Мати своє соло

— Більша частина українців отримує інформацію з теленовин. Про Євросоюз «обізнаний» глядач засвоює приблизно таке: «Там глибока економічна криза, а також гей-паради, одностатеві шлюби на тлі загального падіння моралі. Іслам завойовує Європу, число африканців та азіатів стрімко зростає. Нас там не чекають, їхній ринок закритий для наших товарів».

Розкажіть, що членство в ЄС дає пересічному литовцеві? Як живеться литовському фермерові, пенсіонерові?

— Можу навести такий приклад. Думаю, українці знають, як живуть люди в Угорщині, Польщі, Словаччині. За багатьма параметрами сьогодні ми з ними посідаємо однакові місця. За рівнем життя, за рівнем демократії, за рівнем корупції, за свободою ведення бізнесу тощо. Українцям цікаво, як живуть литовці? Майже так само, як поляки, як угорці. Був час, коли нам здавалося, що Угорщина від нас далеко попереду, а зараз ми більш-менш на однаковому рівні.

Що нам дає Європа? Сподіваюся, ваші читачі мають уявлення, що таке державний бюджет, скільки грошей у бюджеті. Так ось, додайте ще третю частину до бюджету. У сумі цього року близько 30% нашого бюджету становлять гроші Євросоюзу. Такі кошти ми отримуємо з Європи. Віддавати їх не треба, тому що наш рівень життя нижчий за середньоєвропейський. І ці фінанси є так званою структурною допомогою, вони виділяються на розвиток інфраструктури. Коли ви приїдете до Литви, зверніть увагу, які в нас дороги, як багато будується громадських споруд, бібліотек, шкіл, поліклінік. На багатьох будинках є таблички, що ця споруда збудована за структурної допомоги Європейського Союзу. Якщо б третину українського бюджету становили європейські гроші, ви могли б полічити, скільки цих грошей було і скільки за них можна зробити корисного.

— Дозвольте уточнити: опоненти скажуть, мовляв, Литва маленька, тому їй дають гроші. Польща, наприклад, отримує подібну допомогу?

— Я можу розповісти, скільки точно можна отримати. Отримують по-різному, це залежить від країни. Скажімо, у цьогорічному бюджеті ми маємо близько 7 мільярдів літів європейських грошей (приблизно 2 мільярди євро). Їх треба поділити на 3 частини: десь 2/3 цих грошей — 4 мільярди — це структурна допомога. За європейськими принципами вона не може перевищувати 4% загального валового продукту. Бо так підраховано, коли країні дати більше, вона не здатна буде їх освоїти. Відтак є неписане правило: не більше 4%. Отже, ми майже так і отримуємо.

Литва, до речі, освоює гроші дуже добре. Близько 2,5 мільярда літів — це допомога сільському господарству. Мушу сказати, що наші фермери отримують менше, ніж фермери у Франції чи Німеччині. Але так було встановлено, коли ми вступали, що ми поступово наближатимемося до стандартів Західної Європи. Про стан нашого рільництва я б сказав словами міністра сільського господарства. Він розповідав, що ще 10 років тому, коли міністр приїжджав на село, фермери мало не хапалися за вила, тому що всі були невдоволені. Тепер вони дуже хочуть сфотографуватися з міністром, бо справи йдуть добре. Це не означає, що все безхмарно, але якби ви подивилися на поля, як вони виглядають... Для мене (я не сільський житель) все виглядає дуже культурно, охайно. Ми не ставимо за мету виробити якомога більше. Для ринку не треба більше — потрібна висока якість. Наші фермери переходять на екологічні методи господарювання, це, звичайно, краще, ніж було до вступу до ЄС. Які проблеми? Знаєте, всюди так є, що багато людей хоче отримати чисті гроші, а інколи кажуть, що якби гроші були у моїй кишені, структурну допомогу я б використовував більш ефективно і таке інше. Європейські гроші виділяються також на закриття Інгалінської АЕС (там реактори чорнобильського типу). Тож у сумі ми отримуємо порівняно багато.

Криза у Європі має місце, країни Балтії потерпіли від неї більш ніж відчутно. Це малі країни, економіка яких залежить від експорту, від спільного ринку. Ми стрімко зростали на початку століття. З 2000 до 2008 років ми були однією з найдинамічніших економік у Європі, навіть у світі, і занадто швидко звикли до хорошого життя. Потім, коли почалася криза, у Литві ВВП впав на 15%, це дуже суттєво. Це не як у Німеччині, де спад становив 2—3%, і то у них вважалося, що це занадто. Криза на нас подіяла дуже сильно, але все ж ми не впали надто низько. Ми не найбідніша країна навіть за мірками ЄС. Тепер ми вже виходимо з кризи, є зростання економіки.

Стосовно деяких моральних аспектів, про які ви згадали, ми також стурбовані. У Литві великий спротив проти падіння моралі, як і у більшості країн Східної Європи, так що це залежить від нас самих. Я багато років працюю у Раді Європи, у комітеті з прав людини, англійською Human Rights. Інколи вседозволеність переходить розумні межі і стає не зовсім правами людини, а, я б сказав, навіть глупотою. У деякому сенсі ця мода від хорошого життя. Знаєте, коли нам не потрібно дуже важко працювати, коли ми розуміємо, що за нас є кому чорну роботу виконувати, всіляке трапляється. Думаю, що моральні проблеми справді мають місце, ми з деякими речами не згідні, але все ж європейська інтеграція дає нам дуже багато позитивного, того, чого нам справді не вистачало. Ні одна країна не хоче вийти з ЄС, ні одна країна не хоче вийти з НАТО. Щодо мусульман і африканців — відкрите суспільство, міграція — все залежить від нас, як ми це сприймаємо. Ми не вважаємо цих людей своїми ворогами, інколи не вони нас змінюють на гірше, а ми їх.

Середня зарплата сьогодні становить понад 2000 літів, це більше ніж 600 євро. Ми хочемо збільшити мінімальну зарплату, котра складає 800 літів, або 240 євро. Пенсіонер сьогодні отримує 750 літів, це 220 євро.

— Литва з 2004 року — член НАТО. Чим для вашої країни є членство у колективній системі безпеки? Як ваші військові виконують місію в Афганістані? Який у суспільстві рівень довіри до збройних сил?

— Почну з останнього. Довіра до армії значно вища, ніж довіра до парламенту чи політичних партій. Є і проблеми. Литовці думають, що позаяк вони вступили до НАТО, всі питання з безпекою вирішені, і нам, парламентарям, дуже важко збільшити бюджет на оборону. Громадська думка така: якщо ми вже в НАТО, нема потреби багато витрачатися. Взагалі ми повинні виділяти на оборону 2% ВВП, а ми видаємо менше 1%. Це погано, але громадяни вважають, що тепер усе спокійно, все безпечно. Нині справді все непогано. Ми не лише стали членами НАТО. Ми маємо конкретні плани оборони Литви. Це не лише декларації, ці плани виглядають дуже надійно.

Ми хотіли вступити до НАТО, бо і тепер бачимо, що сусідня країна не відмовилася, за слушної нагоди, зробити все, щоб держави Балтії знову стали частиною «великої країни». Але наш повітряний простір, а також небо сусідніх Латвії та Естонії патрулюють військові літаки країн—членів НАТО, котрі базуються поблизу Шяуляя і змінюються в порядку ротації. Наша країна під надійним захистом. Це створює відчуття безпеки, що у нашому небі нічого не трапиться. НАТО — це відчуття безпеки. Якщо вже люди не бажають давати грошей на оборону, значить вони почуваються у безпеці. Довіра до НАТО у наших громадян навіть більша, ніж довіра до Євросоюзу. НАТО кризи не переживає. Ми беремо участь в операціях НАТО і в Афганістані, і в Іраку. З Афганістану ми маємо намір вийти згідно з договором, ми свою місію закінчуємо.

— Ви є давнім другом України, проукраїнським депутатом у литовському Сеймі і Раді Європи. Розкажіть, будь ласка, про свою співпрацю з Україною.

— Я як член парламенту і представник Литви у Раді Європи, звичайно, маю багато можливостей. Я приїжджаю до вас часто. Проводжу семінари, читаю лекції і не лише в Одесі. На початку тижня виступав у Києві, в Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Там був «круглий стіл» про майбутнє України, де брали участь представники Польщі, Литви та України. Важливою є наша співпраця з Україною у Раді Європи у Страсбурзі. Там ми часто працюємо групами чи комітетами за політичними переконаннями. Я є членом Європейської народної партії — це така консервативна християнсько-демократична група. З вашими представниками з цієї групи ми особливо плідно співпрацюємо.

Треба мати на увазі, що ми — демократична країна і ви — демократична країна, не у всіх однакові думки. Українські депутати, що їдуть до Страсбурга, дотримуються різних точок зору. Ми вважаємо, що майбутнє українців залежить від них самих. Україна не повинна бути шахівницею для інших країн, вона також не повинна бути заручницею своєї історії. Одні люди не бажають змін, хтось має сентимент до часів козацької держави, інші жалкують за радянським минулим. Складається враження, що хтось придумав вашу історію у XVI сторіччі чи у XX сторіччі і її вже не можна змінити. Якраз тепер є шанс написати таку історію, яка сподобалася б самим українцям. Яка вона буде — то ваша справа, але не обов’язково така, про яку мрію, наприклад, я, про західну європейську орієнтацію України. Та, можливо, не кожна країна має бути державою прозахідною. Як самі люди вирішать, так і буде. Але я сьогодні кажу: якщо Україна хоче стати країною середньої величини у розумінні стратегії, то вона повинна мати своє соло, а не просто бути територією колишньої радянської республіки. У визначенні своїх цінностей мати своє соло і свої інтереси.

Не зовсім погоджуюсь, коли люди кажуть, що їм не треба мати друзів. Іноді мати друга — це дуже великий інтерес. Наприклад, країни Балтії успішно потрапили до Європи завдячуючи тому, що вони мали хороших друзів, так що моя порада Україні також мати союзників, але це вже ваш вибір. Де цей союзник — чи на Сході, чи на Заході, на Півдні, чи Півночі — вибирати вам. Дуже важко бути країною багатовекторною. Це звучить наче і привабливо, але заважає визначитися і рухатися вперед.

Записав
Володимир ГЕНИК,
голова Одеського регіонального комітету
«Україна — НАТО».