Мартос і Рішельє. Тандем європейських устремлінь України

Отож майбутній різьбяр Іван Мартос народився 1754 року у містечку Ічня на Чернігівщині у родині сотенного отамана. Професійну освіту здобув у Петербурзькій академії мистецтв (1764—1773) та Римі. За кордоном він набирається досвіду в робітні Торвальдсена, малює в Менґса і за шість років повертається до Петербурга вже цілком сформованим художником. У Петербyрзі відбулося і його становлення як науковця: 1794-го він став професором закладу, де навчався, а 1814-го — очолив його на посаді ректора. За 81 рік свого життя митець залишив чималий спадок, який сьогодні поділений між Україною та Росією.

Творчість українського скульптора в Росії присвячена здебільшого пам’яті померлих. Тут він вирізьблює надгробні пам’ятники графу Паніну, Турчанінову, Наришкіну, барону Корфу, Аракчеєвій, княгиням Гагаріній та Куракіній, графині П. Брюс, донькам імператора Павла І й самому імператорові, створює також монументи, в яких увічнює Ломоносова, Мініна і Пожарського, береться й за сюжети з міфології, працюючи над статуями Амура, Актеона та групи Амура і Сафо. Спадок Мартоса в цій країні є настільки вагомим, що його тут вважають за свого.

Але відомі його праці й на Батьківщині. В Україні Іван Мартос працював над створенням надгробків Кирила Розумовського у Батурині та Петра Рум’янцева-Задунайського у Києві, які, на жаль, з часом були втрачені. Пізніше у Херсоні з’явився пам’ятник князеві Григорієві Потьомкіну його роботи. Та була в нього в Україні ще одна праця, яка стала одним з найліпших творінь української монументальної скульптури. Й цей витвір мистецтва з’явився в Одесі.

Творча спадщина Івана Мартоса в Одесі представлена монументом, без якого просто немислиме наше місто. Це був перший пам’ятник міста, який сьогодні є його символом. І це — пам’ятник Рішельє. Герцог, нащадок стародавнього французького роду Арман Емманюель дю Плессі Рішельє (1766—1822) після Французької революції 1789 року перейшов на російську службу і з 1803-го був міським головою Одеси. Обіймаючи цю посаду до 1814 року, він створив умови для швидкого розвитку Одеси, розбудови міста й порту, а також чимало зробив для заселення і загосподарення південноукраїнських земель. Навіть повернувшись 1815-го до Франції, де став міністром закордонних справ та головою ради міністрів, Рішельє й далі цікавився справами півдня України.

На час правління містом француза Рішельє припадає справжній злет будівництва, коли за допомогою архітекторів та інженерів Франсуа Шаля, Андрія Шостака, Жуста Гаюї, Аврама Мельникова, Томи де Томона, Франца Фраполлі, Вікентія Ванрезанта та інших ведеться розбудова симетричного міста в елегантному стилі класицизму. У цей час на надморському пагорбі був закладений найгарніший у місті бульвар, відомий нині під назвою Приморський, з’явилися перший міський театр, який, однак, був знищений пожежею 1873 року, лікарня та велична православна катедра. Рішельє як очільник міста та губернатор краю дозволив також приватне будівництво вздовж прямих й широких вулиць за умови, що кам’яниці будуть споруджені впродовж двох років. В іншому випадку ділянка, відведена для будівництва, поверталася урядові. Це сприяло стрімкому розростанню міста, яке багатіло із заморської торгівлі. Кількість будинків за 11 років правління Рішельє збільшилася від близько 400 до 2600.

Відкритий 1828 року пам’ятник був встановлений комісією під керівництвом архітектора Франца Боффо на Приморському бульварі, званому тоді Миколаївським, звідки відкривалася чудова панорама морської гавані. Створені Мартосом статуя та горельєфи були відлиті зі спижу ливарником В. Єкимовим у Петербурзі, а сам квадратовий у плані п’єдестал спроектував архітектop Аврам Мельников. Пам’ятник мав увічнити багаторічну доброчинну діяльність герцога на благо Одеси.

Різьбяр зобразив своє дітище в образі мудрого і справедливого римського сенатора, який урочистим жестом демонструє світові плоди своїх праць. Відлита у дещо більшу за натуральну величину постать стоїть на постаменті із ґзимсом з рожевого полірованого граніту, взятого з-понад берегів Південного Бугу. Рішельє одягнений у давньоримську тогу, в лівій руці він тримає сувій, а злегка піднята правиця простягнута в бік моря. На п’єдесталі розміщено три бронзові позолочені горельєфи з алегоричними зображеннями, що символізують землеробство, торгівлю та правосуддя — Деметра, Гермес і Феміда. Четверту чільну грань постаменту займає спижова позолочена плита з написом. Через кілька років після встановлення пам’ятника униз схилом від його підніжжя до гавані були споруджені урочисті сходи, що стали однією з візитівок надморського міста. 1854-го під час обстрілу Одеси англо-французькою ескадрою одне з ядер уразило ріг п’єдесталу монумента й було залишене тут на згадку про оборону.

Приморський бульвар з пам’ятником Рішельє — улюблене місце променаду для одеситів та гостей.

Українець Мартос як митець та француз Рішельє як господарник — своєрідний тандем, що був покликаний закласти підвалини для побудови справді європейського міста. Відлитий у бронзі француз, одягнений за давньоримським звичаєм, за велінням українського майстра став справжнім втіленням європейського духу міста над Чорним морем та уособленням європейських устремлінь України. До речі, увічнення в такий спосіб француза на вдячній українській землі є цілком заслуженим, чого не скажеш про одіозну постать за квартал від нього. Тож, гуляючи бульваром, пам’ятаймо, що ми, українці, таки маємо чим і ким пишатися у своєму місті.

Павло ШУБАРТ.
м. Одеса.