«Люди, не треба боятися!»
Пам’яті Олександра Галича
35 років тому, 15 грудня 1977-го, у Парижі перестало битися серце відомого російського барда, поета, кіносценариста Олександра Галича. На жаль, ім’я одного з найвидатніших авторів свого часу, пісні якого були дуже популярні в СРСР, незаслужено забуте.
Олександр Галич народився у 1918 році у Катеринославі (нині Дніпропетровськ) у благополучній єврейській родині. Його батько служив економістом, мама викладала у консерваторії, дід Самуїл Гінзбург був знаменитим на всю округу педіатром. Галич — це літературний псевдонім, складений із його прізвища імені та по батькові: Гінзбург Александр Аркадійович. Його перший вірш опублікувала газета «Пионерская правда», коли хлопчику було 14 років. Після закінчення школи майбутній поет вступає до Літературного інституту ім. М. Горького і водночас — до Оперно-драматичної студії К. С. Станіславського. Але навчання не захопило Олександра, і він незабаром покидає й інститут, і студію. Навчання продовжує у Театрі-студії О. М. Арбузова та В. М. Плучека.
У 1941-у хлопця не взяли на фронт, оскільки у нього був вроджений порок серця. Під час війни він став одним із керівників та організаторів комсомольського фронтового театру. Після перемоги остаточно перейшов на літературну роботу, реалізував свої таланти як драматург та кінодраматург.
Його п’єси «Вас викликає Таймир», «За годину до світанку», «Пароплав на ім’я «Орлятко», «Чи багато людині потрібно» були поставлені багатьма театрами Радянського Союзу і за кордоном. За сценаріями О. Галича зняті кінофільми «Вірні друзі», «На семи вітрах», «Державний злочинець», «Дайте книгу скарг» та багато інших. У співдружності з кінематографістами Франції створив фільм «Третя молодість» про історію кохання Оноре де Бальзака і разом з болгарськими кінематографістами працював над стрічкою «Та, що біжить по хвилях».
З кінця 1950-х Олександр Галич починає виконувати на семиструнній гітарі власні пісні, і життя його змінюється. Будучи вже у досить зрілому віці благополучним радянським сценаристом, він раптом зрозумів, що так жити не можна, і почав виконувати «незручні», але дуже щирі пісні. Звертаючись до своїх сучасників, радянських людей, він порушував болючі питання.
Поступово творчість Галича переростає у відкритий конфлікт з радянською владою, його пісні з політичним підтекстом звучать дедалі жорсткіше, дедалі гостріше. У 1960-і роки йому заборонили давати публічні концерти, перестали друкувати і випускати платівки з його записами. По суті, це була заборона на творчу діяльність.
Галич не міг не виступати: за символічну плату він давав домашні концерти у квартирах своїх друзів, його пісні записувалися на магнітофонну плівку і поширювалися нелегально, але з великою швидкістю. Влада не встигала знищувати записи з крамольними піснями.
7 березня 1968 року Олександр Галич дав свій єдиний концерт у СРСР на фестивалі авторської пісні в Новосибірську.
У 1969-у поет видає збірку пісень, через яку за рік його виключають із Спілки письменників, а ще через рік — із Спілки кінематографістів та Літфонду. Починається цькування у пресі, заборона публікацій.
Після трьох інфарктів та отримання другої групи інвалідності Галич емігрує до Норвегії, потім переїздить до Німеччини, де починає свою роботу на радіостанції «Свобода». У цей час в СРСР повністю заборонили всі його твори — фільми, вірші, вистави. Через деякий час Олександр Галич переїздить до Парижа, де 15 грудня 1977 року гине від удару електрострумом. І досі тривають суперечки, хто «влаштував» його смерть: КДБ чи ЦРУ. Та сьогодні важливо зовсім не це. Важливо те, що його пісні, написані багато років тому, звучать, наче написані для нас, у наш час. Недарма поет Євген Євтушенко відзначив колись, що пісні Галича — це розсип афоризмів, які допомагають нам не втратити совість остаточно.
Завдяки захопленню творчістю Олександра Галича кількох творчих людей з’явилася вистава «Люди, не треба боятися!», прем’єра якої відбулася у березні 2012 року — не в Росії, не в Україні, а в польському місті Лодзь. З величезним успіхом постановка пройшла у малих та великих містах Польщі. Газети писали, що у залах не було вільних місць.
У вересні відбулася прем’єра і в Одесі, в приватному театрі Перуцького. Постановка народилася завдяки міжнародній команді творчих людей, яких об’єднали пісні Олександра Галича. Лех Диблік — відомий артист польського кіно, Ілля Змєєв — російський актор і редактор Польського радіо, майстер художнього слова, Олексій Семеніщев — відомий одеський артист, автор-виконавець, учасник групи «Мамині діти», Інна Руді — поетеса, артистка, одеситка, яка частину життя провела у Воркуті.
Зараз вистава знову в Одесі — не пропустіть цю непересічну можливість здійснити своєрідну подорож лабіринтами людської душі і відкрити для себе особистість Олександра Галича — поета, барда, філософа, який і сьогодні задає нам вічні питання, продовжуючи свою боротьбу проти лицемірства, брехні та насильства над людською гідністю.
15 грудня у кінотеатрі «Ю-Сінема» о 18.00 відбудеться вистава, присвячена Олександру Галичу, — «Люди, не треба боятися!».
Ольга ФІЛІППОВА.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206