Переглядів: 1601

«Поезії видіння осяйне»

Це назва однієї з натхненних поетичних збірок відомого українського літературознавця і поета Івана Максимовича Лисенка. Автор досліджень творчості О. Олеся («Поет з душею вогняною», 1999), М. Йогансена («Речник української культури», 2003), О. Коржа («Поет зболеного серця», 2009), М. Вороного («Лицар честі і краси», 2011), а також публікацій про І. Алчевського, Є. Маланюка, Т. Осьмачку, О. Лана, В. Мисика та інших знаних письменників; про кількох несправедливо забутих і репресованих поетів — така особистість цього автора вималювалась переді мною в останні кілька років...

Виявилося, що Іван Максимович не просто відомий літератор і до­слідник, а саме та людина, яка створила унікальну книгу — енциклопедичне видання «Словник співаків України». У 2011 році її видали. А пролежав рукопис ледь не 20 літ у «Музичній Україні». Там були відомості і про мою давню учительку — у минулому дуже відому співачку, що була на сцені партнеркою Фігнера, Собінова, Шаляпіна, Козловського та інших знаменитих співаків. Мовиться про Марію Гаврилівну Ковалевську-Ростовську. Диво! І мене, і свого часу Івана Максимовича ця харизматична особистість навернула до потужного сяйва мистецтва. Але зараз не про це. То інша розповідь...

Книга «Словник співаків України» зацікавила величезну аудиторію в усіх кінцях нашої Вітчизни. Були навіть спроби представити це чудове видання на Шевченківську премію. Але за прикрих обставин справа загальмувалася. І знову я трохи не про те.

Енергійний Іван Максимович — людина широких поглядів, глибоких знань. І ось він створює нову унікальну річ — книгу «Українські письменники у спогадах сучасників» (Упорядкування, передмова та примітки Івана Лисенка, у двох томах, том І, Київ, Комп’ютерпрес, 2012). Це має бути двотомник. Ось перший том.

Мотивація. Хоч письменник по собі залишає факти із свого життя в листах, щоденниках, автобіографіях, є і щось таке, на що він не звертає уваги. А от сучасники, котрі знали його близько, готові поділитися своїми думками про нього.

Поталанило най­біль­ше Т. Г. Шевченку, І. Я. Фран­ку, Лесі Українці, М. М. Коцюбинському... Про них є окремі збірники спогадів. А про таких досить популярних, наприклад, як І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б. Грін­ченко, В. Винниченко, подібних спогадів не існує. Тому, вважає І. М. Лисенко, попри усілякі складності (про них йдеться в передмові), поява такої колективної книги спогадів оправдана.

Ознайомившись із згаданою книгою, я обома руками за неї голосую і прошу у Господа, аби він напоумив спонсорів профінансувати видання другого тому. Та й перший том треба перевидати поважнішим накладом. Рецензувати це видання дуже складно, бо воно за змістом стихійно розмаїте, неоднорідне, часом його читаєш, як захоплюючий детектив, а часом душать сльози, відчуваєш фізично недолю загублених талантів у часи радянської системи з її катівнями та концтаборами, з її соцреалізмівською петлею на письменницькій душі.

Мушу зробити простенький «хитрий» хід. Перелічу лише прізвища тих, чиї імена потрапили до першого тому: Петро Петрович Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Віктор Миколайович Забіла, Євген Павлович Гребінка, Амвросій Лук’янович Метлинський, Пантелеймон Олександрович Куліш, Марко Вовчок, Степан Васильович Руданський, Олекса Петрович Стороженко, Іван Семенович Нечуй-Левицький, Михайло Петрович Старицький, Панас Мирний, Олександр Якович Кониський, Володимир Іванович Самійленко, Павло Арсенович Грабовський, Борис Дмитрович Грінченко, Дніпрова Чайка, Маруся Вольвачівна, Грицько Григоренко, Василь Миколайович Пачовський, Микола Григорович Філянський, Архип Юхимович Тесленко, Григорій Оврамович Чупринка, Павло Григорович Савченко, Дмитро Юрійович Загул, Василь Григорович Чумак, Гордій Максимович Коцюба, Микола Костьович Зеров, Павло Петрович Филипович, Михайло Доленго, Микола Хвильовий, Володимир Юхимович Свідзинський, Євген Павлович Плужник, Василь Олександрович Мисик, Андрій Семенович Михайлюк, Іван Оникійович Вирган, Василь Трохимович Бондар, Володимир Іванович Лучук, Станіслав Васильович Шумицький, Василь Семенович Стус.

Перепрошую за значний перелік. Але за кожним ім’ям нерідко не тільки мова про талант чи особисті непрості людські характери, але й страшні трагедії. Упорядник дуже обережно підбирав оцей «життєвий матеріал». Деякі рукописи правив, узгоджуючи з теперішніми правилами граматики. Але скрізь зберігав «душу оригіналу». Саме оцей гуманний, суто людяний підхід до опрацювання книги відчуваєш, закінчивши читати останню сторінку.

Чимало спогадів старанно охороняє автор у своєму архіві. Свої особисті думки чесно, без упере­джень, викладає у споминах про Михайла Доленго, Василя Трохимовича Бондара, Володимира Івановича Лучука, Станіслава Васи­льовича Шумицького, особливо про Василя Семеновича Стуса.

Напевно, я мав би вигляд дуже наївної людини, аби став оцінювати спогади про всіх 40 письменників та дев’яносто публікацій про них. Це була б ще одна книжка, яку не без усміху прочитав би Іван Максимович... При умові, якби ще й було кому ту наївну книгу про­фінансувати. Бо тепер так: у кого є гроші — душі малувато, а в кого грошей як кіт наплакав — душа сяє, з Богом розмовляє...

Тому, завершуючи свою «хитру інтригу», трохи заакцентую свій погляд на статті Івана Лисенка «Палаючий смолоскип» (мовиться про В. С. Стуса). Багато чого цікавого, багатьом зовсім незнайомого, частенько дуже правдивого, чесного, відвертого, можна тут прочитати. Далеко не завжди сходилися погляди молодих дослідників життя — Василя Стуса та Івана Лисенка. Дуже їх єднала закоханість у поезію Райнера-Марії Рільке. Із захопленням перекладали поета (а то каторжна праця!). Навіть мріяли видати том його віршів українською мовою... Стус любив М. Зерова, раннього П. Тичину, В. Свід­зинського, М. Коцюбинського, Ліну Костенко, Миколу Вінграновського; в останнього «був просто закоханий, сказав, що його багато що пов’язує з цією людиною»... Не переказати статті. Та й навіщо? Читач сам собі дасть раду. До речі, «Словник співаків України», який готував І. Лисенко, щиро благословив саме В. Стус.

Варто, гадаю, завершити мою статтю двома цитатами Івана Лисенка про Василя Стуса.

«...Пізніше я не здивувався, коли свою тюремну збірку поезій «Птах душі» Стус написав повністю вер­лібром. Отже, наші смаки не завжди сходились: Василь більше тяжів до модерну, я ж переважно виховувався на класиці, хоча білий вірш ніколи не заперечував. Для мене поезія є справжньою лише тоді, коли в ній пульсує ритм, а без нього вона просто мертва. Думаю, що колись модерн задушить нашу культуру».

Цей песимістичний висновок може знайти відгук у багатьох сучасних поетів. Хоч не менше знайдеться і таких, що його категорично не сприймуть. І ось дуже цікава наступна думка Івана Максимовича. Доцільна тут цитата.

«...Я завжди вважав В. Стуса одним з найвидатніших українських поетів ХХ століття. Він вивів нашу поезію з вузьких рамок етно­графічності, дав їй широчінь, наповнивши її чудовим змістом і своєрідним словником. Але, як на мене, у нього були куди більші можливості літературознавця, критика чи есеїста. Це підтвердили насамперед такі його шедеври, як «Феномен доби» (П. Тичина) та «Зникоме розцвітання» (В. Свідзинський), яким рівних в нашій літературі поки що немає. Але це моя особиста думка».

Гадаю, дуже слушна думка. Як справедлива думка І. М. Лисенка і про те, що особистість Стуса і далі залишається загадкою. Автор переконаний: «...Стус випередив своє покоління на кілька десятиліть. Він жив відрубно від своїх сучасників, мислячи зовсім іншими категоріями. Його так ніхто й не зрозумів, навіть ті, що стояли до нього близько». Іван Лисенко вважає, що Стус — «людина Шевченківського кореня».

Думаю, читачі, котрим пощастить уважно простудіювати книгу «Українські письменники у спогадах сучасників», будуть щиро вдячні чудовому дослідникові. Бог йому і люди у поміч.

Станіслав КОНАК.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net