№ 82 (21346) четвер 18 жовтня 2012 року

Звернення ініціативної групи «Першого грудня» до українського суспільства напередодні виборів до Верховної Ради України

Дорогі співвітчизники!

Виконуючи свій життєвий обов’язок, звертаємося до вас, щоб напередодні парламентських виборів 28 жовтня 2012 року мобілізувати — серед нас і задля нас усіх — морально стійкий настрій.

Україна — зневірена. Ця зневіра є вже душевною хворобою. Її найглибша причина — не зовнішня, залежна від політики, багатіїв, влади чи опозиції. Зло, яке відчуваємо, бачимо й усвідомлюємо щодня, — це лише наслідок, який загострює наш стан. Найжорстокіша причина — у нас самих.

Проте ми віримо, що в нашому суспільстві є потенціал здоров’я і мудрості. Наша віра не є романтичною надією. Наша віра у наше суспільство — це важке, але життєво необхідне зусилля.

Директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар у розмові з журналістами радіо «Свобода» (www.radiosvoboda.org) розповіла про те, як сформувалася система корупції в українських медіа та коли Інтернет зможе стати повноцінним альтернативним майданчиком для журналістів.

— Чому довіра до українських медіа стає дедалі нижчою?

— У центрі Києва не складно знайти свідомих людей, які розуміють, що відбувається насправді. Це означає, що останні роки мого життя минули не марно. Ми намагалися донести до людей інформацію про проблему, яку ми називаємо «джинсою», замовлення матеріалів ЗМІ і висвітлення, зокрема політиків, тільки за «проплачені пакети».

Та з цим є проблема. Таких обізнаних людей, як на Хрещатику, десь на Волині, або на Житомирщині, або на Луганщині ви знайдете значно менше, навіть якщо це будуть районні центри. Але ж саме ці люди і складають понад 70% українських виборців. І саме вони будуть робити вибір за тією інформацією, яку вони бачать сьогодні на телеканалах. А телевізор показує так, як учив Микола Янович Азаров: треба показувати, що дороги ремонтуються і лікарні відкриваються. От саме це в контексті Азарова і показують.

Сьогодні, коли режим Януковича докладає всіх мислимих і немислимих зусиль, аби не допустити «Свободу» до парламенту, громадські діячі та політики, які навіть не належать до ВО «Свобода», але які розуміють масштаби загрози для України, звертаються до українців із закликом підтримати на виборах Всеукраїнське об’єднання «Свобода». У деяких із цих закликів наголошено, що коли список «Свободи» не пройде до парламенту, — пропадуть усі віддані опозиції голоси, а режим Януковича на довгі роки закріпиться в Україні.

Мирослав Симчич — легендарний сотенний УПА, політв’язень, який більше 32 років провів у тюрмах і концтаборах. Його «Березівська» сотня у січні 1945 року під Космачем знищила каральний батальйон енкаведистів на чолі з генералом-майором Сергієм Дергачовим. «У нас сьогодні, кажуть, близько 200 партій. Але серед таких, які думали б про державу, я бачу тільки одну, ще не дуже сильну, однак таку, яка має ідею побудови української держави, — це партія «Свобода» Тягнибока. За цю партію я голосую, на них я надіюся. …Пригадую, торік 9 травня найшло багато наволочі і не було кому дати їм відпір. Одна лише «Свобода» піднялася, а з нею мешканці міста… За це я їх поважаю та підтримую. І підтримуватиму доти, доки буду живий, бо ці люди думають про державу. Людей, що дбають про свою країну і борються за неї, завжди було мало. Але якщо ми їх будемо підтримувати, вони зростуть і зроблять нашу державу такою, за яку боролися століттями — від Київської Русі до визвольної боротьби УПА і по сьогодні. За цю ідею віддали своє життя мільйони найкращих дочок і синів. Я переконаний, що «Свобода» прийде до влади і в нас буде українська Україна».

На з’їзді Української платформи «Собор», який відбувся у Києві минулої суботи, ухвалене рішення про зняття виборчого списку партії по загальнодержавному багатомандатному округу. Це — прецедент в історії української політики.

Такий крок лідер «Собору» Павло Жебрівський пояснив: «Янукович і його охвістя йдуть до Верховної Ради, аби вирішити два ключові питання: продати землю і назавжди засісти в кабінетах на Банковій, щоб це були останні більш-менш реальні вибори. Це ключові загрози, які не залишають байдужими жодну людину в Україні. І ці загрози не примарні, а реальні».

З ініціативи Організації Об’єднаних Націй 15 жовтня відзначався Всесвітній день сільських жінок. Така увага до представниць слабкої статі, що проживають у сільській місцевості, не випадкова, адже, за даними ООН, вони складають чверть населення планети, отже, безпосереднім чином впливають на її майбутнє. Розширення прав і можливостей сільських жінок — вагомий потенціал у вирішенні багатьох планетарних проблем, зокрема продовольчої.

Наскільки захищеними є права сільських жінок в Україні? Які можливості реалізувати власні здібності та плани вони мають? Про це розмова з Оленою СУСЛОВОЮ, керівником Інформаційно-консультативного жіночого центру (ІКЖЦ), який віднедавна реалізує проект «Розширення прав і можливостей сільських жінок як інструмент до зменшення дискримінації за ознакою статі».

Лідер Радикальної партії Олег Ляшко ніколи не ховається від людей і не з чуток знає про труднощі, з якими вони зіштовхуються. Доля однієї з таких проблем нещодавно вирішувалася у залі Верховної Ради. За наполяганням Олега Ляшка народні депутати прийняли закон, яким передбачається надання сільським і селищним радам права нотаріальних дій при оформленні спадщини.

До Олега Валерійовича постійно звертаються селяни, які скаржаться на те, що під час оформлення спадщини вони мусять по кілька разів їздити до райцентру, витрачати величезні кошти на послуги нотаріуса та БТІ. А іноді, через непідйомну суму, яку потрібно сплатити за оформлення спадку, люди просто кидають цю марну справу і залишають своє законне майно напризволяще.

Кожен з нас, мабуть, пам’ятає свого кривдника зі шкільного життя. Ті капосні хлопчиська постійно смикали нас, дівчаток, за коси, ставили підніжки, вигадували бозна які інші кривди...

От, скажімо, наш Володька Стріха примудрився підливати у чорнильниці-наливайки воду, щоб чорнило зводніло і літери лягали на аркуші, ніби вицвілі. У кінці півріччя такі зошити не приймуть на шкільну виставку як кращі.

Найбільше ж усім — і школярам, і вчителям — допікав Сашко Булах. Ніякої управи на нього не було. Які тільки витівки не влаштовував! То кошеня чи вужа принесе в клас і випустить з-під парти на уроці. То дошку навощить так, що писати на ній крейдою не можна. То таке щось вигадає — і старому не додуматися, чи то правда, чи брехня. Нічого не могли вдіяти з цим капосником ні батьки, ні школа. Не раз директор погрожував виключити його з навчального закладу, але розумецький Сашко знав: то тільки лякають, шкільний всеобуч того не дозволить.

Сьогодні в Україні чимало говориться про необхідність пошуку альтернативи російським нафті та газу, освоєння нових джерел забезпечення країни енергоресурсами. Один із варіантів — власний видобуток сланцевого газу та газу щільних порід (нетрадиційного) шляхом їх гідророзриву (фрекінгу). Цій темі «Чорноморські новини» присвятили вже не одну публікацію (див., зокрема, «Чорноморський шельф: хто освоюватиме?», «З газом, але без води?»), а сьогодні пропонуємо ознайомитися з позицією низки екологічних організацій, яку вони виклали у відкритому листі до Європарламенту (друкуємо зі скороченнями).

...Низка європейських країн уже ввела мораторій на використання технології гідророзриву (фрекінгу) при видобуванні нетрадиційних газів, впевнившись або розуміючи катастрофічні наслідки такого методу. У вересні цього року конгрес Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) схвалив резолюцію №118, у якій закликав держави призупинити видачу ліцензій на видобуток газу методом гідророзриву, а також заборонити його застосування поблизу родовищ питної води, у сейсмонебезпечних районах, у районах з дефіцитом води, поблизу сейсмічних розломів і на природоохоронних територіях.

Продавлений пільговий тариф на електроенергію для феросплавних заводів може мати непередбачувані наслідки для бізнес-імперії Ігоря Коломойського

Останнім часом дії групи «Приват» дедалі більше відповідають приказці «любов придумали росіяни, щоб не платити». Черговим приводом для таких тверджень стала оприлюднена постанова Кабінету Міністрів №912 від 1 жовтня ц.р., якою електрометалургійні заводи групи одержали пільговий тариф на електроенергію — 6 центів за кіловат-годину. Тоді як для промпідприємств першого класу споживання та електрифікованого залізничного транспорту тариф залишиться на рівні 9 центів за кіловат-годину, а для другого — 12 центів. Нагадаємо, що зараз Стахановський завод феросплавів належить до першого класу споживання, а Запорізький — до другого. За оцінками експертів, економія власників заводів становитиме близько чверті мільярда гривень.

Крім спроб вибити у держави преференції щодо електроенергії, феросплавники в останні два роки активно лобіюють запровадження загороджувальних мит на імпорт феросплавів.

Здавалося б, можна порадіти, що внаслідок таких вочевидь протекціоністських рішень вітчизняні виробники феросплавів підвищать конкурентоспроможність своєї продукції. Але кілька чинників указують на те, що, домагаючись пільг, власники заводів переслідують зовсім інші цілі.

Як селянин Іван Онищенко Петербург переполохав

У кожному місті, селі зазвичай люди пишаються своїми знаменитими земляками. У нашому селі Основа Березівського району було їх двоє.

Це — Савелій Гончаров, професор колишнього Новоросійського університету, нащадок смоленських переселенців, які переїхали у наші краї ще на початку ХІХ століття. Він помер з голоду в 1930-і, а сестра його, баба Дуня, прожила до кінця сорокових років минулого століття, тож я її пам’ятаю.

А найзнаменитішого в Основі чоловіка, якого нарекли «Євангелістом», — Івана Онищенка й досі мають за легендарну особистість. Як переказують, він був першим на теренах тодішньої Російської імперії протестантом.

Для громади нашого району День партизанської слави давно є всенародним святом. Проте з кожним роком стає менше його героїв — учасників загону «Буревісник». Нині на його головну базу змогла прибути лише Ніна Онуфріївна Несторенко, якій нещодавно сповнилося дев’яносто літ. Ще дві учасниці партизанського руху прикуті до ліжок. Раніше на це велике осіннє свято приїздили гості з усієї України, навіть — з Росії. Тепер прибула лише невеличка делегація з Гайворонського району Кіровоградщини.

Усі разом дісталися лісової бази «Буревісника». А там уже порядкували учні Слюсарівської школи, для яких транспортом стали підводи. Вони встигли напекти «партизанської» картоплі. Як завжди, Ніна Онуфріївна стала на коліна, поцілувала землю, подякувавши, що їй і її товаришам у 1941—1944 роках цей ліс дав прихисток. Молодь піднесла жінці духмяний український коровай.

Шість православних ікон, писаних в українському народному стилі орієнтовно у XVIII — ХІХ століттях, минулої неділі, на свято Покрови, передали до храму Святого Миколи, що на Пересипу (мікрорайон «Більшовик»), козаки з Херсонщини. «Тепер, буваючи в Одесі, ми щоразу приходитимемо в храм, у якому зберігатимуться православні святині наших пращурів», — сказали гості з сусідньої області.

На урочистій літургії козаки з Одещини, Миколаївщини та Херсонщини — української Чорноморії — молилися до Пресвятої Богородиці, просили її своїм Покровом оберігати Україну, український народ.

Не має бути ніякого сумніву: прийде час, і щороку відзначатиметься День народження УПА — армії, котра на весь світ заявила про те, що Україна мужньо бореться за свою державність. Бореться з двома потужними силами водночас — гітлерівським та сталінським тоталітаризмами. Всупереч домаганням останнього Міжнародннй трибунал у Мюнхені визнав боротьбу ОУН—УПА справедливою — судити, певна річ, не було за що. Хоча цей доконаний історичний факт не заважає ворогам нашим зовнішнім і вутрішнім — знов-таки всупереч історичній правді — ще й по сьогодні називати борців за українську державність колаборантами та зрадниками. «Брешеш, людоморе!» — писав майже з такого самого приводу Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки».

Та все-таки десятиріччя такої брехні зробили свою чорну справу. Вже навіть у незалежній Україні суспільна свідомість усе ще потерпає від роздвоєності в оцінці тієї праведної боротьби. При тому, що націоналістичне підпілля було поширене на всій території України. З’являються нові й нові свідчення його існування на сході та півдні, у тому числі й в Одесі.

Ляпи, яких постійно припускається «команда професіоналів» нинішнього міського голови, на жаль, стали звичним явищем для одеситів. А відтак, якби черговий ляп не стосувався такої шанованої історичної постаті, як Григорій Григорович Маразлі, на цей прояв «високого інтелекту», вже, мабуть, і не варто було б звертати уваги. Але...

Треба було бути сліпим і глухим, щоб не чути й не бачити, з яким пафосом в Одесі «готувалися до...» й «урочисто відкривали» відновлену Олександрівську колону. Але сліпими (жодні наукові звання і викладацький досвід не допомогли) виявилися якраз ті, хто й сурмив в усі труби про «повернення з небуття», «відновлення історичної справедливості»...

Найстарішій україномовній школі Суворовського району — 50! На ювілей 44-ї зібралися вчителі, батьки, випускники і почесні гості. За час свого існування площа школи збільшилася вдвічі, з-за парт цього навчального закладу вийшло понад 7 тисяч випускників, а педколектив дбайливо береже, примножує і передає молодим вчителям кращі освітянські традиції.

Хоч і біжить життєвий шлях вперед, але завжди повертає кожного з нас до двох рідних порогів: батьківського і шкільного, до двох сімей — тієї, що зростила, і тієї, що дала знання. І якщо ваша доля торкнулася крилом 44-ї, ви повертатиметеся до неї знову і знову…

У великому актовому залі — гучна музика і сміх. ЗОШ №44, що на Героїв Сталінграда, 36, відзначає свій «золотий» ювілей.

Пам’ять Стіва Джобса, засновника знаменитої американської корпорації «Apple», увічнили в нашому місті скульптурною композицією під назвою «Спасибі, Стіве!» («Thanks, Steve»). Встановлена вона на вулиці Новосельського, біля гуртожитку Державної академії технічного регулювання та якості. Автор ідеї й самої композиції — випускник цього навчального закладу Кирило Максименко.

Двометровий пам’ятник виготовлений з понад тисячі різних гайок, підшипників, шестерінок та іншого брухту. Виконаний він у вигляді відкритої людської долоні з наскрізним прорізом у формі знаменитого символу компанії «Apple» — яблука.

Свого часу, коли ще був моряком, я зустрічав випускників Білгород-Дністровського рибопромислового технікуму в Північній і Південній Атлантиці, в Охотському, Беринговому морях... Всюди вони виявляли себе прекрасними фахівцями, готовими будь-якої миті прийти на допомогу.

Технікум заснований після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників. Відтоді з його стін вийшло майже п’ятнадцять тисяч різнопрофільних спеціалістів, серед яких були й студенти з країн Азії, Африки, Латинської Америки.

У викладача психолого-педагогічних дисциплін вищого навчального комунального закладу «Одеське педагогічне училище» Наталії Листопад (як і всього керівництва закладу) видався нещодавно дуже напружений і відповідальний день. За програмою роботи регіонального методичного об’єднання викладачів дошкільних дисциплін ВНЗ І—ІV рівнів акредитації південного регіону на базі нашого педучилища цьогоріч вона мала провести перед колегами-гостями практичне заняття з методики формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку, себто вихованців дитячих садків.

Навчити цьому дітей — далеко не проста річ. У світ цих початкових знань має ввести їх добре навчений педагог, який володіє новими інформаційними технологіями (а вони щоразу вдосконалюються), цікавими, яскравими, зрозумілими для дошкільнят, вміє ці інформаційні технології використовувати, створювати мультимедійні презентації. Звісно, тут без таких якостей, як активність, самостійність й акуратність не обійтися. Тільки такий педагог зуміє викликати у вихованців бажання найповніше реалізувати себе, допоможе кожному розкрити свої можливості. Студенти з успіхом довели, що вони надбали цих якостей у стінах рідного училища.