Про мрії українців

Головне, що історія на нашому боці. Адже час імперських держав давно минув, усі вони розпалися під тиском національно-визвольної боротьби народів, які, до речі, успішно і цілком самостійно зуміли побудувати свої власні держави. В затвердженні принципу національного суверенітету науковці бачать одну з найголовніших закономірностей історичного процесу: майже всі країни Європи та світу постали на його основі. Бо так воліє сама історія: саме така форма існування людства відкриває найкращу перспективу для всебічного розвитку народів, економіки, національних культур, традицій, мов тощо. Російський науковець М. Мойсеєв наголошував, що втрата розмаїття різних культур у світі і домінування одноманітності призведе до загибелі людства.

Друга мрія українців тісно пов’язана з першою і полягає у розбудові власної держави та забезпеченні національно-культурного відродження: «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». Поки що ця мрія до кінця не збулася. Наскільки процес державотворення є складним, ми зрозуміли тільки тепер, та й то, мабуть, не до кінця. Про «відродження» незабаром забули з огляду на чисельність інших невирішених завдань. Особливо важкою і дещо несподіваною для нас виявилася проблема роздвоєння суспільства і відсутність патріотично налаштованої політичної еліти. І за минулі роки вирішення цієї проблеми навряд чи суттєво зрушило з місця, просто ми краще зрозуміли, що для її остаточного розв’язання потрібен час. Пророк Мойсей, щоб позбавити свій народ від рабської психології, не випадково водив його по пустелі 40 років. Відчуття свободи і єдності міцнішають тільки з приходом нових поколінь. А зараз у нас при владі і в опозиції ще багато представників старої компартійної номенклатури і корумпованих олігархів, які іноді дуже далекі від інтересів суспільства, не мають високої моралі та гідності. Відомий український вчений Богдан Гаврилишин вважає, що навіть при цілеспрямованій підготовці молодих кадрів тільки за 8 — 10 років можна чекати появи у нас в країні критичної маси представників по-справжньому нової, ефективної еліти.

Актуально стоїть проблема подолання віковічної соціокультурної роздвоєності українського суспільства. Настав час, коли незалежна Україна, спираючись на власні національні інтереси, має повернути пасіонарну енергію двох субкультур не на роздрай, а на користь суспільства, перетворити культурний дуалізм з недоліку на перевагу, забезпечивши конструктивне і творче співіснування двох традицій. Впевнений, що з приходом нових толерантних поколінь і відповідної еліти так воно і станеться: об’єднання громадян однієї держави у політичну націю є об’єктивним законом демократичного розвитку. Зняття політичного протистояння Схід — Захід не тільки забезпечить більш стабільний розвиток країни, а й породить синергетичний ефект від об’єднання мільйонів людей, що значно збільшить енергетику суспільства. Цікаво висловився з цього приводу науковець-економіст

В. Дергачов, який присвятив згаданому питанню не одну сторінку своєї книги «Геополітика» (К: ВИРА-Р, 2000. — 448 с.). Він вважає нашу сумнозвісну рубіжність не гірким недоліком, а ще не усвідомленою перевагою, «потаённым богатством, открытие которого может проложить путь к процветанию общества».

Третя мрія-бажання українців полягає в тому, щоб відновити українську мову. Адже вона впродовж тривалого часу зазнавала серйозних обмежень та утисків — забороняли українську освіту, книгодрукування, випуск українських газет і журналів, тільки російською послуговувалися всі управлінські, судові та інші державні органи в Україні. Хто сьогодні не знає про Емський указ, Валуєвський циркуляр та інші закони й інструкції, які нищили українську мову і культуру?.. Аналогічна політика продовжувалася і в радянські часи, був період, коли в Одесі існувала лише одна українська школа, а в Донецьку і Севастополі не було жодної.

Тільки в часи незалежності почалося поступове відновлення української мови, за Конституцією 1996 року вона одержала державний статус. Українці-мрійники вважали, що за нормальною логікою етнічні росіяни, які мешкають в Україні, переживши розпад імперії, мають нарешті відмовитися від імперських амбіцій і допомогти українцям позбутися залишків колоніалізму, відновити свою мову. Але в умовах нинішнього соціально-політичного «відкочування» і підготовки до виборів проросійські політики не втрималися від мовних експериментів.

Нинішня влада напередодні річниці незалежності України поспішила підписати новий закон, який обмежив використання державної мови на користь російської. Українців, за словами пана Чечетова, «розвели, як кошенят», і з численними порушеннями прийняли документ, який у народі охрестили «мовна КаКа». Більшого блюзнірства не придумаєш: всує згадуючи Європейську хартію регіональних мов і мов меншин, вони надали додаткові права мові, яка протягом століть використовувалася для проведення імперської політики «русифікації». Вона і без того домінує в деяких регіонах. Де ви, наприклад, почуєте українську в Одесі, незважаючи на те, що половина її мешканців є етнічними українцями? Тут уже всі українські школи, за винятком однієї, перетворили на змішані; діяльність русофільської мерії перевели на російську; переважна більшість одеських телеканалів ведуть свої антиукраїнські передачі російською; в місті виходить лише одна українська газета, яку, до речі, наполегливо намагаються закрити, тощо. Пересічного одесита остаточно залякали антиукраїнським гаслами «Я говорю по-русски», аншлагами зі словами «русский город», «русский язык», «думай и говори на родном языке» і таке інше. При цьому можновладці все одно твердять, що російська мова «искореняется».

Отже, третя мрія українців теж ще не здійснилася, знову вирують політичні пристрасті. Мабуть, нічого доброго і конструктивного з цього не вийде. Втім, у передсвяткові дні потрібно дивитися на життя з оптимізмом. Останнім часом, особливо серед молоді, спостерігається цікаве явище: з’являється дедалі більше білінгвів, які вправно володіють обома мовами і цілком індиферентно ставляться до надуманого політиками мовного протистояння. Так і повинно бути у нормальному суспільстві. Знання мов завжди було ознакою інтелігентності і допомагало людині у житті. Талановиті, розумні, толерантні і патріотично налаштовані молоді люди, які вільно володіють українською і російською (а багато хто й англійською), — це наше майбутнє, і реалізація сьогоднішніх мрій, нашої національної стратегії розвитку, сама доля суспільства буде безпосередньо визначатися конструктивною та ефективною діяльністю нового покоління.

Анатолій СТЬОПІН,
доктор історичних наук,
професор.
м. Одеса.