Фантазії на тему колеса

— Чи пам’ятаєте, коли вперше сіли на велосипед? І чи не випало вам сидіти за кермом авто?

— В юнацькому віці від старшого брата мені дістався старенький велосипед «Україна». На ньому за один день я проїхав 175 кілометрів — від села Станіславка Котовського району, де в сім’ї діда ріс і виховувався, до населеного пункту Бульбоки за Кишиневом, де жили мати і вітчим.

Є в мене і «Запорожець», якого я придбав 34 роки тому. Незважаючи на вік, він ще на ходу. Але тепер ним користуюся рідко, частіше — веломобілем.

— А хто ви за освітою?

— Я закінчив ремісниче училище, за фахом — коваль. Але коли людина дуже захоче, то може самотужки стати й інженером. На заводі «Поліграфмаш», на якому випало працювати, мені доручили довести до толку нову світлокопіювальну машину. Виготовити-то її виготовили, а запустити не змогли. Я днював і ночував біля неї, а таки свого досяг — машина запрацювала. За виконання того завдання мене нагородили бронзовою медаллю ВДНГ.

Отже, вважайте, що я конструктор-самоук, і це не дивина. Творців з технічним нахилом є багато. До речі, до них належав й Іван Кулібін, який, до слова, ще у 1791 році виготовив самохідну педальну машину.

— З чого ж почалося ваше захоплення веломобілем?

— Мені до рук потрапила книжка «Давай винайдемо веломобіль». Погортав її, нічого цікавого не знайшов, але сама ідея цієї затії вже не полишала мене. На великому аркуші паперу накреслив схему, потім змайстрував раму і так поступово явив своє дітище на світ.

І що цікаво: минає якийсь час — і замислюєшся: а як же вдосконалити свій витвір? І знову починається пошук прийнятних варіантів, їх втілення в практику, вдачі і невдачі. Зокрема, багато праці віддав спробі використання у веломобілі знань, запозичених з книжки «Інерційний акумулятор енергії». Але з’ясувалося, що підшипники кочення при осьовому навантаженні не можуть виконувати свої функції так, як це було б потрібно. Втім, негативний результат — теж результат.

Важливі допоміжні пристрої. Веломобілю, на моє переконання, не завадить моторчик, який згодиться на затяжних підйомах. Спочатку я використав двигун від мопеда і, як вже казав, вмикав його вряди-годи. Витрати пального становили від 600 мілілітрів до літра на 100 кілометрів — залежно від погодних умов. Усе ж бензиновий двигун, вважаю, — це архаїзм. Другий веломобіль побудований під електропривід, для зарядки акумулятора маю намір використати сонячну фотоелектричну панель.

— А чи не легше купити вже готовий веломобіль?

— Звичайно, можна. Їх випускають у Нідерландах і Німеччині. Але це не для мене.

— Чи були спроби випустити серійний веломобіль у Радянському Союзі?

— Були, і цей намір, враховуючи дефіцит особистого автотранспорту, розглядався у високих кабінетах, але до діла так і не дійшло.

Остання спроба була пов’язана з розробкою харківського Центрального конструкторсько-технологічного бюро велобудування у середині 1980-х. Було вирішено випускати веломобілі на КамАЗі, але Союз розпався і стало не до того.

— Куди ж ви їздите на своєму веломобілі?

— Переважно, на дачу, а це — за 40 кілометрів. Скажу, що на веломобілі цю відстань долаєш і швидше, і легше, ніж на велосипеді.

Теоретично швидкість веломобіля з обтічним кузовом може сягати 100 кілометрів за годину, тоді як швидкість велосипеда не перевищує 60 кілометрів. Але я за швидкістю не женуся. Мене приваблює комфорт і простота, економічність й екологічність цього виду транспорту. До речі, нинішнього року я взяв участь у 100-кілометровому пробігу на честь звільнення Одеси. І подолав цю відстань без особливих зусиль.

— Певно, ви не один у своїх конструкторських пошуках...

— Люди, які захоплюються веломобілями, живуть у багатьох містах, в тому числі в Одесі. Тут існує клуб ентузіастів альтернативного транспорту, і в 2010 році ми навіть провели в Овідіополі свій веломобільний фестиваль, у якому взяли участь представники з Києва, Полтави, Черкас, Маріуполя, з Москви і Казані, з Польщі. Детальніше про наше співтовариство можна дізнатися на сайті Клубу ентузіастів альтернативного транспорту HPV.com.ua.

— Як до вас ставиться ДАІ?

— Був випадок, коли один з інспекторів нагримав на мене, мовляв, заважаю рухові. Але загалом ставлення досить прихильне. А хтось із даішників, певно, будучи в доброму гуморі, навіть честь віддав.

— Дякую за розмову. Хай вам щастить у ваших пошуках!

Розпитував
Валентин ЩЕГЛЕНКО.