Україна між Сталіним і Гітлером

Від  автора

Насамперед зазначу, що ця книга — не про Сталіна і Гітлера, хоч їхні імена винесені в її назву, вона, власне, й не про радянський більшовизм і німецький нацизм, хоча діяльність цих суспільно-політичних систем в 30 — 40-х роках XX століття надто болісно позначилася на українському народові. Ця книга — про Україну та українців, які волею історичної долі опинилися у самому центрі драматичних подій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, про сповнені героїзму і трагізму 1939 — 1945 роки на українській землі. Відомий американський вчений, дослідник історії країн Східної Європи Тімоті Снайдер, характеризуючи цю добу і життя людей в ній на території України, Польщі, Білорусії та інших східноєвропейських країн, розташованих між Берліном і Москвою, цілком аргументовано назвав цю частину Європи «кривавими землями». Йому також належать висновки про те, що «в 1930 — 1940-х роках Україна була найнебезпечнішим для життя місцем у світі», а також про те, що Гітлер і Сталін могли домовитися між собою щодо поділу Польщі, але вони не змогли домовитися щодо контролю над Україною й українцями. Тому вони влаштували жорстоку кровопролитну бійню саме й насамперед за українську землю.

У даній праці, за авторським задумом, планувалося розглянути як основне питання про один із, здавалося б, парадоксальних результатів зіткнення імперських інтересів нацизму і сталінізму: внаслідок складних воєнних перипетій було здійснено завдання величезної історичної ваги українського народу — возз’єднання Східної і Західної України в єдиному державно-політичному утворенні. Певною мірою цей задум втілено у монографії «Двадцять два місяці: Україна доби від пакту Ріббентропа — Молотова до нападу Німеччини на СРСР» («Інтерпринт», 2011) (читачі «Чорноморських новин мали змогу ознайомитися з цією працею зі шпальт газети у квітні — травні 2011-го. — Прим. ред.). Але в процесі роботи творчий задум змінено за рахунок значного розширення питань теми у зв’язку з появою можливості використання цілого комплексу нових документальних матеріалів, переважно з ряду тих маловідомих чи й зовсім невідомих джерел, що донедавна перебували на таємному режимі зберігання в надсекретних архівних фондах і стали дозволеними для наукового дослідження лише останнім часом. Це по-перше.

По-друге, численні документальні матеріали ґрунтовно і переконливо доводять, що Україна стала основним об’єктом кривавого протистояння між сталінською і гітлерівською диктатурами. Напад Німеччини на СРСР було здійснено насамперед бажанням нацистського керівництва захопити Україну, а проблема експлуатації її матеріальних та людських ресурсів — не сходила з порядку денного для гітлерівців практично на всіх етапах підготовки і ведення війни. Інакше кажучи, сувора логіка ходу війни та завдань, які ставили перед собою нацизм і сталінізм, неминуче приводить до висновку щодо проблеми України як центральної у Другій світовій війні. Власне, до умовиводу про те, що ця війна значною мірою перетворилася на гігантський конфлікт за володіння Україною, насамперед дійшли зарубіжні автори ще в ході самої війни...

По-третє, слід підкреслити, що висвітлення порушених у книзі питань і, відповідно, зміст викладеного в ній автор прагнув максимально будувати на документальних матеріалах. У цьому зв’язку виняткове значення для даного дослідження мали документи нещодавно розсекречених архівних фондів та їх публікація, зокрема, збірники документально-довідкової серії «Більше не таємно: Архів новітньої історії України», у якій вийшло друком чотири фундаментальних, інформативно насичених томи. Широко використано унікальні, донедавна суворо засекречені документи Галузевого державного архіву СБУ, вміщені у збірнику «Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 рр.», матеріали документального збірника «Архіви окупації». 1941 — 1944», підготовленого Державним комітетом архівів України, а також збірника документів «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944 — 1948 рр.» та інші видання того ж напряму та історичної ваги.

Крім того, останнім часом в Україні побачили світ дослідження низки відомих зарубіжних авторів, передусім книги «Криваві землі» американського історика Тімоті Снайдера, «Альянс» і «Друга світова війна за зачиненими дверима» британських учених Джонатана Фенбі і Лоренса Різа, «Жнива розпачу: Життя і смерть в Україні під нацистською владою» голландського історика Карела Беркгофа, «Минуле однієї ілюзії: Комуністична ідея у XX столітті» видатного французького історика Франсуа Фюре, котрі висвітлюють проблемні сторінки Другої світової війни з використанням широкого кола маловідомих чи й зовсім невідомих на теренах колишнього Радянського Союзу документальних матеріалів, які спонукають українських дослідників по-новому підходити до ряду аспектів даної проблеми, спростувавши деякі кліше радянських часів.

Використовуючи документальну базу, автор намагається дати власне трактування складних питань історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, зокрема:

— чому Сталін, який вважався «головним антифашистом», пішов на змову з Гітлером, уклавши в 1939 році договори про ненапад та дружбу, і спільно з нацистами почав ділити Європу?

— яка роль Сталіна у розв’язанні Другої світової війни?

— чому Англія і Франція оголосили війну Німеччині, але не оголосили її СРСР — такому ж агресорові, який за змовою з Гітлером окупував половину Польщі і навіть провів у Бресті спільний з гітлерівцями військовий парад на честь цієї перемоги?

— у чому полягали причини невдач Червоної армії на першому етапі німецько-радянської війни? Чому вона зазнавала тоді одну за одною таких жахливих поразок?

— чому сотні тисяч (Sіс!) радянських солдатів разом зі своїми командирами, опинившись в оточенні, здавалися в полон німцям часто-густо без бою, а гітлерівські дивізії, як ніж у масло, врізалися вглиб радянської території і дійшли аж до Москви, Волги й Кавказу?

— чому Сталін і Гітлер не змогли домовитися про укладення сепаратного миру, хоча мали намір і шукали можливості?

— у чому полягав феномен патріотизму радянських людей в умовах жорстокої сталінської тиранії?

— чи могла б Росія перемогти Гітлера сама, без України?

— чому повоєнні роки для українців не стали «часом жити»?

Ці та низку інших питань автор, природно, розглядає крізь призму проблем України у війні та безпосередньої участі українського народу в усіх перипетіях кривавого протистояння двох тоталітарних систем.

Автор дослідження належить до покоління українців, дитинство яких випало на жорстоку добу крові й людських страждань, коли війна своїм страшенним котком двічі прокотилася по національній долі всієї України. Більше того, авторові, як і переважній більшості його сільських ровесників, судився надто важкий жереб повоєнної жахливої сталінської пори з її розореними й пограбованими колгоспами, вкрай злиденним буттям знедолених людей, а також третім радянським голодомором 1946 — 1947 років. Тому, знайомлячись з цими подіями, читач не раз зустріне на сторінках книги і «живий голос автора», себто деякі спогади його як сучасника і безпосереднього учасника тих подій, — природно, спогади суб’єктивні, але щирі й здійснені у контексті складної історії рідного народу.

Звичайно, свідоме життя автора пов’язане з другою половиною XX століття та початком наступного століття — XXI. Але дитячі роки часів війни, особливо страхітливе повоєнне лихоліття, гостро вкарбувалися в пам’ять на все життя, надто голодні до божевілля не те що дні, а цілі місяці весни й літа 1947 року. То була жахлива пора, коли з волі деспота Сталіна знову, як і в 1933 році, українське селянство пережило трагічний період: у той час, коли в Європу безперервно йшли ешелони з хлібом, яким годували переможених німців, власний народ масово гинув від голоду; з вини злочинного сталінського режиму з життя тоді пішли сотні тисяч українських селян — кращих хліборобів Європи. Такі неймовірно жахливі події в житті людини, такі моторошні спогади залишаються в її пам’яті невитравними.

Автор з вдячністю сприйме зауваження й побажання шановних читачів щодо питань, розглянутих у цій книзі.

Семен ЦВІЛЮК.