Переглядів: 1091

Фактор небезпеки

Нещодавно, 7 червня, незалежно одна від одної, сталися дві події (міжнародна і внутрішньодержавна), які об’єднує однаково різка негативна оцінка правової системи України. Цього дня у Брюсселі єврокомісар з питань розширення та європейської політики Штефан Фюле заявив, що Україна «провалила верховенство права». Одночасно в Києві були презентовані результати загальнонаціонального опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» та Центром Разумкова, які засвідчили переважно негативне ставлення українських громадян до правоохоронних органів і судів України.

Кожна з цих оцінок є по-своєму важливою і «сигнальною» для вітчизняної влади. Але якщо перша оцінка щодо правової системи України з боку міжнародних інституцій стала вже традиційною (періодично змінюються хіба що суб’єкти оцінки та її формулювання) та навіть звичною для влади, то друга останнім часом у формі результатів соцопитування давалася не часто. Тому на ній слід зупинитися окремо, адже це своєрідне вираження «голосу народу». І те, що говорить сьогодні народ про свою владу (нехай лише про її частину), має серйозно занепокоїти політичне керівництво держави. Бо цей голос — недобрий і тривожний. Він говорить про великі проблеми в діяльності влади та необхідність їх нагального розв’язання. Нехтувати думкою народу не розумно і не раціонально, не кажучи вже — не по-державницьки.

Ставлення
до правоохоронних органів — негативне

Безперечно, ставлення громадян до органів правоохоронної сфери — це лише один із критеріїв оцінки їх діяльності. Водночас, з точки зору суспільного призначення цих органів, названий критерій є визначальним, оскільки головним їхнім завданням є саме забезпечення безпеки громадян, захист їх прав і свобод, утвердження в державі правопорядку. Громадська оцінка діяльності органів правоохоронної сфери дуже чітко відбиває їх «відчуття» суспільством. Це відчуття формується в результаті вражень людей від повсякденних контактів з посадовими особами цих органів, їх рішень у конкретних життєвих справах (а головне — від принципів, за якими ухвалюються такі рішення), поведінки і способу життя працівників органів правоохоронної сфери тощо. Таке відчуття є результатом різнобічного сприйняття, і нерідко його складно пояснити певною однією чи кількома причинами. Це як із визначенням корупції, яку, за твердженням відомого американського дослідника Д.Кауфмана, легше розпізнати (відчути), ніж визначити.

Дослідження засвідчило, що громадяни вкрай негативно оцінюють діяльність правоохоронної системи в Україні. Діяльність міліції позитивно оцінюють 26% опитаних, негативно — 64%; прокуратури: позитивно — 23%, негативно — 63%; діяльність судів: позитивно — 20%, негативно — 69%.

Виявлене опитуванням переважно негативне ставлення суспільства до органів правоохоронної сфери (міліції, прокуратури, суду) свідчить про те, що люди вважають їх діяльність такою, що не відповідає суспільному призначенню правоохоронних органів. Більше того, можна сказати, що за такої оцінки міліція і прокуратура не сприймаються громадянами як правоохоронні органи, а суд — як орган правосуддя.

Тут доречно нагадати, що проведене в жовтні 2011р. Центром Разумкова опитування показало, що українці дедалі частіше сприймають міліцію як фактор небезпеки, а не захисту. Так, на питання про те, як би респонденти сприйняли зустріч вночі на порожній вулиці з міліціонером, майже третина (31,2%) опитаних відповіли, що сприйняли б його як фактор небезпеки і лише 20,7% оцінили б це як гарантію безпеки. Оцінка міліції в такому аспекті істотно погіршилася, порівняно з 2006р., коли міліціонера в зазначеній ситуації вважали частіше гарантією безпеки (30,5%), ніж фактором небезпеки (19,1%).

Досить цікавим є результат регіонального зрізу аналізованого соціологічного опитування. Як видно з його результатів, негативні оцінки діяльності органів правоохоронної сфери превалюють у всіх регіонах країни. Однак рівень таких оцінок є істотно відмінним. Так, на Заході країни діяльність судів негативно оцінюють 74% опитаних, позитивно — 18%; у Центрі — 73% і 16%, відповідно; на Півдні — 82% і 14%; на Сході — 55% і 27%, відповідно.

Діяльність міліції на Заході негативно оцінюють 69%, позитивно — 25%; у Центрі, відповідно, — 69% і 22%; на Півдні — 66% і 33%; на Сході — 55% і 28%.

Діяльність прокуратури на Заході негативно оцінюють 68%, позитивно — 22%; у Центрі, відповідно, — 66% і 17%; на Півдні —74% і 21%; на Сході — 52% і 28% опитаних.

Такі результати викликають певне здивування з огляду на те, що діяльність органів міліції і прокуратури за їх чіткої централізації, у принципі, має бути однаковою у всій державі. За наявності єдиної судової системи, єдиного статусу суддів, єдиних засад організації і діяльності всіх судів, що передбачає однакове застосування закону судами на всій території держави, суди також мають функціонувати однаково. Так воно насправді і є. Однак ставлення громадян до цих органів у різних регіонах є помітно різним.

Виникає питання: чим пояснити таку відмінність? Більш звичним ставленням до непрофесіоналізму і зловживань правоохоронців з боку жителів Східного регіону? Чи більш сильним впливом європейської демократії і стандартів життя на жителів Західного регіону? Тоді як пояснити найбільш негативну оцінку діяльності судів і прокуратури не в Західному, а в досить територіально віддаленому від європейського Заходу Південному регіоні? Пошук відповіді на це питання потребує окремого глибокого дослідження.

Зневіра у правосудді — шлях до правового нігілізму

Окремої уваги заслуговують результати опитування щодо діяльності судів. Насамперед, з огляду на здійснення ними особливої державної функції (правосуддя) та особливо важливе значення в захисті прав і свобод людини. Для громадян суд є останньою правовою інстанцією в пошуку законності, правди і справедливості. Результати опитування переконливо свідчать: сподівань на цю інстанцію українські громадяни не мають. Саме до цієї інстанції з-поміж трьох основних органів правоохоронної сфери (суд, прокуратура, міліція) респонденти продемонстрували найгірше ставлення. Це виглядає незрозумілим з огляду на проведену в 2010 р. судову реформу (адже міліція і прокуратура залишаються нереформованими), яка вже мала б дати позитивні результати. За два роки суспільство мало б відчути істотне покращення правосуддя. Але — судячи з соціологічного опитування, воно його не відчуло. Це означає одне із двох: або із суспільством у нас щось не так (до нього повільно «доходить»), або реформа робилася не для нього (тому воно її й не відчуло).

Про велику проблему з вітчизняним правосуддям (у широкому розумінні) свідчать ще два моменти. Перший пов’язаний з результатами опитування щодо резонансної справи про зґвалтування трьома молодиками молодої дівчини Оксани Макар у Миколаєві, що спричинило її смерть. Ці результати видаються дуже показовими. На питання, чи можна сподіватися на справедливе розслідування та рішення в цій справі, позитивно відповіли 48,4% опитаних, негативно — 32,8%, ще 18,8% — не змогли визначитися з відповіддю.

На перший погляд, такі цифри мали б тішити, оскільки майже половина громадян вірять у справедливість правосуддя в цій справі. Але якщо зважити на деякі обставини, то результати відповідей громадян на це питання мають, навпаки, дуже засмутити. Адже йдеться про відверто зухвале вчинення найбільш тяжких злочинів проти особи — зґвалтування і позбавлення життя. З людської точки зору (а в цьому разі юридичної позиції і не вимагалося) тут немає жодних проблем із ставленням до таких вкрай небезпечних проявів. Це ж не вияв ставлення до, наприклад, тих же резонансних справ Тимошенко і Луценка, на яке впливає політична симпатія/антипатія респондентів, труднощі в розумінні юридичних моментів обвинувачення тощо.

У справі О.Макар не повинно виникати жодних сумнівів як щодо об’єктивності розслідування, так і щодо справедливості відповідальності винних осіб. Тим більше що президент доручив генеральному прокуророві забезпечити повне та неупереджене розслідування цього злочину й висловив упевненість, що злочинці, які вчинили проти дівчини такі нелюдські дії, невідворотно понесуть справедливе покарання. Розслідування цієї справи взяли на особистий контроль генпрокурор і міністр внутрішніх справ. Здавалося б, які можуть бути у людей сумніви щодо законності і справедливості рішення в цій справі? Але вони виникли фактично у кожного другого опитаного, що відбиває глибоку недовіру людей до вітчизняної правоохоронної системи і свідчить про хронічну проблему нашої держави — проблему правосуддя.

Другим моментом, який підтверджує її наявність і масштабність, є результати дослідження ставлення громадян України до самосуду. На сьогодні громадська думка щодо можливості застосування самосуду є такою: 38% громадян вважають самосуд неприпустимим у будь-якому разі; 35% — упевнені, що самосуд загалом неприпустимий, але в окремих випадках може бути виправданий. А майже кожен п’ятий (19%) — переконаний, що в наших умовах самосуд — це єдиний спосіб здійснити правосуддя. Цікаво, що навіть серед тих, хто сподівається на справедливе розслідування та суд над ґвалтівниками О.Макар, 14% вбачають у самосуді єдиний спосіб здійснення правосуддя.

Якщо вдуматися, цифри вражають. У державі, в якій за Конституцією діє принцип верховенства права, в якій функціонує могутній правовий механізм, кожен п’ятий громадянин переконаний у тому, що самосуд є єдиним способом здійснити правосуддя. Кожен третій — допускає самосуд як форму правосуддя. Разом — це понад половини населення країни.

Доречно нагадати, що самосуд, по суті, є заміною державного правосуддя. Самосудом вважається незаконна розправа із злочинцем (справжнім чи гіпотетичним) без звернення до відповідних державних органів. Самосуд, як правило, вчиняється з метою забезпечення справедливості. Він є крайнім засобом, до якого вдаються тоді, коли на державу немає жодних сподівань. Той, хто вчиняє самосуд, розуміє, що він діє незаконно та понесе за це відповідальність. Не виключено — дуже сувору. Але це його не стримує, він свідомо йде на вчинення очевидно незаконної дії. Оскільки іншого виходу в державі, де живе, — не бачить.

У більш широкому суспільному розумінні, самосуд — це спротив державі, що містить елемент бунтарства. Події, пов’язані з самосудом, можуть послужити детонатором до більш глобальних суспільних збурень. У будь-якому разі самосуд свідчить про наявність великої системної суспільної проблеми. Завдання держави — не допускати появи такої проблеми, а в разі її виникнення — невідкладно вжити заходів до її розв’язання.

Вихід — утвердження справжньої демократії

У нашому випадку це означає утвердження в країні справжньої демократії і справедливого правосуддя. Імітація цих процесів або рух у протилежному напрямку призведе до ще більш складної суспільної ситуації і розвитку неконтрольованих процесів. Намагання припинити їх репресивним способом не принесе позитивних результатів, оскільки ці процеси (в т.ч. самосуд) є наслідком, а не причиною. Причина — в системі і принципах її функціонування, які потрібно змінювати.

До речі, на це вказують і результати опитування громадян, які висловлювалися щодо нинішньої ситуації у правоохоронній сфері. Згідно з ними, повністю задоволені тим, як працює демократія в Україні, лише 2,7%, переважно задоволені — 20,4%, тоді як зовсім не задоволені — 26,4% та переважно не задоволені 38%.

При цьому, понад половина громадян (50,9%) вважають демократію найбільш бажаним типом державного устрою для України. Думку, що за певних обставин авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний, підтримали лише 19,6% опитаних (18,3% засвідчили, що для них вид режиму не має значення).

Аналіз результатів дослідження, навіть зроблений «свіжими слідами», дозволяє зробити кілька важливих висновків. Одним з яких є те, що правоохоронна система України перебуває у критичному стані. Вона не відповідає своєму призначенню та належно не виконує свої функції — так думає переважна більшість українських громадян.

Другий висновок логічно випливає з першого та полягає в тому, що ситуацію у цій сфері необхідно невідкладно кардинально виправляти. І робити це треба «зверху». І не тому, що від вітчизняної влади цього вимагає Європа і світ, які побачили проблему українського правосуддя у зв’язку з кримінальними справами відомих політиків. А тому, що про це вітчизняній владі говорить її народ. Який, не дочекавшись змін «зверху», може почати змінювати ситуацію знизу.

Микола МЕЛЬНИК.
«Дзеркало тижня. Україна».
(Друкується зі скороченням.)

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua