...І кролеферма також

Зізнаюсь чесно: таких кліток для кролів досі бачити не доводилося. Воно й не дивно, бо не бачив їх раніше і сам господар, доки не надибав на цікаві креслення в Інтернеті. Коли зробив перший зразок, його знімки навіть демонстрували для всіх на одному з обласних семінарів. Тепер у центрі Білгорода-Дністровського таких осель для кроликів уже одинадцять. Це справжні будиночки — з вентиляцією, оригінальними, в яких не залишається сміття, годівницями, виготовленими з пластикових пляшок автонапувалками. Долівка у цих клітках з дощок, які не пристають одна до одної щільно, завжди суха і чиста. Усі відходи вільно просипаються вниз у спеціальний бункер, що звужується донизу, й потрапляють у звичайнісіньке відро, випорожнити яке — секундна справа. У просторому колишньому складі, що став прихистком для кролячої ферми, запах лише прив’ялого сіна, складеного у тюках про запас.

Новосели в просторих клітках з’явилися зразу по тому, як наші краї полишили тріскучі морози. Це десять молодих маток і два кролі-запліднювачі: фландер та новозеландський. Рідкісний червоний — доволі тендітний, а от білий — справжній велетень. Малеча на очі не показувалася, скупчившись у теплих кублах. Мабуть, «на променад» їй виходити ще ранувато.

Від людей, які займаються розведенням кролів, не раз доводилося чути, що ці симпатичні пухнастики доволі вибагливі й чутливі до всіляких захворювань. Тому запитала Бородіна: напевне, є спеціаліст, який усе це добре знає й відповідно доглядає молоде поголів’я. З’ясувалося, окремої обслуги не існує. Пригадавши давній дитячий досвід, Леонід Олексійович порається біля кліток власноруч. Приходить сюди навіть у вихідні. Робить усе з великою любов’ю і задоволенням.

Мабуть, ви зрозуміли, що маленьку кролеферму я сприйняла насамперед як лірик. Але Бородін — людина від лірики далека. Він — господарник, отже — прагматик. Уже давно разом зі своєю командою однодумців підрахував: якщо вміло налагодити справу, кролеферма з десяти кліток зможе давати доволі солідний щорічний прибуток. Варто заради цього працювати? Безумовно.

Поки свої вухналі підростають, відкрили пункт приймання кролячих шкірок із селянських дворів. Це було неабиякою проблемою. М’ясо так чи інакше люди продавали, а шкірки доводилося просто викидати. Отже, відкриття приймального пункту додало бажання займатися кролівництвом. За півроку, відколи працює пункт, райспоживтовариство прийняло понад півтори тисячі шкірок за ціною кожної від п’яти до дванадцяти гривень.

Що роблять з ними потім? Мають ділове партнерство в Харкові — сировину відправляють на тамтешню хутряну фабрику. Щось на цьому заробляють, але на перспективу планують інше. Леонід Олексійович довідався, що можна замовляти вичинку шкірок у Миколаєві та Івано-Франківську. Вибирає, де дешевше. Вже нагледів майстриню, яка зможе шити дитячі шубки, рукавички, муфточки, шапки — словом, усе, що гріє. Окрім цього вичинені шкірки охоче беруть цехи, де виготовляють домашні капці.

Як бачимо, уміле розведення кролів — корисний, перспективний, а головне — прибутковий промисел. Якщо все піде так, як планується, ферму розширятимуть, бо на зароблені з її допомогою гроші «дірок» вистачає. Їх не бракувало ніколи, відтоді, як п’ять років тому Леоніда Олексійовича Бородіна обрали головою правління райспоживтовариства.

До того він очолював громадське харчування, потім — доволі успішне торгово-виробниче підприємство «Кооператор» у селі Старокозачому, організоване в недіючому ковбасному цеху. А ще взяв в оренду п’ять спорожнілих магазинів, де на полицях залишилися хіба що старі консерви й оцет. Коптив рибу, м’ясні вироби, постачав ними свої й сусідські прилавки. Одне слово, показав, що вміє працювати невтомно, цілеспрямовано, що фах технолога громадського харчування, здобутий у харківському інституті, був обраний не випадково.

У всіх галузях такі люди на вагу золота. Тому коли в райспоживтоваристві справи пішли вкрай погано, погляди колег і вищого керівництва зупинилися на Бородіні. П’ять років тому ранньої весни Леоніда Олексійовича обрали головою правління. Спадок дістався тяжкий: майже півторамільйонна бюджетна заборгованість, три місяці люди не отримували платні за свою роботу. Щоб вберегти колектив, новий керівник зважився просто позичити гроші, аби якось обнадіяти підлеглих назавтра.

Помаленьку почали виборсуватися зі скрути. Насамперед викроїли кошти, щоб оформити на неї право власності. Частину давно недіючих магазинів вдалося продати. Виручені гроші спрямували на реконструкцію. Колись простора територія довкола адмінспоруди була місцем неоковирних підсобок, складів, сараїв, по бухгалтерії — хоч конем роз’їжджай. Нині все це перетворилося у шість сучасних магазинів, невеличких кафе. Поруч споруджується міні-ринок, який дасть змогу налагодити тісну співпрацю з фермерами й реалізовувати їхню продукцію впродовж всього світлового дня за доступною (без багатоступінчатих посередницьких накруток) ціною.

У своїй стратегії Бородін разом з однодумцями прагне максимально використати внутрішній потенціал. Тобто — зусилля й кошти своїх же людей, поєднані з ресурсами, які у змозі надати товариство. Так з’явилися низка приватних і два дочірні підприємства, які сьогодні вже дві третини сільської торговельної мережі привели до конкурентоспроможного стану.

Скажімо, у дочірньому підприємстві «Техноріз» (села Старокозаче й Маразліївка) Світлана Бойко зуміла не лише налагодити стаціонарну торгівлю, а й, маючи транспорт, виконувати різні замовлення на постачання будматеріалів. Завдяки інвестиціям своїх же пайовиків відновлюють Випаснянський торговельний комплекс, майбутній міні-маркет у селі Шабо. В райцентрі у спорожнілому меблевому магазині налагодив торгівлю інструментами колишній моряк, а тепер орендар Олександр Мангов. Не лише торгівлю, а й сервісне обслуговування новітнього інструментарію.

Втім, пощастило не всім магазинам. Давно стоять пусткою колись добротні будівлі в селах Петрівка, Староцаричанка, Карналіївка, Червона Коса, другий поверх універмагу в Шабо. Покупці на них не знаходяться. На повернення торговельних точок до життя не мають коштів ні місцеві громадяни, ні райспоживтовариство. Отже, слід шукати шляхи отримання додаткових прибутків. Це може бути, скажімо, співпраця з тими ж фермерами на основі домовленостей про товарне кредитування, коли споживтовариство допомагатиме землеробам добривами, насінням, саджанцями за гарантовано отриману в майбутньому продукцію. Йдеться не про пряму допомогу. Просто селяни зароблятимуть на ведення свого господарства через споживтовариство. Аби не розпорошуватися на дрібниці, це має бути глобальна, з прицілом на далеку перспективу, програма, над якою нині й працюють.

Різноманітних задумок, близьких і далеких планів у Леоніда Бородіна багато. І хоч він у полі неабиякий воїн, усе ж самотою багато не зробиш. Тому хочу назвати бодай деяких членів команди. Це, зокрема, голова ревізійної комісії і профкому Тамара Маламан, заступник з торгівлі Руслана Комендант, бухгалтер Людмила Дорожко, юрист Ігор Піковський. З цими та іншими фахівцями щодня доводиться вирішувати чимало проблем. У тому числі й пов’язаних з наймолодшим підрозділом товариства — пухнастим господарством.

Віра СЕМЕНЧЕНКО.
Білгород-Дністровський район.