Школа рівних можливостей

Новаторські принципи у школі традиційні з далеких часів. Ще до Великої Вітчизняної війни тут працювали талановиті педагоги Олексій Іполітович Бачинський та Григорій Данилович Яцунський (розстріляний у війну окупантами за зв’язок з партизанами). У повоєнні часи багато для розвитку закладу зробив Василь Лукич Кульов. Нині школа пишається багатьма своїми випускниками. Петро Дорошенко став воєначальником, а коли вийшов на пенсію, написав книгу спогадів про рідне село. Анатолій Яровий та Михайло Рудяк досягли наукових успіхів у технічних галузях. Самсон Ковбасюк став одним із авторів відомого збірника «Історія міст і сіл Української РСР». А ось учень Василя Кульова — Василь Полтавчук прославив школу і рідне село як письменник та вчений-мовознавець. Нині в освітньому закладі проводяться тематичні уроки за матеріалами його краєзнавчих публікацій, а також книг «Ім’я любові», «Заповітне поле» та ін. Чимало вихованців полянецької школи стали здібними організаторами виробництва, успішними підприємцями. Не забувають вони свій перший навчальний заклад, навідуються сюди і допомагають в обладнанні меблями, у вирішенні інших питань життєдіяльності. Це, зокрема, Володимир Бондарчук, який очолює велике сільгосппідприємство «Саврань» у рідному селі; Валерій Волошин — підприємець, що теж живе у Полянецькому; Леонід Бондар, котрий керує підприємством під Одесою; Володимир Бурдейний, якого доля закинула аж на Сахалін, та багато інших.

Як розповідає директор закладу Олена Миколаївна Танасійчук, педколективом, який вона очолює, розроблено програму розвитку школи на період до 2016 року. Основна мета документа — розвиток школи рівних можливостей. У містах, що не кажіть, діти мають більше можливостей — там і спеціальні ліцеї, і маса шкіл з усілякими нахилами. А що у селах? Далеко не в кожному знайдеться взагалі якийсь навчальний заклад. До Полянецького добираються учні з кількох сусідніх сіл. Аби кожен з них міг максимально себе проявити та за допомогою вчителів підготуватися до подальшого навчання, роботи й життя — ось головне завдання програми. Не дається, наприклад, комусь математика — допоможуть задовільно освоїти її ази, але, разом з тим, і розкритися у гуманітарних науках чи у музиці або у спорті. Завдяки підтримці сільгосппідприємства «Саврань» при школі діє філія ДЮСШ з дзюдо, яку веде Катерина Бондар. Для любителів музики є духовий оркестр, яким опікується Валерій Луценко. Вчителям приємно, що їхні учні перемагають у районних, обласних і навіть всеукраїнських змаганнях та конкурсах. Підтримало починання школи щодо власної програми її розвитку й управління освіти та науки ОДА, яке нещодавно тут провело обласний семінар.

Для старшокласників у полянецькій школі в рамках згаданої програми проводяться спецкурси за п’ятьма проектами особистісного розвитку. Проекти, розроблені місцевими вчителями, увійшли до збірки «Модель сучасної школи», опублікованої в Україні видавничою групою «Основа». На курсах учні знайомляться з основами бухгалтерського обліку, господарськими навичками (для юнаків та дівчат — окремі програми), правилами життєдіяльності та спілкування. Вказівок на це, зважте, не спускалося зверху, не вимагалося шкільними програмними засадами. Все це робиться понад навчальний план, який в жодному разі не урізаний і не обділений учительською увагою. Про належні знання, які дає школа, безапеляційно свідчать успішні результати випускників після 11-го класу на незалежному зовнішньому оцінюванні та гарне навчання у технікумах і училищах тих, хто йде туди після 9-го.

Радує вчителів, що їхні учні вступають до широкого переліку абсолютно різних вищих навчальних закладів. Нема в цім ділі у випускників «колективізму». Кожен обирає те, що йому справді до душі і до чого він себе підготував у школі. А це значить, що така молода людина в подальшому особистому житті не страждатиме від нелюбої роботи, зможе найповніше реалізувати себе. Цілком очевидно, що й суспільство тільки виграє, коли його розвиватимуть і вдосконалюватимуть особистості, а не бездумні, уніфіковані «гвинтики».

Олександр ВИНОГРАДІВСЬКИЙ.
Савранський район.