Мовна агресія

Отже, законопроект «Про засади державної мовної політики», поданий двома нашими, на жаль, співгромадянами, все-таки при­йнято у першому читанні. Спосте­рігаючи за «страшною» для провладної більшості опозицією, можна з великим відсотком вірогідності передбачити, що це звичайнісіньке «юридичне словоблудіє» таки буде ухвалено. Незважаючи на те, що законопроект цей гостро розкритикували фахівці кількох важливих інститутів — української мови, етнонаціональних та політичних до­сліджень, держави і права, Академії наук вищої школи України, викладачі багатьох навчальних за­кладів. Законопроект спрямований на поширення мови лише однієї з етнічних меншин — російської, це висновок Венеційської комісії.

Та не варто звинувачувати «регіоналів» — вони такі, як є, себто вороги всього українського, й інакшими бути не можуть, і діяти не можуть інакше. Вони для того й при­йшли до влади, щоби знищити Українську державність, знищити націю, залишити на цій території безмовних — у прямому та переносному значені цього слова — холопів, тих, що будуть «раби, підніжки, грязь Москви». Тому що творення держави — це, передусім, творення україн­ця. Тільки він побудує Україну, малорос будуватиме Малоросію, а хохол — Хохляндію. А якщо хтось думає, що так зване «мовне питання» не є таким вже важливим, той дуже помиляється. Знищивши духовні основи існування української нації, їм значно легше стане визискувати українців економічно. Поки що бачимо реанімацію сталінської політики лінгвоциду, а далі може початися й етноцид.

Тому винуватити потрібно себе — передусім. Якщо такий законопроект може бути зареєстрований у Верховній Раді, якщо може бути поставлений на голосування й навіть бути проголосованим — при потуранні (а як же інакше скажеш?) опозиції, то українцям варто, перш за все, уважніше подивитися на себе самих: що з ними сталося, якщо вони можуть допустити таку наругу над собою?!

Ті, хто з погано прихованою агресивністю трубить про якісь міфічні утиски російської мови чи якусь невідому загрозу для неї, впритул не бачать, як ігнорується та витискується з ужитку українська — державна! — мова. Чи може сьогодні українець подивитися телепрограму чи кінофільм рідною мовою, придбати українську газету чи журнал? У місцевостях, де компактно живуть самі українці, представники влади звертаються до них на «общепонятном».

Мова — це також людська гідність, якої у багатьох, на жаль, дуже бракує. Цю гідність знищували в українців протягом століть. Сотні найрізноманітніших заборон на мову не пройшли марно. Сьогодні продовжується та сама полі­тика, але вже нібито нашою, україн­ською владою, а насправді — таки чужою. Часи змінилися, відвертими указами та постановами вже не можна, то діють підступніше, хитрі­ше, а по суті це ті ж самі заборони. Якою може бути відповідь — окрім відкритих протестів? Не розмовляти російською мовою — ніде: ні в органах влади, ні в крамниці, ні в перукарні, аптеці, кінотеатрі, ані в банку, офісі, ані будь-де. І вимагайте розмовляти з вами винятково державною мовою — не лише у міліціонера, судді чи держслужбовця. Майте не лише національну, а й людську гідність. Вони кажуть, що двомовність є природною для України, — та ні, вона є наслідком багаторічної русифікації, колоніального становища України; нам кажуть, що вона є благом для всіх, а насправді вона стала засобом нищення української мови. То навіщо українцям розмовляти російською?

Якщо українці дозволять ухвалення цього ганебного законопроекту, то з ними можна буде робити все, що завгодно. От їм скажуть: вас нема взагалі і вашої мови так само, й вони погодяться: так, нас нема, бо ми всі стали тепер — ви. Якщо опозиція допустить прийняття цього законопроекту, то чи зможе вона виграти наступні вибори?

Велике запитання!

Роман КРАКАЛІЯ.

Фото
Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.