Фестиваль відбувся. Нехай живе фестиваль!

Фестиваль відкрився 1 червня на Театральній площі під відкритим небом прем’єрою опери Д. Верді «Аїда». Подія відбувалася всупереч стихіям — перед тим упродовж тижня лив дощ, і першого літнього дня небо було затягнуте хмарами. Як розповіла директор Одеського національного театру опери та балету Надія Бабіч, хмари довелося розганяти, й допомагала у цьому обласна влада — голова ОДА Едуард Матвійчук, під патронатом якого відбувався фестиваль, розпорядився очистити небо від хмар.

Без сумніву, подія була довгоочі­куваною та бажаною для одеситів — на відкриття прийшло близько двох тисяч осіб, причому частково публіка сиділа на стільцях у зоні, огородженій турнікетом (квитки були недорогими — від 50 до 100 гривень), всі решта дивилися прем’єру, розташувавшись навколо.

Цього вечора наш оперний «зник» з карти міста — італійський режисер-постановник Карло Антоніо де Лючія та сценограф Алессандра Полімено «сховали» будівлю за велетенськими декораціями. Колони, сфінкси, божества створювали ілюзію присутності в Стародавньому Єгипті. Темне небо, тривожні крики птахів, які шугали під хмарами, та сильні пориви вітру додавали глядачам відчуття реальності того, що відбувається на сцені.

На жаль, одеситам не вдалося гідно оцінити красу голосів оперних зірок — впродовж виставки час від часу виникали проблеми зі звуком, не було чути солістів, зате коментарі, сміх та репліки технічної обслуги звукові пристрої передавали голосно і дуже невчасно.

— Співати було надзвичайно важко, — розповіла після вистави виконавиця партії Амнеріс Анна Чубученко. — Сильний вітер, проблеми зі звуком завдавали постійних турбот нам, виконавцям, було неприємно, адже ми співали для того, щоб нас почула публіка, ми задля цього приїхали, і нам дуже шкода, що не було повноцінного спектаклю.

Навіть з усіма прикрими недоліками відчувалося, наскільки роль єгипетського героя Радамеса пасує Валерію Бендерову — він, як і Володимир Браун з Ізраїля, що виконував партію Амонасро, справили сильне враження на глядачів. Непогано звучав хор, чудово грав оркестр, хоча сила вітру була такою, що звуки розносилися у різні боки. Втішає лише одне — в одеситів буде можливість прослухати «Аїду» у залі з чудовою акустикою — най­ближчим часом вона увійде до репертуару театру.

Наступний вечір фестивалю називався «Dancing Voice», що у перекладі з англійської — «танцюючий голос». Глядачі мали змогу побачити хореографічні сцени з оперних вистав за участю балетної трупи Одеського національного театру опери і балету та запрошених солістів Берлінського державного балету.

Вечір розпочався «Танцем годинника» з опери «Джоконда» Амалькаре Понк’єллі у постановці знаменитого балетмейстера Музафара Бурханова, який працює у Берліні. «Годинник», судячи з того, що відбувалося на сцені, був несправним — кордебалет то поспішав, то відставав. Солісти StaatsBallet Berlin Шоко Накамура та Віслав Дудек внесли у виконання танцю красу, точність та гідність, однак одеським артистам, беззаперечно, є над чим працювати, щоб не ви­глядати «самодіяльністю» поруч із зірками. Зі знаменитим «Маршем» з опери «Аїда» наша трупа справилася набагато краще, згуртованіше, ніж напередодні на відкритті. Родзинкою вечора стала «Вальпургієва ніч» Шарля Гуно. Непогано поруч із солістами Яною Саленко з Берліна та Олександром Стояновим танцював кордебалет, а маленький Фавн — соліст Одеського оперного Коя Окава — своїми па зірвав цілий шквал аплодисментів. «Половецькими танцями» з опери І. Бородіна «Князь Ігор» завершився цей чудовий вечір, який залишив, незважаючи на деякі накладки, дуже приємне враження легкості.

Апогеєм фестивалю став творчий вечір одного з великих тан­цівників ХХ століття Володимира Васильєва.

— Я приїхав на фестиваль до Одеси на знак подяки всім тим чудовим людям, одеситам, з якими я знайомий багато років. У вас є чудовий театр, але для того, щоб він жив, потрібно наповнити його душею — творчістю, спектаклями, фестивалями, — розповідав маестро напередодні.

В Одеській опері у свої 72 роки Володимир Васильєв виступав вперше. Він увесь вечір не сходив зі сцени, коментуючи уривки ви­став, які демонструвалися на екрані, розповідаючи про тих тан­цівників, котрі виступали на його вечорі. На сцені відбувався синтез мистецтв — танцю, музики, живопису, кіно, і все це було об’єднане непересічною особистістю Володимира Васильєва, який у своєму поважному віці — просто вулкан ідей, намірів, творчості, вулкан життя. Танцівники на сцені виконували номери з його репертуару, у його постановці. Були показані уривки з балетів «Анюта» В. Гавриліна, «Паганіні» С. Рахманінова, «Червоний мак» Р. Глієра, «Дон Кіхот» Л. Мінкуса, низка мініатюр.

Вразив танець у виконанні знаменитого Володимира Малахова «Лебідь, що помирає» на музику К. Сен-Санса. Ні, не артист балету — живий птах у промені світла бився на сцені, намагаючись злетіти, боровся зі смертю, помирав і відроджувався знову. Знаменитий тан­цівник прилетів на одеський фестиваль з Берліна, щоб підтримати добрий почин без жодних гонорарів.

— Одеса заслуговує, щоб такі події, як фестиваль оперного та балетного мистецтва, відбувалися. І якщо його підтримають одесити, все місто — фестиваль житиме, — підкреслив Володимир Малахов в інтерв’ю.

На цьому вечорі, окрім зірок світової балетної сцени, виступили також артисти Одеської опери японського походження Окава Коя та Терада Мідорі.

— Це чудові артисти, вони прикрашатимуть балетну сцену Одеси, — зазначив, представляючи танцівників, Володимир Васильєв. — Я сподіваюся, що тій розкішній будівлі, в якій ви перебуваєте, цій шикарній зовнішній обгортці відповідатиме й душа театру, тому що Одеський театр — один з найкрасивіших у світі. Я бачу, що балетна трупа збільшилася удвічі, з’явилися чудові артисти, а це означає, що в історії театру починаються нові часи. І ваш балет захочуть побачити багато інших міст Європи та світу.

Увесь вечір Володимир Васильєв ділився з нами своєю великою душею, яка проявилася не лише у танці, а й у картинах, віршах, фільмах… Його щедрий талант проникав у кожен куточок залу, залишаючись у серцях вдячних одеситів.

Наступний, четвертий, вечір фестивалю також справив теплі враження на поціновувачів високої музики. Зірки світової балетної сцени таки довели, що вони насправді зірки! Досконалі, вишукані, емоційні танці!.. Кожен з майстрів балету дивував своїм власним неповторним почерком, показуючи величезні можливості сучасного танцювального мистецтва. Для одеських артистів балету цей день став відкритим майстер-класом, де можна було побачити наживо різні напрямки розвитку сучасного балету і набратися досвіду.

Завершився фестиваль гала-концертом представників одеської вокальної школи, одеситів, які отримали визнання у багатьох країнах світу.

Спілкуючись із зірками напередодні концерту, зрозуміла: як все-таки чудово, що в Одесі завжди існує квартирне питання. Адже, закінчивши консерваторію, багато хто з них не зміг залишитися працювати в Одесі саме через те, що квартирне питання не вирішувалося і довелося їхати у далекі світи. А потім повернутися вже зірками світового рівня! Учасники концерту — Костянтин Андреєв (Іспанія), Анна Шафажинська (Німеччина), Анна Чубученко (Туреччина), Владислав Горай (Одеса), Дмитро Харитонов (Німеччина), Тетяна Анісімова (Київ), Станіслав Трифонов (Мінськ), Костянтин Ріттель-Кобилянський (Німеччина) — не розчарували своїх прихильників. Чудово звучалаи хор театру під керівництвом Леоніда Бутенка й оркестр під керівництвом Олександру Самоїле.

Для шанувальників оперного співу це була непересічна можливість, не виїжджаючи з міста, почути у виконанні світових зірок ті твори, які не йдуть на одеській сцені. Лунали уривки з опер Д. Верді «Сила долі», «Набукко», «Отелло», С. Рахманінова «Алеко», Ф. Чілеа «Адріана Лекуврер», М. Римського-Корсакова «Царська наречена» та багато інших. Лунали арії з опери Ж. Бізе «Кармен». Завершився чудовий вечір «Застільною піснею» у виконанні всіх учасників концерту.

Коли опустилася фестивальна завіса, директор Одеського оперного театру Надія Бабіч зазначила:

— Отже, фестиваль відбувся. У ньому було багато різного — відкриття, чудові враження, були й недоліки. Ми обов’язково підіб’ємо підсумки, зробимо висновки. Першого дня жорстоко підвів звук — ми це зрозуміли, але в Україні нема якісної звукової апаратури. Нам радять позичити її у театрі Арена ді Верона в Італії — і це слушна порада, за умови, що буде фінансування. Головна мета нашого фестивалю — залучити до високого мистецтва одеситів, особливо молодь. Я сподіваюся, що фестиваль матиме довге і прекрасне життя. Що з кожним разом він буде на одну сходинку кращим, вдалішим, цікавішим. Наш фестиваль просто приречений на довге творче життя.

Хочеться побажати цьому чудовому починанню щасливої дороги в майбутнє. І нових відкриттів. Одесити вже починають чекати на наступний фестиваль, який відбудеться у 2014 році.

Ольга ФІЛІППОВА.