№ 43-44 (21307-21308) четвер 7 червня 2012 року

27 травня мали відбутися і таки відбулися збори в с. Саражинка. Перед зборами, на прохання жителів, завезли зерно на паї, як і обіцяли, нові інвестори. Люди зраділи й почали отримувати зерно (треба було бачити щасливі обличчя селян!). Але ж раптом податкова, ветеринарна, санітарна служби, міліція заарештували машину. Обуренню людей не було меж.

На збори приїхало 28 (!) міліціянтів (18 — у формі, 10 — у цивільному), привезли «воронок», у якому возять карних злочинців, і поставили на сусідній вулиці. Люди не здаються, знову ідуть на приватне подвір’я. Міліція хоче зайти і заборонити збори. Селя­ни стають на захист своїх інтересів, виникає сутичка, штовханина (побачити відео з події можна на Ютубі, назва «Збори в Саражинці»). Міліція (за її твердженням) приїхала за осо­бистою заявою голови райради (це ще один обранець народу?) В. Желіховського. Як ми зрозуміли міліції поставили завдання скомпрометувати орга­нізаторів зборів, заарештувати їх та найактивних подвижників, завантажити у «воронок» і доставити в Балтський РВВС. Тоб­то авторів цих рядків — депутатів райради В. Ліщенка та С. Мартинюка, директора «БалтаАгроінвест» В. Степчука. Зборів не­ма, люди настрашені.

жителів с. Саражинка Балтського району Одеської області
Голові Балтської райдержадміністрації Бабанському В.М.

КОПІЇ: Президенту України Януковичу В. Ф.,
Прем’єр-міністру України Азарову М. Я.,
голові Адміністрації Президента Льовочкіну С. В.,
голові Одеської облдержадміністрації Матвійчуку Е. Л.,
редакціям газет «Ваш інтерес», «Чорноморські новини».

Шановний Василю Марковичу!

Звертаємося до Вас як до голови райдержадміністрації з проханням і вимогою: перес­таньте тероризувати нашого сіль­ського голову. Взагалі-то, це називається зловживанням службо­вим становищем. Оскіль­ки Ви, як голова райдержадміністрації, захищаєте корпоративні права господарства, у якому директором Ваша дружина, а Ви є його заснов­ником та одночасно орендарем наших земельних паїв.

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», громада міста Ізмаїла, глибоко стурбована наслідками, до яких може призвести втілення в життя положень закону про порти, нещодавно схваленого Верховною Радою, вирішила висловити свій протест на мітингу і про це заздалегідь повідомила місцеву владу. Але ж нинішня влада не любить, коли хтось наважується не «брати під козирок», не мовчати по-рабськи, а відкрито заявляти про іншу позицію, про власне право визначати долю рідного міста. І тут почалося...

Про ізмаїльські перипетії розповіли на прес-конференції у четвер лідери Об’єднаної опозиції Одещини.

В Ізмаїлі Об’єднана опозиція провела масовий мітинг, на який, усупереч всіляким заборонам і перепонам, зійшлося понад 2500 людей. Не байдужі громадяни висловилися проти приватизації портів, які, на їхнє переконання, задумала вчинити діюча влада руками депутатів, які 17 травня схвалили у другому читанні урядовий законопроект «Про морські порти України». Цей закон дає зелене світло оренді чи концесії портових причалів строком до 49 років та відкриває шлях до приватизації портів в інтересах осіб, які вже здійснюють господарську діяльність на території підприємства (публікацію про те, в чиїх руках можуть опинитися порти Одещини, дивіться у «ЧН» за 19 травня).

Свято Трійці (П’ятидесятниця) входить до найбільших християнських свят і відзначається на державному рівні (є офіційним неробочим днем). Відтак, з урахуванням положень Кодексу законів про працю України, у понеділок матимемо додатковий вихідний.

На 50-й день після Великодня, свята воскресіння Христового, весь християнський світ відзначає Трійцю (П’ятидесятницю) — одне з провідних свят церковного календаря.

У християнстві це свято сформувалося у IV ст., після прийняття церквою догмата про трійцю — існування єдиного Бога у трьох іпостасях. «Ідіть, научайте всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого» (Матвія, 28, 19) — так наставляв своїх учнів Христос невдовзі після свого воскресіння. І, згідно з Біблією, у день єврейського свята Шавуот — П’ятидесятниці зійшов на апостолів з неба дух святий, і пішли вони між народи, «говорячи іншими мовами, як дух їм провіщав» (Діяння, 2, 1 — 4).

Партія «Наша Україна» збирається «стати епіцентром політичних подій», крокуючи на вибори. Таку заяву зробила заступник голови політради «НУ» Валентина Королькова. Напівмертве дітище Віктора Ющенка має намір вписатися в політичну конфігурацію нової доби.

Конфлікт між Віктором Ющенком та вже екс-головою політради «НУ» Валентином Наливайченком зародився давно — ледь не одразу після вступу останнього в партію. Екс-президент приревнував свою по­літсилу до нового молодшого лідера, який заходився пропонувати ідеї щодо реанімації «НУ» та повернення їй колишнього авторитету: курс на омолодження партійних лав, безпосередню роботу з виборцем, активну співпрацю з іншими помаранчевими партіями. Це не відпо­відало поглядам на майбутнє партії та її почесного голови. «Наша переможна стратегія — нічого не робити», — з гіркою іронією зізнався якось кореспонденту «Тижня» один з «нашоукраїнців».

Прочитав у нашій газеті «Посланіє» Віктора Медведчука, і на мене дихнуло смородом московської казарми, рушничним маслом, тютюном, а також перекислими щами. Як на мене, то це гримаси псевдодемократії, адже цей чолов’яга закликає нас до зради Батьківщини. Він відкрито і цинічно запрошує нас у новітнє московське ярмо. Він пропонує, щоб мову навчання в школі для дітей вибирали батьки. Невже він не знає, що на початку шістдесятих це вже було при Щербицькому? А результат який? З українських дітей шляхом зро­сійщення вийшли сотні тисяч, якщо не мільйони Медведчуків.

Хто, як не Медведчук, у 1960-х — 1970-х роках брав участь в засу­дженні українських дисидентів? А вже в часи незалежності, коли був у команді Л. Кучми, то загинув видатний журналіст Г. Гонгадзе... Таким, як він, покаятися б перед українським народом. В. Ющенко — слабак, треба було розсекретити всіх сексотів, а Раді прийняти закон про люстрацію.

Наступного дня після свята Великої Перемоги завжди приймають вітання з черговою датою народження наші шановні, заслужені ветерани Ніна Онуфріївна Нестеренко та Леонтій Васильович Ткач. Цьогорічні дати ніяк не можна було оминути: Ніні Онуфріївні cповнилося дев’яносто, Леонтієві Васильовичу — вісімдесят п’ять. Отже, привітань та побажань було багато.

З квітами, подарунками, почесними подяками і найкращими побажаннями до ювілярів звернулися голова райради Микола Бадюл, керівник апарату райдержадміністрації Юлія Ворончук, члени районного ветеранського осередку, працівники бібліотеки. Окреме художнє привітання підготували учасники народного хору «Затишок». Та, мабуть, найдорожчими були для обох іменинників побажання з уст онуків і правнуків, що приїхали здалека. Вони зростають гідними своїх рідних.

Сучасний світ неможливо уявити без новітніх технічних пристроїв. Вони використовуються практично в усіх сферах людського життя, зокрема у сфері розваг. Сьогодні вже нікого не здивують віртуальні подорожі містами планети. А що, як поєднати реальність з віртуальним світом? Чи можна буде тоді подорожувати в часі? Відповідь — так!

Усім бажаючим здійснити таку подорож на допомогу прийде доповнена реальність — проект, запущений спеціально до «Євро-2012». Кілька нехитрих маніпуляцій — і на ваших очах візуально поєднаються два спочатку незалежні простори: світ реальних об’єктів довкола і світ віртуальний, такий, яким він був багато років тому. Все це відображається на екрані смартфону, і його власник може побачити, які зміни відбулися з історичними об’єктами.

Як відомо, 1 травня завершилася кампанія з декларування доходів громадян, які вони отримали впродовж минулого року.

Про отримані торік доходи перед податковими органами прозвітував 64591 житель Одещини, задекларувавши загалом 2 мільярди 25 мільйонів гривень, з яких сплачено 115 мільйонів гривень податку (105,5 мільйона вже надійшли до місцевих бюджетів).

Щоб захистити споживачів від хибного вибору і забезпечити право на отримання правдивої інформації, Європейська комісія обмежує використання слоганів у рекламі продуктів харчування. Відтепер рекламні тексти серйозно контролюватимуть, аби уникнути введення покупців в оману.

Європейська агенція із захисту продуктів харчування EFSA у Пармі, повідомляє «Євробюлетень», перевірятиме достовірність інформації, що її містять рекламні слогани, і право на використання отримають тільки ті, правдивість яких науково засвідчена.

У статті «До міст!» видатний ідеолог українського націоналізму Д. Донцов абсолютно вірно наголошував на необхідності боротьби за поширення українського світогляду та культури у містах як життєво необхідної мети. Багатьом може здатися, що ці думки довгий час залишалися суто теоретичними, не знаходячи втілення в реальному повсякденні міст України. Однак у цій публікації наголосимо на діяльності людини, яка ще до появи статті Д. Донцова зробила чимало для реалізації гасла «До міст!».

Цьогоріч українці мають широко відзначити 130 років з дня наро­дження та 60 — з дня смерті видатного українця з Одеси — педагога, історика, культуролога першої половини ХХ ст. Михайла Єлісейовича Слабченка (1882 — 1952). З «легкої» руки одного з авторитетних авторів кілька років тому в публіцистику і навіть науковий дискурс увійшла характеристика історика як «фантазера», мовляв, лише такий тип міг мріяти про «українізацію» Одеси. Цей погляд, на нашу думку, спирається на, на жаль, дуже поширене уявлення про Одесу як неукраїнське місто. Це уявлення є лише відлунням вправних пропагандистських дій в умовах інформаційної блокади всього українського та ще прикрішої відмови значної частини сучасної української інтелігенції від боротьби за зміцнення вітальності українського етносу на його споконвічній землі. У цій статті хотілося б наголосити на зовсім протилежному образі М. Слабченка — борця за Українську Україну, глибокі думки якого є дуже актуальними і до сьогодні й аж ніяк не означені «фантазерством», а найголовніше — пораженством.

Початок травня знаменний  не лише масовими гуляннями на природі, утвердженими радянською епохою. Є імена двох славних синів України, чиї здобутки та спадщину важко переоцінити. Це Іван та Юрій Липи, діяльність яких пов’язана з різними регіонами нашої країни.

На початок травня припадає день народження Юрія. Втім, де б не згадувалося ім’я сина, завжди нерозривно можна почути про батька. І навпаки. Батько, Іван Львович Липа, народившись у Керчі, пов’язав свою долю із Слобожанщиною — Харковом, Півднем України — Одещиною і власне її центром. Син, Юрій, народившись у Полтаві (що так і залишається дискусійним фактом), пройшов процес становлення як особистості в Одесі, долучився до багатьох починань у Кам’янці-Подільському, Варшаві та інших містах. Смерть зустрів на Львівщині, де і похований.

Пам’яті Андрія Володимировича Недзвідського (23.11.1908 — 1.06.1984)

«Якщо існує така особлива порода людей, що іменується одеситами, то Недзвідський був її чистокровним представником», — так писав свого часу про мого Вчителя київський професор С.А. Крижанівський, «зв’язковий» наукового семінару учителів-філологів при одеському Будинку вчених, започаткованого А.В. Недзвідським у 1953 році, зі столичною наукою. До речі, С.А. Крижанівський, який завідував відділом радянської літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України, небезпідставно вважав, що всі чільні представники одеської філологічної школи середини минулого століття виводили Одесу на друге після Києва місце в галузі літературознавчих досліджень. Левова частка одеських провідних вчених (серед них — доктори філології І. М. Дузь, В. В. Фащенко, Є. М. Прісовський) були вихованцями «школи Недзвідського». Географія вишів, де, захистивши дисертації, завдяки унікальному дисертантському семінару, працювали вихованці цієї школи, широка: в університетах Дніпропетровська — Нінель Заверталюк, Донецька — Любов Козак-Семенова, в Ізмаїльському педінституті — Валентина Вікаренко, Полтавському — Жанна Ляхова...

Андрій Володимирович був одеситом, закоханим в українську культуру, й усіма силами сприяв її збереженню та розвитку, знав і любив російську культуру, що лише збагачувало його студії і не шкодило його відданості українській ідеї. На жаль, до цього часу ще не побачила світ книга Недзвідського «Ти — одесит», над якою він працював упродовж всього життя. Він не лише любив рідне місто, а й проводив величезну краєзнавчу роботу: написав десятки статей про одеських митців, учених, бібліофілів. Саме з його захоплення краєзнавством і літературознавством та бажання донести свої енциклопедичні знання до широкого загалу з’явилися його студії «Пушкін і Одеса», «Маяковський і Одеса», що діяли як семінари кілька десятиліть при Будинку вчених та при Музеї-квартирі О. Пушкіна. І це окрім його академічних робіт по лінії Спілки письменників України (він був одним із авторів наукової біографії Т. Шевченка та неперіодичних збірників «Письменники Радянської України»), ґрунтовних досліджень як науковця філологічного факультету Одеського університету.

Національній скаутській організації «Пласт» — 100 років

Якщо озирнутися у нині вже далеку історію зародження скаутських органі­зацій у світі — а до них належить і наш український «Пласт», — то потрібно віддати належне британському генералу Роберту Бейдену-Пауеллу, котрий саме й придумав особливу виховно-вишкільну систему для молоді на засадах глибокої поваги до національних традицій, відповідну методику, яка за зовнішньою привабливістю містить не лише виховання, а й самовиховання та навчання. Це — скаутинг, слово, яке у перекладі з англійської означає: особливі частини розвідувачів, воїнів, що володіють неперевершеними моральними та фізичними якостями.

Назва української скаутської організації «Пласт» походить від пластунів — козацьких розвідників, котрим нерідко доводилося і по-пластунськи пересуватися. В Україні «Пласт» покликала до життя нагальна потреба у мужніх та витривалих, здатних на героїчний чин, а найголовніше — вихованих у національному дусі молодих людях, котрі у найближчому майбутньому зможуть вступити у боротьбу за державність: назрівали серйозні події на міжнародній арені. Від британського скаутингу українські пластуни взяли чітко продумані організаційні форми та багато цікавих занять і тем, ідею взаємного доброзичливого ставлення та дружби між юнацькими скаутськими організаціями різних країн. Це обрамлення було виповнене — і таким залишається понині — українським змістом, з використанням великого досвіду історії української нації. Отож пластова ідея не є дитячою забавкою, це — гра юнаків, які хочуть дотримуватися навіть найважчих правил — бо так незмірно цікавіше. Велика Гра, у якій криється самовиховання за допомогою старшого товариша.

Без розвитку дитячого і юнацького спорту не може бути й спорту високих досягнень. Тому фінальний тур Одеської обласної дитячої баскетбольної ліги серед юнацьких команд 2000 року народження, який відбувся у минулі дні на кращій баскетбольній арені країни — «Олімп» у Южному, привернув велику увагу авторитетних фахівців цього виду спорту.

В емоційній і нерідко драматичній боротьбі перемогли вихованці Одеської спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олім­пійського резерву № 2. Друге місце посіла команда Ізмаїльського спортивно-оздоровчого центру, третє — Одеська баскетбольна школа ім. Олександра Білостінного.

«Друге Відродження світового мистецтва» — саме так охрестили ЗМІ проект «Post-vs-Proto-Renaissance» одеської художниці Оксани Мась, представлений торік на престижному Венеціанському бієнале. Тоді-й-там, торік на всесвітньо знаному святі мистецтва у Венеції, щодня понад дві тисячі людей простоювали у черзі, аби побачити ці «ворота в рай, створені з гріхів». Тепер таку нагоду мають і одесити: грандіозну інсталяцію «Вівтар націй» — продовження проекту «Post-vs-Proto-Renaissance» — презентували на Грецькій площі.

Тепер і до кінця літа на місці непрацюючого фонтану — копія фрагмента Гентського вівтаря відомих фламандських художників ХV сторіччя братів ван Ейків, складена з 250 тисяч писанок, прикріплених на 5 панно заввишки 12 і завширшки 18 мерів. У розписі дере­в’яних яєць — основи мозаїчної композиції — взяли участь представники різних верств населення, різного віку та віросповідання — від ув’язнених до монахів, від дітей до пенсіонерів — усі охочі із 42 країн світу. На прохання мисткині всі вони зображували власні гріхи, сподівання та мрії. В Україні писанки для цього проекту розписували професійні писанкарі, малеча та діти-сироти. На думку Оксани Мась, кожен, хто розмалює таким чином хоча б одне яйце, очистить душу та переживе трансформацію свідомості, адже усвідомлення гріха — це початок каяття…

Рік 1753-й виявився істотно важливим, а то й доленосним для історії мистецтва не тільки України, а й усього сходу Европи. Подія, на перший погляд, незначна: указом цариці Єлисавети трьох хлопців із придворної капели, які втратили хлоп’ячі голоси, переведено на навчання малярства до майстерні Івана Аргунова. Це були троє українців: Кирило Головачевський (1735 — 1823), Іван Саблучок (1735 — 1777) та Антін Лосенко (1737 — 1773). Всі троє вони згодом стали видатними митцями й професорами Академії мистецтв.

Найскромніший із них талантом Кирило Головачевський лишився в Петербурзі, був вмілим, сумлінним портретистом, який прожив свій довгий вік біля Академії, де наприкінці кар’єри став інспектором.

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», нещодавно Одеській музичній академії ім. А.В. Нежданової, знаної на весь світ своїми випускниками, присвоєно статус «Національна».

Наприкінці травня з цієї приємної нагоди відбулися урочистості. Приймаючи вітання, ректор академії, доктор мистецтво­знавства, професор, заслужений діяч мистецтв України Олександр Сокол розповів про ту підтримку, яку надали колективу на шляху до нового статусу низка народних депутатів і державних діячів, що виступили з відповідним клопотанням перед урядом.

ХIII Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині»

Щороку в пору, коли розцвітає уславлена біла акація і гримлять над містом весняні грози, з різних міст нашої країни з’їжджаються до Одеси видавці. Велика й завжди сповнена тиші читальня Національної наукової бібліотеки ім. М. Горького тоді перетворюється на гомінкий книжковий ярмарок, а вестибюлі та різні інші службові приміщення стають місцем цікавих зустрічей і виставкових стендів, презентацій нових книжок, місцем, де видавці, бібліотекарі, всі зацікавлені люди обговорюють ті гострі проблеми, з якими їм доводиться зіштовхуватись у своїй шляхетній роботі. Тому що везуть вони сюди не лише книжкові новинки. Вони несуть свої надії та сподівання на те, що от-от настануть зміни в культурній політиці держави, зміни у ставленні — нехай і не до них, але до книжки — передусім. Тому що книжка — це те, без чого неможливе майбутнє країни, її інтелект. Без чого неможливо стати ні фахівцем у будь-якій галузі, ні політиком, ні міністром, ні вченим, ні президентом фірми, компанії чи, тим більше, цілої країни. Але ж стають… І тоді держава опиняється там, де всі ми нині є.

Душа без книги, кажуть, як хата без вікон. От і блукаємо по ній у потемках. Бо не читаємо розумних книжок, не дивимось нормальне кіно та бездумно всотуємо примітив телебачення, не чуємо своїх речників, бо їх витіснили чужі глашатаї, не слухаємо своїх пісень, бо їх заступив чужомовний непотріб… Перелік цей можна довго продовжувати…

Інтерв’ю із Софі Лорен, Аллою Пугачовою, Булатом Окуджавою. Мотоподорож на космодром «Байконур», зустріч із засудженими в камері смертників… За всім цим є й інший бік журналістики, де герой роману втрачає себе і намагається віднайти у власних спогадах. Редактор ставить його перед вибором: професія чи совість? Напише журналіст розгромний матеріал про свою колишню дружину чи піде з газети? Газети, яка стала його життям…

«Честный журналист продается один раз» — перша книга відомого журналіста Аркадія Ромма. В його біографії — телепередачі та безліч популярних видань, зокрема «Вечерняя Одесса», «Аргументы и факты», «Киевские ведомости», московська «Общая газета»... Він написав роман про те, що добре знає зсередини, так би мовити, показав газетне життя без прикрас.

Для Георгія Райкіна (головного героя роману) робота важливіша за колишню дружину, однак, що робити з совістю? Для того, аби знайти відповідь на це питання, герой Ромма зачиняється на ніч у власному кабінеті і… пиячить. Ні, не як алкоголік сам з собою. Є в цьому кабінеті і співрозмовник, точніше, слухач, який мовчить і поглинає сповідь журналіста Жори. Ця сповідь і є роман, правильніше, «роман з газетою» — саме так визначив жанр видання автор. А кожен тост — назва глави, у яку вкладені спогади героя. Після чергової чарки він розмірковує про трансформацію душі, такої щирої спочатку і такої черствої торговки наприкінці. Усюди протиріччя. Фінал роману теж по­двійний — дві кінцівки абсолютно протилежні. Хоча «кінцівка» — неправильне слово, автор збирається писати продовження…

Уривок  з  роману

Пригадалося: попереду гарцювала півсотня охорони, за нею, мов хвіст за лисицею, батькова коляска, позаду кортеж замикали дві кулеметні тачанки. Льова Задов запровадив таку пересторогу. Махно не погоджувався: «Кого маю боятися — у своєму вільному районі?»

— Батьку! — правив одне й те саме Льова. — Оно мінє нада. Не забувайте, какой паход Троцкий закапарив против нас. Мая контора мало не щодня хапає його фраєров, щоб ви мінє були здорови, как у Бога за пазухой.

Сидір Лютий скакав поруч. Махно підізвав і звелів:

— Стиште ходу. Не летіть поперед батька в пекло. Ще — встигнемо! Завертай, поїдемо повз училище.

«Що це йому прийшло в голову? — дивувався Сидір. — Чи якась струна забриніла в душі?»

Звідки той знав, що батько задивився на молоду дівчину. А вона ще й зиркнула в його бік, наче обпекла своїми очима, і далі кудись почимчикувала, така видзігорна, гойдаючи рясною барвистою спідницею.

Увага! У повітрі — радіонукліди

Донедавна вважалося, що головну небезпеку для здоров’я людини становлять, насамперед, три чинники: забруднені повітря, вода і ґрунт. Зараз до них додається радон. Причому, якщо від загазованого повітря міських вулиць можна знайти захисток у своєму домі, причинивши щільніше вікна, то від радону у такий спосіб не заховаєшся. Помилялися, виходить, англійці, коли казали: «Мій дім — моя фортеця».

Що ж це за напасть така? Коли і звідки вона взялася? Під загальною назвою «радон» об’єднано радіоактивні гази радон (Rn-222) і торон (Rn-220), що утворюються внаслідок розпаду урану, торію й радію. Ця невидима речовина не має ні запаху, ні кольору, ні смаку.

Основним елементом спектру випромінювання радону є альфа-частинки (протони і нейтрони), які дуже згубно впливають на клітини організму. У свою чергу радіоактивний лиходій і сам розпадається, утворюючи полоній, свинець, вісмут та інші дочірні продукти, які теж шкідливі для організму.

У четвер, 7 червня, співробітники Одеського зоопарку навідаються до дитячого табору «Молода гвардія», де відбудеться велике екологічне свято.

Заступник директора з науки і стратегічного розвитку звіринця Ігор Бєляков разом з колегами розкажуть дітям про тварин, занесених до Червоної книги України, деяких з них покажуть і навіть дадуть погладити.

Цукровий діабет входить до трійки захворювань (після атеросклерозу та раку), які найчастіше роблять сучасних людей інвалідами та вкорочують їм віку.

Актуальність проблеми зумовлена масштабністю поширення хвороби, яку без перебільшення називають однією з найдраматичніших сторінок світової медицини. За даними Міжнародної федерації діабету, в 2011 році кількість хворих на нього у світі досягла рекордної цифри — 366 мільйонів осіб, а в 2030-у може добратися й до 552 мільйонів. В Україні таких людей майже півтора мільйона. При цьому захворюваність в усіх без винятку країнах щорічно збільшується на 5 — 7%, а кожні 12 — 15 років — подвоюється. Як наслідок, катастрофічне зростання кількості хворих набуває характеру неінфекційної епідемії.