Погляд поза обрій

Цього року гостями художників були завідуюча кафедрою української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова доцент Оксана Шупта-В’язовська, викладач кафедри української мови Інституту удосконалення вчителів доцент Тетяна Ананченко, у відкритті взяли участь також художники Микола Овсійко та Олександр Стовбур.

День Матері, що відзначається другої неділі травня, ще не знайшов належного пошанування у нашій країні. Ще жевріють у суспільстві старі традиції, підтримувані носьтальгуючою за вчорашнім днем частиною суспільства. Якби влада дала людям нормальне людське життя, вони б давно забули те минуле, у якому нічого доброго не бачили. Натомість, отже, святкуємо, окрім совєтських «празднічков», ще й березневий день жінок, яких суспільство, до слова сказати, посилало на найтяжчі роботи, де вони нарівні з чоловіками вергали тоннами землю, носили залізничні шпали чи працювали на тракторі, й ніхто не думав про те, що така робота дуже шкодить здоров’ю матері. А в той же час у світі віддавна щокожної весни, у травні, радісно святкують День Матері. Що тут можна сказати, коли саме слово це — Матір — так багато говорить за себе. Не кажучи вже про те, що практично кожна жінка є матір’ю.

Немає ніякого сумніву в тому, що мине зовсім небагато часу і в Україні це самим Господом дане жінці звання — Мати — буде пошановане всім суспільством. А той, хто захоче, святкуватиме собі отой «міжнародний жіночий день», який міжнародною спільнотою взагалі не святкується.

Так і заведено від кількох років серед одеських художників: хто хоче, той влаштовує виставку на честь 8 березня. А інші  готують вернісаж до Дня Матері. Кожна така виставка чимось різниться від попередньої. Якщо спочатку декотрі художники, назагал, відбували наче якусь формальність, то цьогоріч кожен за­пропонував до експозиції те, що вважає кращою часткою свого творчого доробку останнього часу. Тут можна побачити твори, що гармонізують стан душі, впорядковують мислення. Сучасне мистецтво, як бачимо впродовж останнього часу, відображає стан речей, і саме до такого висновку допроваджує цей вернісаж. Тут майже нема отого ремісництва, комерційності, у багатьох творах присутні емоції митця, його особисте ставлення до зображуваного.

Такі-от загальні враження, якщо коротко, бо виставка ця — не привід для конкретного аналізу та оцінок. Вона святкова, а разом з тим — щира та добра і водночас говорить про те, що сучасне мистецтво — мистецтво сучасності — прагне якихось перемін, передусім, у своєму таки середовищі, у своєму просторі, що воно не хоче бути «річчю в собі», хоча спонуки до цього в суспільстві існують.

І ще одна заувага, про яку, вочевидь, варто сказати. Участь у такій виставці зовсім не є обов’язковою, хоча є бажаною, і вона визначає, відображає стан мислення в середовищі митців. Це дуже важливо, тому що переміни все одно настануть, а ще тому, що одна з функцій мистецтва — це і погляд поза обрій. Інакше ми б не так захоплювалися сьогодні творами, що пронизали товщу часу.

Роман КРАКАЛІЯ.