Переглядів: 1231

Непочуте слово

До 110-річчя від дня народження Степана Ковганюка (26. 04. 1902 — 26.08. 1982)

Є люди, з якими зразу після знайомства всі хочуть товаришувати. До таких належав і Степан Петрович. Я це зрозуміла з першого погляду. А був цей погляд на давній-давній (50 з гаком років тому) газетній летючці «Комсомольського племені» (було таке молодіжне видання в Одесі), де я тоді працювала перекладачем і з чого, власне, й почалася моя дорога в журналістику.

Еге ж! Перекладачем, бо газета була українська, а жоден з її працівників українською мовою не писав. Це згодом газету перевели на дубляж, і автори могли прочитати себе надрукованими. А тоді надрукованою мусили читати лише мене, рабу божу Галину. І далеко не всі, як і сама Галина (бо це ж таки лише перші кроки в газетній роботі), були певні, що з текстами все гаразд.

По рятунок звернулися до Ковганюка, літературного редактора «Чорноморської комуни» (тепер «Чорноморські новини»), про якого всі, хто мав хоч щось спільне з україномовною пресою чи радіо в Одесі, говорили: «Стук-грюк, аби з рук — допоможе Ковганюк».

Він допомагав. Частенько бував на наших летючках, робив огляди надрукованого, висловлював зауваження. І виходило так, що все це стосувалося здебільшого мене, як відповідальної за українські тексти.

Багато чого навчив мене Степан Петрович, маючи за плечима переклади таких монументальних речей, як твори Герцена, Тургенєва, Шолохова, Олексія Толстого тощо. Тож одного разу на летючці сказав те, що сидить мені в голові досі:

— Знаєте, чому завалилася Вавилонська вежа? — почав він із запитання.

— Тому, — відповів наш тодішній відповідальний секретар Зюня Могилевський, — що Бог кожному з будівників дав свою мову.

— І не було перекладачів! — весело прокоментував Степан Петрович, а ще додав: — Ви, хоч і не пишете тою мовою, якою виходить газета, перекладача маєте. Отже, будете жити.

Всі засміялися, а Степан Петрович порадив нашому редакторові (тоді це був Ніколаєв) платити мені гонорар за художні переклади. На цьому опікування С.П. Ковганюка над мовою нашої газети скінчилося. Зате залишилася дружба. І тривала вона мало не три десятиліття.

Упродовж цього часу Степан Петрович зробив чимало. Випустив книжку «Практика перекладу» (1968), переклав кількох класиків польської літератури (Сенкевич, Жеромський, Прус та інші), був учасником перекладу тритомника Івашкевича «Честь і слава». Скаржився мені:

— Я такий став негодєй. Колись працював по чотирнадцять годин на добу і то день при дні, без вихідних. У робочі години — на роботі, у позаробочі — вдома. Тепер шість годин коло друкарської машинки для мене заважкі. Але й не працювати не можу: звик. Без роботи нудно, не знаю куди себе подіти. Єдина втіха — море.

Так, Степан Петрович дуже його любив. Знав узбережжя з усіма закапелками — від Лузанівки до Дачі Ковалевського. Не раз кликав і мене з Володиком (тепер він уже не Володик — вони вже Володимир Іванович) у ці походеньки на вихідні. Мене дуже тішило, як Степан Петрович надзвичайно серйозно і по-діловому розпитував малого про яхти. Син тоді ходив до яхт-клубу, мав «посаду» капітана «оптиміста» — яхти початкового розряду. Не менш серйозно він доводив, що на яхтах усіх розрядів, якщо мають тільки одну щоглу, вона зветься грот і вітрило на ній теж має таку назву.

— А спінакер пускають у діло тільки тоді, як буває бакштаг, — заявив одного разу малий.

— Бакштаг? — перепитав Степан Петрович. — А що воно таке?

— Це — коли вітер у корму. Найходо­віший…

Степан Петрович любив мого сина і, либонь, не без взаємності, бо мені здається, що саме під його впливом Володя пішов до університету вчитися української філології. Хоч міг піти й на англійську, бо скінчив саме таку десятирічку.

Степан Петрович багато розповідав мені про свою літературну молодість, про роботу в пресі 20-х років минулого століття. Це тепер я знаю, що таке пе­ріод українізації в нашій літературі, а тоді розповіді про той час були для мене справжнім відкриттям, так само як імена Плужника, Підмогильного, Миколи Куліша, Майка Йогансена та багатьох інших, з ким Степан Ковганюк був знайомий або навіть співпрацював. Саме від нього я вперше почула назву книжки «Уваги до сучасної української літературної мови» та ім’я її автора — Олени Курило (Курилиха, називав її Майк Йогансен). І саме ця книжка згодом стала фундаментом нашої спільної з сином праці — «А українською кажуть так…».

Та про кого це я розповідаю — про себе чи про С.П. Ковганюка на 110-річчя з дня його народження?

…Десь у середині 70-х минулого століття він занедужав: серце. Ліг до лікарні. І саме там почав писати свої спогади. Закінчив їх за рік чи два до свого 80-річчя. Мав три примірники. Один пішов до Літературного музею, другий залишився в сім’ї, третій подарував, як він пожартував, «майбутньому світилові української філології Володимирові Островському». Мені ж сказав:

— Тут є багато такого, що сьогодні не надрукують. Певен: незабаром часи зміняться, та навряд, чи я їх вже дочекаюся. Тому покладаю завдання на вас із сином.

Я заплакала, подякувала за довір’я, пообіцяла всіма силами сприяти перетворенню рукопису в іще одне друковане видання Степана Ковганюка. Всі були розчулені, зичили собі швидкого настання нових часів, щоб автор іще сам поніс свою працю до друку.

Але нікому й на думку не спало оформити це якось на папері. Тож як таки настав час, коли вже можна було оддавати такий рукопис до друку, я звернулася до видавництва. Прослухала невеличку лекцію зі спадкового права, на тому й край.

Що ж до тих, хто має право на рукопис, якось не чути, щоб вони з цих прав скористалися. Може, не мають на це грошей? То чи не взялася б спілка письменників, до якої належав лауреат премії імені Максима Рильського С.П. Ковганюк, як пам’ять про свого колегу, видати його останній твір? Далебі, річ варта заходу — розкриває досить потужний пласт життя, замовчуваного за радянських часів. Ця річ має бути почутою.

Галина ОСТРОВСЬКА.
м. Одеса.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net