Земля тривоги нашої

Навіщо вона потрібна, ця реформа?

Оскільки земельній реформі в Україні пішов уже третій десяток літ, ніхто до пуття й не пам’ятає, навіщо і з якою метою її замишляли.

Достеменно відомо одне: жодна з прийнятих за ці роки концепцій і/або програм про що завгодно — про соціальний розвиток (відро­дження, комплексну підтримку) села або сільських територій, розвиток сільського господарства чи АПК, забезпечення продовольчої безпеки країни — ніколи виконана не була. Ніхто й ніколи чітко не звітував про виконання десятків прийнятих документів. Про них час від часу згадували ті, хто на час спогадів перебував в опозиції. Потім вони приходили до влади й нагадували попередникам, чого конкретно ті не виконали. І при­ймали свої документи — щоб їхнім наступникам було що згадати.

Наприклад, нинішній міністр аграрної політики та продовольства України М. Присяжнюк каже так: «Сьогодні ми не заробляємо примітивні політичні дивіденди, а підводимо з колін сільське господарство, яке підведе з колін державу. Без завершення земельної реформи неможливий дальший економічний розвиток. Ми завершимо земельну реформу, тому що це в інтересах селян. Ті, хто впродовж 20 років завершував земельну реформу тільки на словах, привели село до зубожіння і розрухи».

Якщо забрати «примітивні полі­тичні дивіденди», то з іншим можна погодитися. Особливо з тим, що земельну реформу потрібно закінчувати. Оскільки, судячи з усього, наступники закінчилися. Якщо влада й зміниться, то на попередників…

Днями стало відомо, коли саме реформа нарешті закінчиться. Не пізніше як минулої середи, 11 квітня, М. Присяжнюк заявив: «До кінця поточного року або на кінець весни 2013-го ми повинні її завершити». І запевнив, що на той час мораторій на купівлю/продаж землі буде знято.

Та й це не головне, як говорила відома офіс-менеджер своїй директрисі Людмилі Прокопівні Калугіній. Головне, наскільки можна зрозуміти зі слів міністра, полягає в тому, що зняття мораторію особливого значення для завершення реформи не має. Як з’ясувалося. «У законі, — сказав міністр, — є обмеження щодо покупців, а в довгострокову оренду можуть брати всі. Для нашої країни це найоптимальніший варіант».

Даймо спокій тій обставині, що закону про ринок земель немає і найближчим часом його чекати не слід — судячи із зауважень Головного юридичного управління парламенту до підготовленого до другого читання варіанта. Якщо комусь цікаво — може прочитати: всього 19 сторінок із узагальнюючим висновком: «Законопроект потребує істотної доробки». Або, словами згаданої Калугіної: «До справи треба ставитися серйозно або не займатися нею взагалі». До законотворчості слова ці теж можна застосувати. Бо якщо поглянути, то номери прийнятих нашим парламентом законів уже скидаються на цінники в бутиках на Хрещатику, а користі?

Нагадаємо сказане міністром трохи раніше: «Внаслідок завершення земельної реформи буде зроблено інвентаризацію земель і створено прозорий оборот сільськогосподарських земель, вартість землі зросте в кілька разів, на селі з’являться робочі місця, і буде відновлено та збережено родючість землі». До цього пасажу виникають запитання.

Перше, суто філософське: що первинне — інвентаризація земель і вже потім завершення реформи у вигляді прозорого їх обороту — чи навпаки, так, як сказав міністр?

Друге — меркантильне, з приводу вартості землі та її зростання в кілька разів. Від якої позначки, власне, відбуватиметься це саме зростання? Інакше кажучи — якою буде ціна землі у випадку й на момент відкриття ринку?

Розпочнемо з другого.

Про ціну на землю та її зростання

У перший рік після зняття мораторію ціна одного гектара сільгосп­угідь в Україні коливатиметься від 500 до 800 доларів США.
С.Тимченко, 3 серпня 2011 р.

Ми очікуємо, що після появи ринку вартість одного гектара сільгосп­угідь становитиме в середньому близько 300 євро.
С.Тимченко, 7 жовтня 2011 р.

До відома: С.Тимченко — це нинішній голова колишнього Державного комітету України із земельних ресурсів, теперішнього Державного агентства земельних ресурсів України. Тобто державний службовець, у справах земельних компетентний не менше від міністра.

Так, то про ціну.

Як вияснила соціологічна служба Центру Разумкова раніше, громадяни вважають, що мінімальну ціну на землю має встановити держава. Принаймні у цьому впевнена відносна більшість (46%) їх. Тільки 26% воліють покладатися на майбутній вільний ринок, а 28% — ще думають.

Держава в особі С.Тимченка, судячи з наведеного вище епіграфа, теж трохи замислилася. Є, погодьтеся, різниця між 800 дол. і 300 євро, удвічі приблизно. Звідки взято ці цифри, й чому вони так різняться з розносом усього в два місяці, п. Тимченко не пояснював.

Хоча є для ціни певний орієнтир, правда — слабкий. Нормативна грошова оцінка земель. Слабкий він тому, що оцінка ця проводилася далекого 1995 року. І відтоді тільки індексувалася, та й то не щорічно. Але, так чи інакше, у 2011 році зазначена оцінка, з урахуванням усіх індексацій, становила 11,9 тис. грн., або майже 1,5 тис. дол.; у 2012-му — вже 19,9 тис. грн. за гектар, або майже 2,5 тис. дол. Якщо чесно, то з офіційних заяв я так і не зрозуміла: йдеться про ріллю чи про всі землі сільськогосподарського призначення, але так уже говорять наші офіційні особи…

А ще кажуть, що на засіданні профільного парламентського комітету, який обговорював черговий варіант законопроекту про ринок земель, було вирішено, що вартість продажу сільськогосподарської землі має бути не нижча від нормативної грошової оцінки. Тоді, по-перше, звідки цифри голови Держкомзему?

По-друге, чи не здається і йому, і міністру аграрної політики, й іншим чиновникам, причетним до земельної реформи, що, перш ніж її завершувати й відкривати ринок, варто було б усе-таки завершити інвентаризацію земель, а також провести нормативну грошову оцінку, яка б відповідала їх, земель, нинішньому стану?

Як і міністр аграрної політики, п. Тимченко запевняє, що вартість української землі невтомно та невблаганно зростатиме — вказуючи у бік то старої Європи, де в Голландії чи Франції вона коштує від 10 до 30 тис. євро, то нової, де в Польщі й Угорщині, наприклад, «ціни починаються від 3 тис. євро». В Україні зростання вартості, на думку голови Держкомземагентства, забезпечуватимуть три основні чинники: розвиток інфра­структури села й АПК, консолідація земельних ділянок у більші масиви, зручні для обробітку, та підвищення якості ґрунту.

Хто і як розбудовуватиме інфраструктуру села й АПК, а також по­ліпшуватиме якість ґрунту — п. Тимченко не сказав…

Але одне припущення є.

Як з’ясувалося під час соцопитування та розмов у рамках фокус-груп, і фермери, і власники земельних ділянок скаржаться, зокрема, на відсутність інфраструктури збуту своєї продукції. Ось тут найкраще виходить у чинної влади. Їй чудово вдається створення ярмарків в особливо для цього підходящих місцях і в підходящий час, наприклад під ЦВК у період виборів. Пригадуєте, у жовтні 2010 року там деякі особливо активні голодівку влаштували на знак протесту проти реєстрації на виборах до місцевих рад партій-клонів… Спочатку в них під носом гарячі пиріжки носили, на стійкість перевіряли. А потім ярмарок влаштували, «Свято врожаю» називався. І досі під ЦВК сільгосппродукт купити вільно можна, ярмарок міцно отаборився. А ще можна на Майдані Незалежності, коли пісенно-танцювальні заходи закінчаться, а вибори розпочнуться, теж ярмарок влаштувати, постійно діючий…

Але повернімося до ціни. За результатами соціологічного дослі­дження, продати свої земельні ділянки у разі відкриття ринку мають намір тільки 7% їх нинішніх власників. І виручити за свої паї вони планують у середньому 47635 грн., або приблизно 6 тис. дол. за гектар, до відома п. С.Тимченка.

І от що цікаво. Мимохідь з’ясувалося, що ніхто не знає помислів селян так добре, як члени колишньої Селянської партії. Народний депутат від зазначеної партії і заступник голови парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних відносин С.Терещук назвав у лютому цю ж приблизно суму — 50 тис. грн. за гектар. І закликав державу «задати тон» у формуванні ціни на землю. «Якби держава, — сказав він, — почала купувати землю, задавати якийсь певний рівень, то це було б сигналом і для інших».

Було б. Сигналом було б.

І якби держава почала платити своїм найманим працівникам (називаються — бюджетники) нормальну зарплату, то це теж було б сигналом для інших.

Тільки держава цього не робитиме. Ні людської зарплати вчителям, лікарям, бібліотекарям не платитиме, ні землі в селян за таку ціну не купуватиме. У неї на це грошей немає. Але вона їх постійно шукає…

Людмила ШАНГІНА.
«Дзеркало тижня. Україна».