«Українська книга на Одещині»: врятуй себе сам

ХІ та ХІІ всеукраїнські виставки-форуми «Українська книга на Одещині», що традиційно проходили в стінах бібліотеки наприкінці травня 2010 і 2011 років, мали багато спільних моментів. По-перше, щодо заявленої кількості та, до певної міри, складу учасників, який, за невеликим винятком, залишається, по суті, незмінним — близько 50 — 60 постійних видавництв, плюс 8 — 10 «новопосвячених». За офіційними даними, щороку у виставці-форумі беруть участь більше сімдесяти видавництв України із сумарною кількістю представлених назв видань близько п’яти тисяч. Таке ж приблизно щорічне число одеситів та гостей, які відвідують «Українську книгу на Одещині». По-друге, своїм національно-культурним підтекстом та державницькими прерогативами, синхронізацією заходів форуму з календарними подіями: напередодні або в день відзначення перепоховання Тараса Шевченка (22 травня), Дня слов’янської писемності і мови (24 травня), юві­леїв, як-от 450-річчя Пересопницького Євангелія тощо. Певну роль у культивуванні такого підходу відіграє тематика презентаційних заходів з пошаною до традиційних світоглядних цінностей, у тому числі радянського ґатунку (наприклад, пов’язаних з подіями Другої світової війни тощо).

Обидва проекти здійснювалися у період фінансової кризи, яка негативно позначилася на стані вітчизняного книговидавництва. Критично впала купівельна спроможність пересічного українця. Сьогодні до книговидавництва, як і до інших, прибутковіших галузей, чиновники застосовують фіскальну політику. Відсутня також системність підходів щодо розвитку цієї сфери. Як наслідок, станом на 2011 рік маємо в Україні друком 1,2 книги на одного жителя (в Іспанії, скажімо, — 7,2).

Серед відмінностей між двома останніми заходами, у ширшому контексті, варто назвати нову суспільно-політичну атмосферу, яка позбавлена наступальної агресивності певних сил, інспірації ідеоло­гічного протистояння, як це спо­стерігалося у післявиборному 2010-у. Значною мірою такі переміни пояснювалися відносною віддаленістю виборчих кампаній. Ця обставина, на моє переконання, вплинула і на нижчий рівень номенклатурного представництва під час ХІІ виставки-форуму, чим була порушена традиція відвідувати захід першими особами області та міста. Це так, штрих до загальної картини, як підтвердження рівня заанґажованості влади проблемами у сфері, що має для держави стратегічне значення.

Нинішній форум знову проходитиме у рік виборів, що (хотів би помилитися) може позначитися на перебігу достатньо резонансного заходу, на якому можна «погріти руки» кон’юнктурним чи маргінальним політикам.

Виставка-форум — це не лише знайомство з новими виданнями, а й можливість обговорити насущні проблеми книговидання та книгорозповсюдження, поспілкуватися з видавцями та авторами книжкових новинок. На відміну від міжнародного книжкового ярмарку «Зелена хвиля», який в Одесі традиційно відбувається влітку, бібліотечний проект не є комерційним. Цим значною мірою пояснюється не завжди стійкий склад учасників форуму: певні видавництва не відгукуються на згаданий проект взагалі, інші долучаються періодично, намагаючись знайти себе у запропонованому просторі. Виняток складає низка відомих, переважно державних столичних підприємств: «Наукова думка», «Академкнига», «Мистецтво», «Картографія», «Алерта», «Університетська книга» (Суми).

Як правило, постійними учасниками виставки стають одне-два із новозаявлених видавництв. Коли аналізуєш причини їх відтоку, напрошуються такі: мізерність асортименту (два-три найменування), відсутність належного маркетингу самих видавництв щодо вивчення попиту постійних відвідувачів ви­ставки, несприятливі умови їх діяльності, особливо нових, які не завжди мають достатні потуги. Зрозу­міло, що займатися благочинністю, навіть у досить скромних розмірах не може собі дозволити той, хто часто сам її потребує.

Не сповна використовується такий резерв самореклами, як презентація видань, творчі зустрічі, автограф-сесії тощо. Щодо презентаційних заходів, то в одеської книжкової виставки є свої пріоритети. Більше шансів на розкручування і престижну презентацію мають vib-персони, автори з визнанням, з високим соціальним статусом. У підсумку, виставка-форум не достатньо, на мою думку, впливає на літературний чи наукові процеси, визначення ціннісних пріоритетів, відкриття нових імен. Так, під час ХІІ виставки-форуму, незважаючи на актуальність теми і гострі дискусії у суспільстві, не прозвучало належним чином науково-популярне видання проекту Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України «Друга світова. Український вимір» за участю одного з авторів проекту — доктора історичних наук, професора Віктора Брехуненка. Не було забезпечено належної реклами, слухацької аудиторії та висвітлення у ЗМІ.

На продовження теми додам, що цьогорічний лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка одеський письменник Володимир Рутківський створив ще у 1990-і, а видав у 2007 — 2010 роках нині відзначену трилогію «Джури», але як ключовий фігурант презентацій виставки заявлений лише минулоріч проведенням майстер-класу. Хоча, заради справедливості слід сказати, що  загалом одеська письменницька організація завжди солідно представлена на цих форумах. Принагід­но зазначу, що одеським письменникам, на жаль, бракує солідарності та інтересу до презентацій колег з інших областей. Так, творчі зустрічі переможців конкурсу «Коронація слова», за деяким винятком, наші літератори дружно ігнорують, як це не прикро.

Ще один фактор, який не стільки стримує учасників, скільки зменшує наплив відвідувачів, пов’язаний з герметичністю приміщень, що, з одного боку, гарантує збереження майна, а з іншого — обмежує доступ до активної зони виставки. Зазначимо, що цьогоріч головний читальний зал бібліотеки, у якому представлена продукція видавництв, обладнаний відеоспостереженням.

Позитивним фактором, що сприяє проведенню виставки-форуму «Українська книга на Одещині» є підтримка з боку Української асоціації видавців та книгорозповсю­джувачів, Книжкової палати України ім. І. Федорова. Їх участь забезпечує і високий рівень фахового представництва та наукового охоплення проблем галузі, що знаходить відображення у тематиці науково-практичних конференцій, «круглих столів» та дискусійних клубів — «Книжкові реалії сучасної України» (2011), «Вплив кризи на стан українського книговидання та шляхи подолання її наслідків» (2010), «Бібліотека, видавництво, книготоргівля: організація взаємовигідної співпраці» (2009) тощо.

Практика свідчить, що за роки проведення форуму якихось кардинальних змін щодо поліпшення стану справ у галузі, реакції на заяви і звернення її презентантів з боку влади не спостерігається. Як правило, її представники не відвідують науково-практичні конференції. Складається враження, що ми й обрані нами зверхники співіснуємо у якомусь паралельному просторі. (див. «День», 26.05.2011; «Чорноморські новини», 28.05.2011). У даному разі я не беру до уваги ті незначні фінансові вливання чи організаційну підтримку у проведенні виставки-форуму з боку владних структур. Мова саме про політику щодо стратегії розвитку галузі як такої. Обережний оптимізм проглядав у виступі на одній з конференцій форуму директора київського видавництва «Мистецтво» Ніни Прибєги: «Політики (якого б кольору вони не були) ще не доросли, щоб відповідно підійти до організації економіко-культурологічного простору нашої держави, але є певна надія, бо влада, принаймні, спілкується з нами». Які результати цього спілкування протягом останнього року, дізнаємося невдовзі. Тішить лише те, що учасники ви­ставки-форуму поінформовані щодо реального стану справ у цій сфері, не мають ілюзій і самотужки шукатимуть шляхи виживання.

Серед плюсів виставки-форуму «Українська книга на Одещині» є, насамперед, збільшення обсягу україномовної книги у переважно російськомовній Одесі, хоча, крім української та російської, тут представлені вітчизняні видання мовами національних меншин. Найбільшою популярністю виставка-форум користується у викладачів і студентів, учнів середніх навчальних закладів, фахівців різного про­філю, що потребують, перш за все, спе­ціалізованої, довідниково-енциклопедичної літератури, підручників та словників, подарункових та видань з краєзнавства, дитячої, особливо — науково-популярної книги. Про це свідчить і бліц-опитування, які проводилися безпосередньо під час заходу.

У рамках виставки проходить традиційний конкурс на кращу книгу форуму та конкурс читацьких рецензій (до речі, свою рецензію на цей конкурс можуть надсилати всі користувачі бібліотеки, умови участі — на сайті закладу http://www.odnb.odessa.ua). Безпрецедентними є виїзні виставки учасників у райони. Вони охопили вже добру третину міст і селищ області. На периферії найбільше користуються попитом масові, неподарункові видання. Загальновідомо, що на цьому рівні фактично втрачено мережу районних книгарень. До речі, цю проблему, як зауважили представники з Луцька, за підтримки обласної держадмі­ністрації вдало вирішують на Волині. Але це, швидше, виняток із правил.

Ще одна перевага виставки — потужна інформаційна підтримка з боку ЗМІ, як регіональних, так і всеукраїнських, значна кількість публікацій про підготовку та перебіг її основних заходів, підсумків. Так, дві останні виставки висвітлювали такі компанії, як «Інтер», «ISTV», Одеська ДТРК, міські ТРК, обласне держтелерадіо, газети «День», «Чорноморські новини», «Вечерняя Одесса», «Одеські вісті», «Одесский вестник» та ін. До речі, на останній виставці був успішно представлений проект «Бібліотека газети «День».

Незважаючи на визначення ви­ставок 2010 — 2011 років як «кризових», ми не схильні розглядати цей проект саме під таким кутом зору, оскільки в умовах кризи він допомагає, до певної міри, мінімізувати її наслідки. На мою думку, криза, попри об’єктивні причини, детермінована суб’єктивним чинником — це наслідок неефективного мислення і породженого ним управління. Її «епіцентр», даруйте за різкість, у головах менеджерів усіх рівнів.

Що очікувати від цьогорічного заходу? На момент написання статті до відкриття виставки-форуму залишалося більше місяця, тож корективи, певна річ, ще будуть. Заявки на участь і презентації продовжують надходити.

У перший день роботи виставки очікується благодійна акція передачі рідкісного видання «Євангеліон» (XVII ст.), традиційна творча зустріч з переможцями всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова»; презентація книги В. Г. Денисова та Ю. А. Нікітіна «История одесских выставок»; презентації видань «Боса флейта: поезії, переклади, переспіви» Петра Коропчука та «Трильярди сонетів» Віктора Мельника (усі ПВД «Твердиня», Луцьк); книги Миколи Сенченка «Центральна наукова бібліотека АН УРСР у пошуках досконалості: 1985 — 1992 рр. Моє бібліотечне життя» та ін.

Потім відбудеться творча зустріч з цьогорічним шевченківським лауреатом, автором трилогії «Джури» одеським письменником Володимиром Рутківським, а також очікується виїзна виставка у м. Ізмаїл, де передбачені презентації й творчі зустрічі з членами Одеської письменницької організації.

Повертаючись до першого дня роботи форуму зазначу, що в його програмі — проведення «круглого столу» «Українська книга 2012: рух по сходинках вниз» за участю директора Книжкової палати України ім. І. Федорова професора Миколи Сенченка, президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, начальника управління видавничої справи Держкомтелерадіо України Олександра Кононенка, представників видавництв, бібліотек, письменників та журналістів. Що ж, назва «круглого столу» певним чином перегукується з реплікою вище цитованої Ніни Прибєги, але зі знаком мінус. Це лише підтверджує найпесимістичніші минулорічні прогнози, як і справедливість слів, сказаних на початку статті.

До речі, про те, що культурний потенціал України значний, говорить і факт участі українських видавництв та письменників (вперше за 20 років) у цьогорічному весняному літературному салоні в Парижі, який проходив під егідою Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Але, що варто відзначити, представлення України в французькій столиці відбувалося не на рівні держави (проігнорувало навіть українське посольство), а зусиллями громадських організацій.

Володимир КУДЛАЧ.