№ 31-32 (21295-21296) субота 21 квітня 2012 року

Тимошенко дала «добро» Яценюку

Юлія Тимошенко підписала декларацію про спільну участь у виборах з Арсенієм Яценюком — як у мажоритарних округах, так і за єдиним списком. За інформацією «Української правди», Тимошенко передала текст зі своїм автографом через адвоката Сергія Власенка. Заява має бути оголошена у понеділок, 23 квітня.

У документі Тимошенко та Яценюк заявляють про об’єднання перед обличчям встановлення в Україні авторитарного режиму. Вони домовилися сформувати єдиний список для виборів за пропорційною системою на базі партії «Батьківщина», а після виборів — спільну фракцію у новій Верховній Раді. Фактичним першим номером списку буде Арсеній Яценюк.

На виконання плану про перед­виборне злиття Олександр Турчинов від «Батьківщини» та Микола Мартиненко від «Фронту змін» останні дні присвятили узгодженню єдиних кандидатів від Комітету опору диктатурі за мажоритарними округами. За словами джерел, станом на вівторок вони пройшли 70% мажоритарників.

У Київському районному суді Харкова слухається справа щодо діяльності корпорації «ЄЕСУ».

Попри те, що Юлія Тимошенко і за визначенням лікарів, і навіть за визнанням Генпрокурора потребує кваліфікованого лікування, а не перебування на лаві підсудних, у четвер суд усе ж розпочав попереднє слухання. Щоправда, після того, як захисник Юлії Тимошенко Сергій Власенко передав суду клопотання про зупинення розгляду справи у зв’язку зі станом здоров’я підопічної, у засіданні оголосили перерву до п’ятниці, орієнтовно до 16.00.

У п’ятницю екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка повернули до слідчого ізолятора з Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Згідно з повідомленням Державної пенітенціарної служби, за час перебування в лікарні — з 6 до 20 квітня — Юрія Луценка всебічно обстежили висококваліфіковані лікарі різного профілю, екс-міністр пройшов низку досліджень. «Відповідно до медичних висновків, лікарі підтвердили раніше встановлені комісією фахівців МОЗ діагнози. Гепатиту С у Луценка не виявлено і раніше виявлено не було», — заявило відомство.

Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики, у четвер затвердила порядок доступу до єдиної газотранспортної системи України.

На думку директора Інституту енергетичних досліджень Дмитра Марунича, повідомила газета «Коммерсант-Украина», новий порядок доступу до єдиної газотранспортної системи нашої країни вкрай невигідний російському «Газпрому» й робить безглуздими переговори про створення консорціуму. «Це рішення дозволяє компаніям, які будуть добувати газ в Україні, сподіватися на гарантований його експорт «Укртрансгазом». По суті, транзитер не зможе відмовити їм у прокачуванні газу і його зберіганні в ПГС»,— цитує видання Дмитра Марунича. На його думку, затвердження принципу рівного доступу до ГТС украй невигідне «Газпрому», який тепер не зможе навіть у випадку створення консорціуму з управління українською системою її контролювати.

Поки наша «вертикаль» на всі лади голосить, що створює сприятливі умови для залучення інвестицій, а самі інвестори сахаються від тої «вертикалі», а відтак і від України, як нечистий від ладану, наші найближчі сусіди отримують реальні гроші на реальні справи.

Так, цими днями стало відомо, що Молдова отримає від Європейського інвестиційного банку 75 мільйонів євро на розвиток виноробної галузі. Відповідну угоду було ратифіковано у четвер.

Зо дві сотні одеситів зустрічали депутатів, які поспішали на сесію міської ради 19 квітня. Обранці ж громади відгородилися від «електорату» металевим парканом.

Лозунгами «Партія регіонів — голубі злодюжки» «вітав» перехожих «Демократичний альянс», активісти якого активно протестували проти взяття владою з Думської кредиту на реконструкцію аеропорту у сумі 116 млн дол. під гарантії міського бюджету, а також оприлюднили список із 63 депутатів (60 з них «регіонали», двоє поза­фракційні та особисто мер), які проголосували свого часу за продаж землі в Лузанівці за заниженою ціною. Жителі Чорноморки вимагали звільнити голову Київської райадміністрації Володимира Сушкова, котрий, за їхніми словами, розбазарює землю селища. Одесити, що живуть поблизу кінотеатру «Вимпел», протестували проти забудови скверу. Підприємці ринку «Острів» вимагали його збереження у комунальній власності. Жителі вулиці Промислової просили легалізувати їхню забудову...

Нещодавно на центральному мостику в парку «Перемоги» постала інсталяція «Світ під сміттям». Її поява передує щорічній загальнонаціональній акції «Зробимо Україну чистою!», яка 28 квітня об’єднає всіх, кому набридло сміття під ногами на вулицях, в парках, на околицях міст і сіл.

Інсталяція «Світ під сміттям» — прояв небайдужості до питань екології, засмічення довкілля, це за­клик до всіх бути уважнішими до природи, цінувати її дари.

Нещодавно, зустрічаючись із кандидатами на посади голів районних державних адміністрацій, президент країни привернув їхню увагу до дуже важливого питання ефективної організації весняно-польових робіт на місцях. «Потрібно, — сказав В. Янукович, — подивитися зараз, що нам треба зробити на селі, які провести роботи. Разом із головами обласних державних адміністрацій по-хазяйськи підійти й подивитися — що зробити в першу чергу, у другу, третю, чим допомогти фермерам». Не минуло й тижня, як прем’єр-міністр, відкриваючи засідання уряду, звернувся до селян і повідомив: «Починається отелення. Сміливо залишайте на відгодівлю нетелей та бичків. Уряд підтримає вас…»

Тобто, як писали свого часу, «весна входить у свої права». І не приліт граків — цього перша ознака, а увага перших осіб держави до польових робіт, села і, як з’ясувалося, до отелення.

Якщо розпочати з польових робіт, то саме на часі вияснити, що відбувається із землею та земельною реформою, яка все ще триває. Звелася вона, правда, до одного-єдиного питання: то бути чи не бути в країні вільному ринку сільськогосподарських земель? А якщо бути — де про нього закон, а також безліч інших передумов введення шуканого ринку?

Ставлення громадян, зокрема тих, хто живе у сільській місцевості і має земельні ділянки, соціологи вияснили. Нагадаємо стисло: ставлення це не особливо радісне, й позитивних очікувань не містить.

Але, дотримуючись принципів римського права, потрібно вислухати й іншу сторону — владу. Що вона думає і робить, аби ринок був. І був такий прозорий, чистий та привабливий, що до аграрного сектору країни інвестори вишикуються в довгу чергу, а селяни заживуть, як на картинах Жана Антуана Ватто. Якщо хтось не пам’ятає, то повірте на слово: заживуть красиво, пасторально, в оточенні ягнят, а також нетелей та бичків, яким допомагатимуть уряд і прем’єр-міністр особисто…

Насамперед уточнимо: Савранщина — один з найкрасивіших районів на півночі Одещини, а Доусон — невеличне містечко, засноване в Канаді у середині ХІХ століття. Це містечко виникло завдяки тому, що там було відкрито поклади золота. Були вони майже на поверхні. Золота лихоманка привабила у ту місцину велику кількість шукачів пригод і, ясна річ, жовтого металу. Відтак Доусон почав швидко розвиватися. Нині там проживає десь півтори тисячі населення, а щорічно його відвідує десь 60 тисяч туристів.

Саврань виникла значно раніше, на початку ХV століття. Обидва  містечка мають багато спільного. Доусон з обох боків омивають ріки, як і Саврань обіймають чиста Савранка і тихоплинний Буг. Навколо Доусона — лісовий масив. Саврань також багата лісами.

Доусон став відомий людству завдяки талановитому письменнику Джеку Лондону. У нас такого письменника зі світовим ім’ям, на жаль, нема, однак є свої поети й прозаїки. Доусон  цікавий тим, що знаменитий письменник приділив багато уваги тваринному і рослинному розмаїттю. Навколо нас його також вистачає...

Про що говорив і про що не говорив Олег Тягнибок в Одесі

Минулого тижня лідер Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок зустрівся з громадськістю Одеси. Чималенька зала кіностудії була ущерть заповнена, люди навіть стояли у проході, а в кінці зустрічі, яка розтягнулася на дві з половиною години, активно адресували гостеві запитання — актуальні та злободенні. Їх можна звести до одного знаменника: що робити і як діяти?

Окресливши сучасну геополітичну ситуацію, яка характеризується недавніми президентськими виборами у Російській Федерації і наступними — у США та Франції, політик зазначив, що такі події не можуть не мати впливу на Україну. На його думку, вибори у сусідів безсумнівно означатимуть посилення тиску на нашу державу, який відчувається нині у всьому. А вибори заокеанські покажуть: стане Україна розмінною монетою під протекторатом сусідки чи залишиться самостійною державою. Тож ситуація зі зміною влад в інших країнах матиме в Україні суттєвий вплив.

До редакції надійшов лист від одесита Альберто Павлюка. Процитуємо його дослівно:

«У день річниці визволення Одеси, 10 квітня, я пішов прогулятися вулицями й площами нашого міста, зустрів багато знайомих одеситів і гостей, що приїхали на наше свято. Вітаючись, ділилися враженнями, і всі обурювалися виставленими на показ різнобійними прапорами й особливо — кількістю прапорів Партії регіонів, а також тими полотнищами з кривавим правителем, за влади якого було влаштовано Голодомор-геноцид українському народу. Ось тільки прапорів держави, на чиїй землі це відбувається і де проживаємо, себто України, не було видно. Одеський «уряд» чомусь про нього забув. Чому?

12 квітня 2012 р.»

Не тільки нашому шановному дописувачеві це впало в око. Справді, такого ще ніколи не бувало. Державний прапор встановлювали біля кожного будинку, не кажучи вже про різного роду заклади, установи, організації. А нинішнього 10 квітня, якщо деінде й висіли прапори, то тільки міський, «регіоналів» та червоний серпасто-молоткастий. З усього видно, була дана керівна вка­зівка: якщо таких полотнищ у наборі нема, то й Державний прапор вивішувати не бажано.

Із самого дитинства ми пам’ятаємо мудрі слова про те, що боятися треба не стільки самого зла, скільки байдужих людей, з чиєї мовчазної згоди те зло коїться. І то таки правда. Активна життєва позиція, власне, і робить людину людиною. Якою? Це питання суперечливе. Бо де та межа, що відділяє небайдужість, активність від нетактовності, знахабнілості, загребущості? Ті, кому притаманні останні з перелічених рис, часом ще й які всюдисущі... Інакше як би досягали своєї, зазвичай не вельми шляхетної, мети? Тож мудрість життя полягає якраз у тому, щоб зуміти відокремити одне від іншого, зрозуміти, з чим іти до людей.

Ця дилема постає переді мною, коли думаю про свою давню знайому, із вдачі якої часто дивувалася, захоплювалася. Траплялося — навіть не розуміла. Як тоді давно, ще в школі, коли наша однокласниця з якоюсь складною хворобою потрапила до лікарні. Нас, кілька дівчат, раз чи два провідали недужу подружку, тим і обмежилися. А Тетяна звалила на свої плечі все, що змогла. Аби однокласниця не відстала у навчанні, щодня носила і забирала назад домашні завдання, віддаючи на перевірку вчителям. Ще й допомагала її матері-інваліду. Бо жили вони одиноко, тільки вдвох. У класі не те що підсміювалися з такого альтруїзму, ба навіть відкрито глузували: вічно цій Таньці більше за всіх потрібно. І думаєте вона ображалася? Де там! Дивилася на насмішників, як на малих нерозумних дітей: не годні второпати простої речі — хіба можна інакше?

Від самого народження Галинка зростала в невеличкому, загубленому серед південних степів селі. Скільки себе пам’ятає, завжди була закохана у вільну неосяжну широчінь. Душу тішила кожна дика рослинка, найменша стеблинка. Можливо, тому Галя й тепер доволі байдуже сприймає красу випещених садових квітів.

Тоді ж сформувалися й інші цінності. В сім’ї з діда-прадіда понад усе цінувалися порядність, людяність, любов до праці й зневага до ледарства. Мама Галинки була гарною господинею. В невеличкій сільській хатині завжди панувала охайність, пахло смачним українським борщем і свіжим домашнім хлібом.

Новий закон дозволить українцям активніше відстоювати свої права

Березень 2012 року може стати переломним моментом на шляху зміцнення громадянського суспільства в Україні. Так вважає Олів’є Адам — координатор системи ООН в Україні. 22 березня Верховна Рада абсолютною більшістю проголосувала в другому читанні за новий закон «Про громадські об’єднання». Після підписання Президентом він набере чинності 1 січня 2013 року. Але наскільки прогресивним є цей закон і які можливості він відкриває для громадян та суспільства?

Говорити про це, очевидно, можна буде тільки після того, як закон увійде в силу, але факт його ухвали свідчить про вагомий крок назустріч Європі. Майже чотири роки часу та 334 голоси народних обранців знадобилося для того, щоб виконати зобов’язання України перед Радою Європи щодо реформування законодавчого середовища для громадянського суспільства. Як відомо, у 2008 році Європейський суд з прав людини визнав, що Закон України «Про об’єднання громадян» 1992 року суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і є недемократичним. Цей застарілий закон дотепер визначає засади створення та діяльності громадських організацій в Україні.

Журнал «Сучасність» відроджується

Журнал «Сучасність» — один з найстаріших та найавторитетніших українських «товстих» періодичних видань. Часопис почав виходити 1961 року спочатку в Німеччині, потім — у Сполучених Штатах, а від січня 1992-го — в Україні.

Біля витоків «Сучасності» стояли такі відомі літератори, громадські діячі, як І. Кошелівець, В. Бургард, В. Барка, В. Кубійович, І. Лисяк-Рудницький, У. Самчук, Ю. Шевельов, Б. Рубчак, Б. Бойчук, В. Вовк та багато інших славетних українців.

Наприкінці жовтня минулої осені, розгорнувши свіжий номер районної газети «Слава хлібороба», натрапив на інтригуючий заголовок «Наболіло, або Про «хохлятський» язик та «москальську мову». Під ним було вміщено лист-розмірковування депутата Комінтернівської селищної ради Олександра Данилюка. У передньому слові редакція запросила відгукнутися «усіх, хто не байдужий до нашої мови». Я — небайдужий. Тому оперативно відгукнувся. Та, мабуть, не так, як їм хотілося б, бо увесь цей час мій відгук так і пролежав у редакції. Красно запрошували до дискусії, але надрукувати мою думку не зважилися. Чудово розумію — чому. І все ж хочу, щоб і моя позиція була почута, а відтак звертаюся до «Чорноморки».

Якось один мудрий чоловік зазначив: «Наша проблема не росіяни, євреї чи молдавани, а зрусифіковані українці». Це справді так. Саме їхні прояви ненависті до рідної мови, культури призводять до знищення свого народу, держави. Відберіть у народу мову — і він зникне, розчиниться. Що вже казати про державу! Приїздиш до райцентру і, здається, потрапляєш десь у містечко під Рязанню. Це ж до якого стану треба було довести народ, щоб він соромився розмовляти рідною мовою! Такі реалії.

Скільки оце не думаю, ніяк не второпаю: від кого чи від чого в Одесі потрібно захищати мову Російської Федерації? Що їй, власне, загрожує? Особливо за нинішньої влади, котра просто викурила державну мову з усіх владних кабінетів, від котрої за жодних обставин слова рідного не почуєш. Отож «великий и могучий» цвіте та пахне в усіх сферах нашого життя.

Аякже! Чому не взяти приклад з очільників регіональної «вертикалі»? Всі бігборди «охмуряють» нас російською. На ціле мільйонне місто — жодного українського видання друкованої періодики. На вулицях, у транспорті, в різних установах і звичайних магазинах почуєш всуціль російську. Виняток — хіба що кілька трамваїв п’ятого маршруту, де автомат оголошує зупинки українською мовою. Публіка це сприймає майже як екзотику.

На які ризики наражаються користувачі неліцензійного програмного забезпечення? Чому Україна за­ймає одне з перших місць у світі за кількістю ком­п’ютерів, включених до «зомбованих» мереж, і чим це загрожує? На ці та інші запитання відповіли спеціа­лісти в рамках «круглого столу» «Чим загрожує піратське програмне забезпечення користувачам та бізнесу». Вони детально розповіли про основні за­грози від використання піратських програм й ознайомили з результатами дослідження «Таємний покупець: реальний рівень комп’ютерного піратства в Одесі».

Виявляється, наше місто за рівнем піратства в роздрібній торгівлі вирвалося у лідери по Україні. Так, якщо вірити результатам чергового дослідження «Таємний покупець», яке щоквартально проводить компанія «Майкрософт Україна», щоб забезпечити захист споживачів від недобросовісного продажу ПК і надати допомогу продавцям комп’ютерної техніки, 41% спеціалізованих магазинів комп’ютерної та сервісних центрів в Одесі пропонують покупцям встановити на комп’ютери піратське програмне забезпечення (ПЗ) або продають їх з уже встановленою неліцензійною операційною системою. Порівняно з показниками осені минулого року, рівень піратства в одеській роздрібній мережі виріс і сьогодні вдвічі перевищує середній по Україні. Обігнали Одесу лише два міста — Кривий Ріг, де встановити неліцензійне програмне забезпечення пропонується у 49% випадків, та Миколаїв — 43%.

Море і річки дають нам, жителям Одещини, велику перевагу, але водночас вони несуть потенційну небезпеку виникнення якихось надзвичайних ситуацій. Те ж саме можна сказати про Одеський припортовий завод, ТОВ «Лукойл», Морський нафтовий термінал «Южний», магістральні нафтогони «Снігурівка — Одеса» й «Одеса — Броди», аміако- та газопроводи… Загалом маємо на наших теренах близько семи тисяч вибухо- і пожежонебезпечних об’єктів. До цього додамо ще й наближеність до сейсмонебезпечної території у Румунії...

І треба ще раз зазначити: яка б загрозлива ситуація не сталася — чи велика вода прийшла на Дунай, чи десь у полі трактор виорав міну часів війни, чи підступний вогонь охопив будинок, — завжди першими на порятунок від біди приходять працівники головного територіального управління МНС України в Одеській області. Велика шана їм, цим мужнім і безкорисливим людям.

Звертаємося до всіх небайдужих, хто має можливість допомогти дитині. 28 лютого народився хлопчик — Халаїм Євген Сергійович — з вродженими вадами розвитку (свищ стравоходу і коартація аорти серця).

Він уже переніс дві складні операції (кожна тривала 5 годин), на щастя, вони пройшли успішно, але для повного одужання дитині потрібне тривале лікування, на яке у сім’ї нема коштів. Євген народився у простій сім’ї, батько — інвалід, мати — не працює. Маленький хлопчик щодня бореться за життя, він сильний, він дуже хоче жити! Дитина лікується в Одеському ОХМАДиті. Для подальшого тривалого лікування потрібні кошти. Дякуємо кожній добрій людині, яка відгукнеться, допоможе.

У наших сусідів — на Миколаївщині — триває боротьба природоохоронних громадських організацій проти заліснення заповідних степів.

Лісівники прагнуть знищити штучними лісопосадками одну з найцін­ніших ділянок причорноморських степів. Унікальним цей факт стає тому, що степи вже заповідні і входять до складу регіонального ландшафтного парку «Тилігульський». Проте цей факт не зупиняє Очаківське лісомисливське господарство. Сьогодні воно намагається оформити землю парку під заліснення, незважаючи на заповідний статус території.

Тридцятирічний ювілей творчої праці у палаці культури «Дружба» міста Южного та в місцевій школі мистецтв відзначив Роман Василенко, старший викладач, спеціаліст вищої категорії, відмінник освіти України.

Рід Романа Василенка походить зі споконвічно української етнічної землі — Посяння. Проживали його предки поблизу заснованого великим князем київським Ярославом Мудрим міста Ярослава з прадавніх віків. Після Другої світової війни сталінський режим подарував цю територію, як і Лемківщину, Підляшшя та Холмщину, комуністичній Польщі. Польська влада взялася примусово депортовувати українців та інші національні меншини. Згідно з наданою архівною довідкою, у 1946 році з Ярославського повіту Жешівського воєводства був депортований у СРСР і великий рід на прізвище Зуб. Серед них і 12-річна Софійка — мати Романа Василенка. А в березні 1950-го всю сім’ю безпідставно виселили з України до Сибіру — в глухе селище Тегульдет Томської області на річці Чулим. Улітку 1957-го сім’я повернулася в Україну. Дід по батьківській лінії, полтавчанин Микола Василенко, був розстріляний у час Великого терору в 1938 році. У 1989-у реабі­літований. Прадід пана Романа — Олександр — був генералом, відзначився у війні проти Туреччини, в боях на Шипці.

Історія взаємин між Україною та Туреччиною нараховує не одне століття. Чимало темних плям було в ній. Та все змінилося! Сьогодні дві країни — добрі сусідки. І доказом цього слугує міжнародний форум «Україна — Туреччина. Чорноморський діалог», який днями пройшов в ОНУ ім. І. І. Мечникова.

Міжнародний форум «Україна — Туреччина. Чорноморський діалог» для нашої країни не новий. Ініціатором цього заходу виступає міжнародна громадська організація — платформа «Діалог Євразії». Її було створено ще в 1998 році (у Стамбулі, за ініціативи киргизького письменника Чингіза Айтматова), аби допомогти знайти порозуміння між народами континенту. Зараз у цій громадській організації 14 країн-учасниць. Найближчим часом очікують приєднання Індії та Латвії.

23 квітня — Всесвітній день книги та авторського права

Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького готується до проведення чергової, вже ХІІІ, виставки-форуму «Українська книга на Одещині» (24 — 26 травня). Це є доказом не тільки послідовності організаторів, а й життєвої необхідності, нагальності проекту, зважаючи на вітчизняний стан книговидавництва, книгорозповсюдження і поповнення бібліотек в умовах ринку та недостатньо ефективної державної політики у цій галузі.

Які здобутки у бібліотекарів на цій ниві, і що очікувати від чергового заходу? Поміркуємо про це, зупинившись на двох останніх виставках як таких, що мають найбільшу інерцію впливу на наступні.

Щойно надруковане дослідження краєзнавця Олександра Павленка «Пращури українців і сучасність» (видавництво «ІНВАЦ») з’явилося в книжковій крамниці на Троїцькій, 77. Як зазначено в анотації, новітні часи суверенної України «покликали до неординарних підходів у висвітленні вітчизняної історії, до з’ясування проблем походження українців і нового бачення цього явища та вияву впливу інших циві­лізацій і народів на становище української нації». Дослідження є новітнім за глибиною погляду і має зацікавити молодь та всіх залюблених в історію Батьківщини.

У самому початку автор своєрідно досліджує походження українського слова «козак», яке в шкільному підручнику трактується як тюркське, хоча світова наука довела, що мовою санскриту — прамовою білої раси і сакральної для індусів — це означає: лицар, захисник, де є навіть ім’я Іван — «улюбленець богів», і Тарас, яке лелеги з Гіпербореї занесли в сучасну Грецію з тим же значенням.

На заняття літературної студії «Гарт», що відбувалися в палаці Воронцова і які вів письменник Олекса Різниченко, приходило чимало обдарованих одеських школярів. З-поміж них — і Дмитро Дроздовський, нині відомий молодий літературний критик, нещодавно прийнятий до Національної спілки письменників України.

Ось що він згодом написав про свого колишнього наставника:

«Коли я роздумую над літературним письмом Олекси Різниченка, то відчуваю в живому подиху його творчої спадщини характер цього чоло­віка, не дуже обласканого долею, тертого життям і вже обвіяного осінню літ. Та молодість, як кажуть, живе не в літах, а в душі людини. Цього письменника славить молодість і непокірний дух. Я б сказав навіть — гордий дух українця! Ні, не пихата гординя, а висока гідність людини, яка дорожить своїм родом і народом, словом материнської мови і си­нівською вірністю Україні.

Письменникові Володимиру Рутківському — 75

Письменник повинен дивувати. Своїми творами, закладеними в них ідеями та думками. Властиво, кожною новою книжкою. Тим і цікавий. Не кожному це вдається. Володимир Рутківський, здається, робить це постійно. Посудіть самі.

На початку своєї літературної «кар’єри» був поетом. Гарним поетом (а було це ще в середині 1960-х), треба визнати. Виходили книжки — «Краплини сонця», «Повітря на двох», «Відчиніть Богданкове вікно», «Рівновага», «Знак глибини», «День народження дощу»... Полюбляв історію, зокрема — археологію, а вчитися пішов... до Політехнічного нині університету. Відтак працю мав на Одеському суперфосфатному заводі. А далі — перекваліфікувався на журналіста, і вже «засві­тився» на обласному радіо, та переманила його газета обласної ради. Тож книжка нарисів стала цілком логічним вислідом цього перевтілення — «Земля мастеров» (газета ж бо російська). А далі зробив крутий зигзаг усе ж таки у бік дитячої літератури, що теж не могло не подивувати, бо ж робота у цьому «гарячому цеху» незрівнянно важча. Сказав же один чоловік з пишучих, що творити для дітей треба не лише так само як для дорослих, а — набагато краще. Впорався. Свідчення тому — казка «Прибульці», дитячі психологічні та казкові повісті: «Аннушка», «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Канікули у Воронівці», «Намети над річкою», «Слуга Баби Яги», «Сторожова застава», «Потерчата», «Ганнуся»... Он скільки!

Щорічно Україна втрачає понад 700 тисяч своїх громадян, третина з них — люди працездатного віку. ТСН.ua з’ясовувала причини, чому кожен десятий українець не доживає до 35 років.

На рівні Гвінеї та Конго

Торік населення нашої країни скоротилося на 162 тисячі осіб, а всього за роки незалежності нас стало менше на 6 мільйонів. На 1 січня 2012-го чисельність населення України становила 45,6 мільйона осіб.

Згідно з даними Держстату, в той час як рівень народжуваності в нашій країні становить 11 осіб на 1000, рівень смертності досягає 14,5 (для порівняння: показник смертності в країнах ЄС становить 6,7 на тисячу населення). Причому, це узагальнені дані. В окремих регіо­нах України темпи смертності майже такі ж, які були в роки голодомору. Так, у Дніпропетровській області у 1932 році смертність становила 17 на тисячу людей (у 1931-у — 13,9), а в 2011-у, за даними Держстату, — майже 16 випадків на тисячу осіб.

«За показниками смертності дорослого населення Україна зараз на рівні слаборозвинених країн третього світу, зокрема Гвінеї і Конго», — сказала ТСН.ua перший заступник голови Адміністрації президента Ірина Акімова.

Ми вже ніби й звикли до того, що у нас на Одещині смертність вища за народжуваність: у січні — лютому 2012 року органи юстиції зареєстрували народження 7,45 тисячі дітей і видали 8,99 тисячі актів про смерть. Це дані реєстраційної служби головного управління юстиції в Одеській області. Й хоча народжуваність збільшується на 0,2 — 0,4% щороку, говорити про стабільність процесу не доводиться, адже того замало для самовідтворення населення. В області маємо лише два міста — Южне і Теплодар, де народжуваність стабільно перевищує смертність.

Збільшення виплат на дітей особливої погоди не зробили. Хтось не хоче, а хтось і не може мати дітей. Щороку до 50 тисяч подружніх пар в Україні заявляють про потребу штучного запліднення, бо природним способом зачати дітей їм не вдається. А ось реальну допомогу отримують не більше 10 тисяч. Одні ніяк не наважаться на тривалу й складну процедуру, інші — не мають на те грошей.

У Горлівці відбувся фінальний турнір першості Всеукраїнської юнацької баскетбольної ліги серед команд 1997 року народження. Вісім кращих баскетбольних колективів країни, серед яких й одеська СДЮСШОР №2 — «Хімік», змагалася за звання чемпіона у своїй віковій групі.

За регламентом турніру команди грали стикові зустрічі відповідно до місць, які посіли у регулярному чемпіонаті. У першому поєдинку одеситам протистояли «Київські ведмеді». Підопічні Євгена Вохміна розгромили суперника — 70:17 — і вийшли у півфінал. Цей поєдинок був напруженішим, але й у ньому наші хлопці досить упевнено перемогли ровесників із СДЮШОР №5 (Дніпропетровськ) — 75:51.