№ 29 (21293) четвер 12 квітня 2012 року

Доля законопроекту «Про ринок земель», який покликаний запустити ринкові механізми купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення в Україні, досі залишається невизначеною. Народні депутати проголосували за нього в першому читанні наприкінці минулого року, але тепер визнають, що навряд чи витягатимуть його з довгої шухляди до завершення парламентських виборів. Експерти припускають, що така позиція народних обранців пояснюється тим, що вони наперед знають: закон має суттєві недоліки і навряд чи повною мірою задовольнить українського селянина.

Тож кого має задовольнити новий закон? Це стало темою нашої розмови з президентом Українського приватного благодійного фонду «Агроекодопомога», юристом, головою ради старійшин міжнародної громадської організації «Ми Українці» Степаном ДЯЧЕНКОМ.

— Як на вашу думку, чи готова Україна до земельної реформи?

— Однозначно — ні. І це не лише моя думка, а й багатьох фахівців. За сьогоднішніх реалій є велика загроза, що земельна реформа завершиться тим, що унікальні українські чорноземи (а вони становлять 2/3 світових запасів) скупить група грошовитих магнатів, а пізніше перепродасть їх іноземцям, заробивши на цьому, за підрахунками експертів, понад 400 мільярдів доларів. А це — 10 річних бюджетів України! У нас вже є прикрий досвід 1990-х, коли нібито задля формування середнього класу була проведена масштабна приватизація промислових об’єктів, але таким чином, що більшість населення обіцяних статків не дочекалася, зате утвердилося поняття «кланової олігархії».

Своїми думками про сучасну Європу, місце у ній Литви та України з читачами «Чорноморських новин» поділився заступник посла Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс (на знімку). Нещодавно він відвідав Одесу, зустрівся зі студентами Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського та виступив на одному з місцевих телеканалів.

— Які переваги отримала Литва, ставши членом Європейського Союзу?

— Наша держава стала частиною найбільшої та найвпливовішої політичної й економічної спільноти в Європі, одного з найпотужніших світових гравців. Разом з членством у ЄС ми отримали доступ до європейського спільного ринку, свободу пересування, що є важливим для наших громадян. У Литви з’явилася можливість відстоювати свої інтереси не лише індивідуально як окремого суб’єкта з допомогою Європейського Союзу ми можемо говорити від імені 27 країн — членів ЄС, а не однієї. На міжнародній арені, для такої невеликої країни, як наша, це дуже велика перевага. А якщо висловитись у загальних рисах, ми стали членом демократичного сучасного об’єднання, яке, можливо, сьогодні переживає складний період, та все ж, скажу вам, кращої структури у Європі наразі нема.

Напередодні Великодня, 13 квітня, в Одеському театрі опери та балету прозвучить «Реквієм» великого італійського композитора Джузеппе Верді.

Зовсім нещодавно, у грудні 2011 року, цей твір увійшов до репертуару Одеського оперного, але вже полонив серця глядачів: практично завжди під час виконання «Реквієму» — повний зал. Твір цей виконується в особливі дні, з особливого приводу. Страсна п’ятниця — один з таких особливих днів, і саме цього дня в театрі розпочинається нова традиція: виконання великих творів духовного та сакрального змісту.

Минулої суботи опозиція зробила черговий крок до об’єднання. Політрада партії «Фронт змін» ухвалила рішення про формування єдиного партійного списку кандидатів у народні депутати від об’єднаної опозиції. Раніше опозиційні сили домовилися висувати узгоджених кандидатів на мажоритарних округах.

«Рішення ради партії про похід на вибори єдиним опозиційним списком остаточне, безповоротне і не підлягає змінам», — заявив лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк.

Оскільки до виборів не допускаються партійні блоки, опозиція уже найближчим часом вирішить усі технічні питання й оприлюднить формат участі у виборчій кампанії. Дві найбільші опозиційні партії — «Батьківщина» і «Фронт змін» — започаткували об’єднавчий процес. До них доєднуються менші по­літсили, яких об’єднана опозиція нараховує не менше 10.

Як і повідомляли «Чорноморські новини», у суботу, в день православного свята Благовіщення, козацька та гайдамацька спільноти Одеси почали закладку кам’яного кургану в Лузанівці, де понад три століття тому загін славетного ватажка Семена Палія отримав перемогу над бусурманами.

Як зауважив під час церемонії закладання кургану отаман Чорноморського гайдамацького з’єднання, натхненник цієї акції Сергій Гуцалюк, час і місце обрані не випадково, адже саме десь тут, на пересипу між морем і лиманом, на початку квітня 1691-го загін запорожців під проводом Семена Палія зборов татарське військо.

Всяка влада — насилля. Це незаперечна істина. Але є ситуація, коли державний «прес» давить так, що можна хоч якось дихнути, тобто терпіти, та настає момент, коли терпець вривається. І тоді ситуація виходить з-під контролю.

«Прокрутивши» в голові історичні моменти, пригадаймо: були «перегини» і за радянської влади, але ідеологічна політика СРСР була настільки потужною, що будь-які найменші прояви вільнодумства «рубали під корінь», і такі випадки ще й не розголошувалися. В незалежній Україні ж усе, як на долоні: новини розповсюджуються, як у невеликому селі. Та й колишня осві­та (ні, не теперішня, про неї трохи згодом) зробила свою справу — всі нині грамотні, нікого не проведеш. Кожен з рядових громадян бачить реальні прорахунки влади, їх обговорюють «тихенько на задвірках». Та влада на те й влада, щоб не чути тих побажань знизу. Однак люди роблять висновки. (Єдине, що стримує «вибух», — це наш «холопський» менталітет та пасивний синдром «моя хата скраю».) Поки що народ терпить. Нас пресують, а ми гнемося; що сильніше тиснуть, тим нижче схиляємося. Але терпіння не безмежне. Воно, як фурункул, може прорвати. Просто ще не визріло…

Нещодавно одна вродлива дівчина з Кодими вийшла заміж за іноземця. Оселилася на його батьківщині — у Німеччині. Але ж, зрештою, треба було зятеві побачити, де живуть тесть з тещею, де народилася його суджена. Отож поїхали молодята до своїх українських родичів. Чим ближче під’їжджали до райцентру, тим круглішими ставали зятеві очі. Не витримав, здивовано вигукнув:

— Невже ви досі не почали нічого відбудовувати після війни?!

Дивуватися є з чого, бо околиці міста перетворені на суцільні руїни. Як? Чому? Відповіді на ці питання ми намагалися шукати разом з активістами політичної організації «Фронт змін», яку в Кодимському районі очолює Євген Бондар.

Ото буває так: зникне кудись, не показується тривалий час політик — і вивітрюється з пам’яті навіть його ім’я, забувається, замулюється... Та раптом несподівано вигулькує — виявляється, живий курилка!

Ось і цього разу ні з того, ні з сього на білборди, на шпальти газет і журналів вистрибнув дещо призабутий пан Медведчук — очільник СДП(о), голова адмі­ністрації Президента України за кучмівських часів, «сірий кардинал», як його називали позаочі за неабиякий вплив на політику тодішньої влади.

Не надто часто доводиться спілкуватися зі справді великими людьми. У Міжнародний день театру журналісти отримали гарний дарунок: в Одеському оперному ми зустрілися з великим, без перебільшення, танцівником ХХ століття, народним артистом СРСР, одним з найпопулярніших артистів у багатьох країнах світу Володимиром Васильєвим.

Перше, що вразило у цій людині, — дивовижне поєднання простоти і гідності, відкритість у спілкуванні і відсутність будь-яких ознак зіркової хвороби. Володимир Васильєв розповідав нам не лише про балет, що став його життям, а й про інші речі, якими йому хотілося з нами щедро поділитися...

Маестро танцю був дуже радий своїй зустрічі з Одесою. Зізнався, що багато років тому знімався в одному з музичних фільмів саме в Одеському оперному театрі, грав роль ведучого дитячих програм, але йому, як не дивно, жодного разу не доводилося танцювати на сцені нашої опери...

Концерти гастролерів — це своєрідне подолання ізоляціонізму, запобіжний захід від провінційності, особливо, якщо культура фінансується за залишковим принципом і мрія про виїзні концерти оркестру так і залишається мрією.

Нещодавно в Одеській філармонії відбувся концерт Національного одеського симфонічного оркестру під керівництвом Берислава Скендеровича (Нови Сад, Сербія). Звучали твори американської і російської симфонічної музики кінця ХІХ — ХХ століть — Бернстайн, Гершвін, Чайковський, Шостакович. Соло на фортепіано Антонія Баришевського (Київ).

Свою музичну кар’єру Берислав Скендерович розпочинав як піаніст, згодом диригент опери. Нині він — художній керівник Сербської національної опери, засновник, незмінний диригент і художній керівник Симфонічного оркестру Воєводини. Нагадаємо, що Нови Сад — це також центр одного з найзнаніших музичних фестивалів Південно-Східної Європи — EXIT, що відбувається на початку червня у фортеці Петроварадін, яка стоїть на березі Дунаю.

Літературно-художній журнал «Дніпро» занесено до Книги рекордів України.

Часопис визнано у категорії «Видавництво» — найдавніший літературно-художній журнал сучасних україномовних авторів. Сьогодні «Дніпро» — найдавніший журнал, який публікує творчість сучасних україномовних авторів і тим самим робить вагомий внесок у розвиток української культури загалом. Постійно видається з 1927 року.

У жовтні Одеська державна академія холоду святкуватиме юві­лей — навчальному закладу сповниться 90 років. Конкурс на логотип вступної кампанії-2012 став першою ластівкою у низці святкових заходів ВНЗ.

Обрання «графічного обличчя», яке приваблювало б абітурієнтів, відбувалося у два етапи. Спочатку на спеціальну електронну скриньку всі охочі, починаючи від майбутніх студентів й закінчуючи їхніми бабусями, надсилали свої ескізи у зручних для них формі і форматі. Загалом на конкурс надійшло 35 логотипів. Кожен з учасників намагався втілити свої асоціації з академією, всіляко обігруючи важливий компонент у назві навчального закладу — «холод». Одні зображували сніжинки, інші — північних оленів, пінгвінів і навіть термометри. Переважна більшість малюнків — комп’ютерна графіка, хоча попадалися і відскановані роботи та накреслені від руки.

Фастівський полковник Семен Палій — керівник великого антипольського повстання на Правобережній Україні 1699 — 1704 років (так званої Паліївщини) — навічно увійшов в історію України як одна з найяскравіших та найвизначніших постатей. Однак далеко не всі знають, що це ім’я безпосередньо пов’язане з нашим краєм та Одесою зокрема. Адже перед тим, як очолити народну війну проти «ляхів», правобережний козацький полковник Семен Пилипович Гурко, в народі Семен Палій, прославив себе численними походами проти «бусурман».

В останній чверті ХVІІ ст. військова активність запорозьких козаків на південному кордоні України помітно зменшилася. Давалася взнаки відсутність на Січі сильного лідера. Як мусив визнати видатний український історик Дмитро Яворницький: «...запорожці від часу смерті славного кошового отамана Сірка протягом 15 років, з 1680 до 1695 року, не здійснили майже жодного... походу, гідного справжніх лицарів подвигу... Серед запорожців не було на той час жодної людини з таким полководницьким талантом, який мав кошовий Сірко. Був, щоправда, на Україні в той час славний своїми подвигами проти поляків і бусурман полковник Семен Пилипович Палій. На нього з надією дивилося усе Запоріжжя... Але він звив собі гніздо далеко від Запоріжжя, за правим берегом Дніпра, у Фастівщині».

Коли епоха гримне останнім відром вугілля...

Прогнози, як відомо, справа невдячна. У різних дослідників вони відчутно різняться, але всі сходяться на думці, що епоха викопних паливних матеріалів рано чи пізно закінчиться.

У своїй статті «На шляху до термоядерної енергетики», вміщеній у науково-тех­нічному журналі «Альтернативний кіловат» (№6, 2011 р.) професор Оксфордського університету, голова ради проекту міжнародного експериментального термоядерного реактора, що нині споруджується у Франції, зокрема, пише: «…за всіма сер­йозними прогнозами, основні запаси нафти у світі закінчаться приблизно через 50 років. Навіть на основі Геологічної служби США (цей прогноз значно оптимістичніший від решти) ріст світового видобутку нафти буде тривати не більше 20 найближчих років (інші спеціалісти передбачають, що пік видобутку нафти буде досягнутий вже через 5 — 10 років), після чого обсяг нафти, що видобувається, почне зменшуватися зі швидкістю близько три відсотки за рік. Перспективи природного газу ви­глядають не набагато краще. Зазвичай кажуть, що кам’яного вугілля нам вистачить ще на 200 років, але цей прогноз ґрунтується на збереженні існуючого рівня видобутку і використання. Тим часом споживання вугілля зараз зростає на 4,5 відсотка на рік, що одразу скорочує згаданий період у 200 літ всього до 50 років. Зі сказаного ясно, що вже зараз ми повинні готуватися до завершення епохи використання паливних копалин».

У ці радісні весняні дні на одеситів і гостей міста чекає широка благодійна культурно-просвітницька акція під назвою «Великодні зустрічі», започаткована обласною радою миру та низкою громадських організацій. Більшість заходів розпочинатимуться о 17.00 у приміщенні концертно-виставкової зали на Французькому бульварі, 32.

У день відкриття акції, 16 квітня, вітальне слово виголосить голова обласної ради миру, президент благодійного фонду «Надія, добро і добробут» Герой України Володимир Філіпчук, після чого відбудеться зустріч з професором, завідувачкою кафедри сольного співу Музичної академії ім. А.В. Нежданової Галиною Полівановою, її друзями та учнями.

В Одеській області пропадають мільйони доларів! Причина — недбале використання природних можливостей Тилігульського лиману. Такої точки зору дотримуються науковці, які кажуть, що лиман має безцінні лікувальні грязі, але цей потенціал не використовується. Хоч якось зарадити біді спробували спеціалісти-екологи та чиновники, які зібралися на нараду, де йшлося про сучасний екологічно-соціальний стан території в басейні Тилігульського лиману. Поштовхом до цього обговорення стало те, що наш Тилігул потрапив в поле зору міжнародних досліджень, ставши одним з чотирьох великих природних об’єктів, стан яких вивчатимуть у рамках проекту «Комплексне управління водними ресурсами та прибережними зонами в європейських лагунах в умовах зміни клімату» (LAGOONS). Крім Тилігулу, науковці досліджуватимуть водойми в Португалії, Іспанії та дельту Вісли на Балтиці.

Тилігульський лиман є регіональним природним донором екологічно чистого повітря, лікувальних грязей, звірини та риби. Але останнім часом, через несприятливі природні умови, недбалість людей, йому загрожує серйозне лихо. «Найнагальніша проблема — слабкий водообмін. Розчищення потребують і джерела, і верхів’я річок, що наповнюють лиман водою, і канал, який з’єднує його з морем», — зазначив Микола Пундик, голова Одеської обласної ради.

В Україні, визнають медики та можновладці, критично високі показники рівня старіння населення, та й живемо ми в середньому на 14 років менше від інших європейців.

Так, за останні 15 років Україна пережила тяжку демографічну кризу: ми втратили сім мільйонів громадян. Кожен п’ятий українець — це особа, старша 60 років. Чисельність же людей, яким за 65, набагато перевищує чисельність немовлят. І це при тому, що середня тривалість життя в державі не перевищує 68 років (за цим показником ми другі знизу серед європейців).

У середині минулого століття в світі нараховувалося лише 14 мільйонів людей у віці 80 років і старше. До 2050-го на планеті проживатимуть практично 114 мільйонів людей цієї вікової групи, причому 100 мільйонів з них — у Китаї. Незабаром вперше в історії дорослих людей у віці 65 років і старше в світі стане більше, ніж людей у віці 5 років, йдеться у повідомленні Організації Об’єднаних Націй, приуроченому до Всесвітнього дня здоров’я, яке відзначалося 7 квітня.