Казка про рибалку і рибку...

У читача може скластися враження, що на Сасику працює лише одне підприємство. І це справді так. ТОВ «Шагани» — фірма, створена в 2010 році, отримавши квоту на вилов риби і погодивши режим спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) у рекордно короткий термін (7 днів!), по-суті, монополізувала водойму. А господарську діяльність продовжують здійснювати ті ж рибалки, які до 2010-го входили в асоціацію «Сасик». І зараз фактично виловлюють ту рибу, якою в попередні роки зариблювали водойму. Для рибалок, за великим рахунком, нічого не змінилося, хіба що з господарем треба більше ділитися. Щоб не перевантажувати читача датами і цифрами, скажемо одне: відбулося типове рейдерське захоплення, і навіть судове рішення, ухвалене на користь асоціації, не взято до уваги!

Що ж це за фірмочка така з назвою місцевого лиману Шагани? Прізвище директора нам мало що скаже, адже такі фірми, зазвичай, оформляють на підставних осіб, а головні дійові особи сидять у держструктурах, скажімо, у Держкомітеті рибного господарства і Західно-Чорноморському басейновому держуправлінні охорони, використання і відродження живих водних ресурсів та регулювання рибальства. Злі язики подейкують про причетність до цієї історії колишнього начальника управління, а нині депутата Одеської міської ради від Партії регіонів.

Та повернемося до рибного промислу на водосховищі Сасик. Якої якості рибу там виловлюють? Дві незалежні експертизи й одна державна особисто нас переконали в тому, що вживати в їжу даний продукт можуть тільки люди із суїцидальною схильністю. «А як же сертифікати якості?» — запитаєте ви. Відповідаємо: усе має свою ціну.

Недріб’язкове питання: яким є видовий склад і кількість риби, яку виловлюють у Сасику? Тут переважає (90%) малоцінний карась — риба, що живе у водоймах з різною мінералізацією, 10% — інші види. Сасик є своєрідною пасткою — каналом сюди заходить прісноводна риба з Дунаю (судак, товстолобик, короп), а з моря, через прорву на Джантшейському лимані, — морська (пеленгас, кефаль). Той факт, що в Сасику виловлюють морську рибу, свідчить про якість води в ньому — природний процес необоротний — він був і є солоним лиманом.

Ми провели невеличке анонімне опитування рибалок й одержали декілька цікавих цифр:

— відповідно до розробленого режиму СТРГ у Сасику можна виловлювати 1200 — 1280 тонн риби за рік, а фактично щорічний вилов перевищує 3000 тонн;

— щодня на воду виходять 60 — 70 човнів, з них десь 20 працюють неводами, інші ловлять рибу сітями;

— щотижня з кожного човна з сітями через приймальника віддається хазяїну 2000 гривень «на документи», тобто 8000 гривень на місяць;

— щотижня за кожен невід плата доходить до «штуки баксів».

Виходить, вигідна це справа — ловити рибу в каламутній сасицькій воді. От тільки кому це вигідно? Елементарні підрахунки свідчать про те, що «хазяїн» за свою «титанічну» працю отримує десь 700000 гривень на місяць на «оформлення документів». Пристойна сума — нам і не снилася. А скільки ж грошей одержує місцевий бюджет від такого прибуткового бізнесу? Рибалки кажуть, що податки не сплачують, а ТОВ «Шагани», як уже мовилося, зареєстроване в Одесі, відповідно й сплачує податки за місцем реєстрації. І цей сумний факт підтверджує голова Татарбунарської райдержадміністрації Кожухаренко Н. Г.

Не можна не згадати про ще один бік цього бізнесу — зариблення. Щорічно водойма повинна зариблюватися мальками обсягом понад 30 тонн. Відповідно до підписаних актів, так воно і відбувається. До речі, акти підписують представники районних органів влади. Але є одна дивна обставина: жоден з опитаних рибалок не підтвердив факту зариблення ні в 2010 році, ні в 2011-у! Акти підписали і гроші чималі на зариблення списали, а виловлюють рибу, яка заходить з Дунаю і Чорного моря, підриваючи таким чином природні біоресурси.

І ще один важливий факт. Коли роз­глядають питання про відновлення морського лиману Сасик шляхом роздамбування, найбільше кричать саме рибалки. Не тому, що проти відновлення лиману, ні! Адже вони люди розумні і знають справжню ціну морської та сасицької риби. А кричать тому, що вимагають величезної компенсації від держави за «ви­трачені кошти» на... зариблення. Але ж держава від цього прибуткового бізнесу, як ми розуміємо, нічого не має. Підприємство повинно застрахувати свою діяльність, як це відбувається в цивілізованому світі, а відтак питання компенсації збитку в даному випадку саме по собі відпаде.

То за що ж платять рибалки «хазяїну», а разом з ними платимо і ми всі, адже ціна на рибу чимала? За право працювати на своїй землі і на своїй водоймі!..

Ірина ВИХРИСТЮК,
голова Татарбунарської районної громадської екологічної організації «Відродження».

Василь ГЛУШКО,
в. о. голови Татарбунарської районної організації
політичної партії «Фронт змін».

Від редакції. «ЧН» готова надати всім зацікавленим сторонам площу для висвіт­лення власної позиції щодо озвучених тут фактів і проблем.