Не констатувати біду, а попереджувати

Цими днями відбулася прес-конференція за участю начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України в Одеській області підполковника міліції Віталія Капуляка стосовно надзвичайних подій, якими громада просто шокована. Остання з них (нехай би й справді була вона вже останньою!): у селі Сухий Лиман Ові­діопольського ра­йону загорілася хата, з якої більше не вийдуть живими троє дітей у віці семи, шести та трьох років (див. «ЧН» за 29 березня).

Упродовж 2011 року органи внутрішніх справ області зареєстрували 84 випадки смерті неповнолітніх, з яких: 17 суїцидів, 21 утоплення та 14 отруєнь чадним газом. А з початку 2012-го — за три неповні місяці, як уже мовилося, зареєстровано аж 27, з яких 2 — суїциди.

Аналізуючи ситуацію, підполковник міліції зазначив, що основною причиною такої кількості надзвичайних подій є недостатній догляд батьків за дітьми. У зв’язку з цим головне управлінням ініціювало «відпрацювання» неблагополучних і багатодітних сімей області. На обліках сьогодні перебуває близько двох з половиною тисяч таких сімей, де виховуються чи не 5 тисяч неповнолітніх. До складу груп увійдуть співробітники кримінальної міліції у справах дітей, дільничні інспектори, а також будуть задіяні представники органів виконавчої влади, сільських рад, співробітники територіальних підрозділів МНС, представники медичних закладів та інших соціальних служб. У рамках цього відпрацювання особливу увагу приділятимуть неблагополучним родинам, в яких ростуть малолітні діти. Міліціонери попереджатимуть батьків про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від виконання батьківських обов’язків по до­гляду за дитиною, що передбачає стаття 166 КК України.

Нехай ходять та перевіряють. Важливо, щоб така робота була системною, щоденною, а не чиновницькою реакцією на чергове лихо.

Віталій Капуляк звернувся до ЗМІ з проханням сприяти поширенню інформації про небезпеку, яку часто приносить вогонь і батьківська безпечність.

Ми то скажемо. Чому інші мовчать? Ось нібито дрібниця, не варта особливої уваги, — вироби з пластику. Ми з вами переживаємо пору його суцільного нашестя. З дурної голови. У лікарнях, у школах, у дитячих садочках, у приватних помешканнях люди, треба чи не треба, повидовбували старі дере­в’яні вікна та двері, замінивши їх на пластикові, тоді як в Європі старі рами з дерева дбайливо реставрують та поновлюють, додаючи їм віку. Що ж до пластику, то він миттєво займається, а продукти горіння не залишають ніякого шансу вижити. Поки дерево, даруйте, тлітиме, пластик вмить винищить все живе довкруж!

Плани евакуації на випадок пожеж та інших непередбачуваних випадків є в кожній установі та організації. Ви при нагоді підійдіть до того плану та спробуйте зорієнтуватися по ньому. Можливо, й вдасться. Але це в стані вашого спокою. Коли ж горітиме та димітиме, що ви на ньому роздивитеся?

Де телевізійні уроки безпеки, про які, згадується, колись говорили? Людей не навчено елементарним правилам виживання, хоча засвоєння навичок пово­дження в критичних ситуаціях рятує життя. Є оплачувані державою фахівці, які відповідають за цю ділянку роботи. Де вони?

Ось із таких начебто «дрібниць» і складається наша щоденна безпека, а насправді — суцільна тривога, бо ніхто з нас не захищений, ні дорослий, ні маленький.

Яна СТАСІНА.