№ 25 (21289)  четвер 29 березня 2012 року

Минулої суботи з ініціативи спілки читачів «Чорноморських новин» відбулася зустріч шанувальників і друзів нашої газети з колективом і ветеранами видання, дописувачами.

Десятки людей, які щиро вболівають за долю українського видання, зібралися, щоб у колі однодумців поділитися міркуваннями, як виживати в нинішніх непростих умовах, як зробити газету ще цікавішою, як розширити коло її читачів.

Перед присутніми виступив редактор газети Іван Мельник, відповів на запитання. Активіст спілки читачів Василь Дяченко розповів про ту роботу, яку провадить громадськість на підтримку «Чорноморки», а це — агітація за її передплату, популяризація серед земляків, зокрема і шляхом реалізації (адже в кіосках Одеси, з відомих причин, її придбати просто неможливо). Згадав Василь Іванович і про те, як узимку, коли «професіонали з вертикалі» довели видавництво до холодомору й нам доводилося, замерзаючи, працювати в кабінетах при мінусових температурах, прихожани церкви Різдва Христового (УПЦ КП) та активісти спілки читачів подбали про додаткові обігрівачі для редакції. Говорив Василь Дяченко і про те, що доступність газети в мережі Інтернет негативно позначається на кількості передплатників, а відтак закликав тих, хто читає інтернет-версію «ЧН», надавати посильну фінансову підтримку редакції, щоб у колективу була змога готувати газету до друку, яка потім викладається у світову павутину. «Без друкованого видання не буде й інтернет-версії», — зауважив Василь Іванович.

У вівторок, 27 березня, в Господарському суді Одеської області слухалися аж дві справи, учасником яких, не з доброї волі, стала редакція громадсько-політичної газети «Чорноморські новини».

Чергове засідання у справі №5/17-5021-2011 за позовом комунального підприємства «Видавництво «Чорномор’я» (третя особа — управління обласної ради з майнових відносин) про стягнення з редакції «ЧН» заборгованості за комунальні та експлуатаційні витрати було призначене на 11.30. Однак ні позивач, ні третя особа на це засідання, як, до речі, і на попереднє, не з’явилися, хоч і були належним чином повідомлені. Більше того, КП «Чорномор’я» так і не надало необхідних документів, які вимагав суд на підтвердження позову. Відтак суддя К.Ф. Погребна оголосила ухвалу про те, щоб залишити позовну заяву КП «Видавництво «Чорномор’я» до редакції газети «Чорноморські новини» без розгляду.

Виділення 300 млн грн для пересівання зернових менш за все стосується аграріїв. Є припущення, що у такий спосіб діюча влада хоче зробити «передвиборний подарунок» сільським головам і місцевим органам влади, а міністр АПК — налагодити стосунки з «Сім’єю». Також частину грошей «відмиють» під вибори. Розміри відкатів сягають 30%.

Талантів українських чиновникам не віднімати. Навіть із лютої зими з усіма її негативними наслідками вони здатні «вижати» свої вигоди.

Як відомо, зараз у Кабміні готуються до пересіву озимих культур, що так і не зійшли через цьогорічні аномальні морози, і готові виділити для цього з бюджету 300 млн грн. Ці кошти урядовці ладні віддати аграріям безкоштовно і безповоротно, як компенсацію за втрачені кошти, що були вкладені в посів озимини. Тобто це така собі державна філантропія, яка подається «під соусом» конче необхідної допомоги у важку годину.

Проте менш за все вона стосуватиметься аграріїв. Існують більш тверезі пояснення, чому влада вирішила зайнятися «благодійністю» на тлі «куцого» бюджету, який вже остаточно добивають президентські ініціативи. Це політичні амбіції та, звісно, власний заробіток чиновників.

Влада однією рукою бореться з корупцією, а другою — цілком законно бере хабарі. Такого висновку можна дійти, ознайомившись зі станом антикорупційного законодавства: воно є, однак не діє. Зокрема, Конституційний Суд 20 березня на прохання групи народних депутатів тимчасово скасував чинність ключових статей закону про засади запобігання корупції.

У квітні 2012-го чиновники мали оприлюднити в пресі розширені декларації, вказавши як власні доходи й витрати, так і своїх родин. Посадовці мусили звітувати про придбання нерухомості й автомобілів, а також будь-яких товарів вартістю понад 150 тис. грн. Власне, це всі вимоги, які залишилися в антикорупційному законі, ухваленому ще 2009 року.

У «регіоналів» така тактика: вони кажуть, що хочуть у Європу, й одночасно роблять усе, щоб не підписати з нею жодних договорів… Кажуть, що борються з корупцією, але КС нівелює антикорупційний закон…

На останньому з’їзді Партії ре­гіонів у медовій промові президента Віктора Януковича не обі­й­шлося без маленької ложечки дьогтю.

— На превеликий жаль, зміни відбуваються надто повільно. Рішення впроваджуються з великими труднощами. А в таких питаннях, як подолання корупції, розвитку економічних свобод часто стикаються навіть із прямим спротивом з боку корумпованої бюро­кратії, — зізнався Янукович.

Чи не про своїх «регіоналів» розповідав президент, скаржачись на спротив корумпованої бюрократії? Віктор Федорович так уже старався, виписував закон «Про засади запобiгання та протидiї корупцiї». Але всі його добрі наміри поступово нівелюються. І все завдяки Конституційному Суду. А президент же, як він запевняє, «не може впливати на рішення суду, не може наказувати суду».

Нагадаємо, наприкінці січня КС зробив подарунок усім українським чиновникам і можновладцям, постановивши своїм рішенням у відповідь на звернення Жашківської райради про те, що «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди… є втручанням у її особисте та сімейне життя і допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Справді, навіщо українцям знати про статки чиновників і нардепів, тим більше напередодні виборів? Це ж рейтингу очевидно не додасть.

Але «регіонали» пішли ще далі. Наприкінці лютого 53 народні депутати від ПР звернулися до КС і попросили служителів Феміди скасувати положення закону «Про засади запобiгання та протидiї корупцiї», за яким до цьогорічних декларацій мали вноситися видатки чиновників та їхніх родин, здійснені ними після 1 липня 2011-го. Нову декларацію, яка зобов’язувала чиновників звітувати про при­дбання нерухомості та машин, а також будь-яких предметів вар­тістю понад 150 тис. грн, депутати вперше мали б подати до 1 квітня 2012 року. Але «найсправедливіший у світі» Конституційний Суд переніс термін декларування депутатами й державними службовцями своїх витрат на півроку. А заодно дозволив чиновникам і депутатам бути бізнесменами. Хоча КС і визнав конституційною заборону входити держслужбовцям та депутатам до складу органів управління підприємств або організацій з метою отримання прибутку, проте не заборонив цим особам брати участь у загальних зборах підприємств або організацій, що мають на меті отри­мання прибутку. Але ж незалежно від того, чи передав нар­деп або чиновник свої акції комусь в управління, він усе одно залишається власником акцій і впливає на рішення підприємства.

Ми поцікавилися в експертів, що вони думають про останнє рішення КС і як воно корелюється з гаслом Януковича про боротьбу з корупцією?

Цими днями отримали приємну новину з Києва — у журналістському конкурсі в рамках інформаційно-освітньої програми «Питна вода: якість та культура споживання» редакція «Чорноморських новин» відзначена почесною грамотою Національної спілки журналістів України, а журналіст Людмила Іващенко — цінним подарунком.

Цієї відзнаки «ЧН» удостоєна за «активну громадську позицію, небайдужість до здоров’я нації, професіоналізм і творчий підхід у висвітленні тематики конкурсу».

Хисткий баланс влади, що встановився в Одесі після невдалої відставки мера, дає крен. Тріщать зшиті чужими домовленостями «оновлені стосунки» між мером Костусєвим і губернатором Матвійчуком, який дедалі частіше дає зрозуміти міському голові, хто в домі хазяїн.

Олексій Костусєв, оговтавшись після політичного удару, намагається козиритися. Але навряд чи йому вдасться сьогодні відновити втрачені позиції. Костусєв ледь виторгував назад своє крісло. Але щоб закріпитися в ньому на тривалий час, він не має ні згуртованої професійної команди, ні реальної підтримки в міськраді, ні довіри з боку городян. Його нещодавня заява про те, що він завершує формування нової команди, з якою має намір пропрацювати до кінця своєї каденції і навіть балотуватися на другий строк, зворушила.

У Костусєва як не було, так і нема головного — міської платформи, завдяки якій він міг би притягти на свій бік маятник громадської думки, який сильно відхилився від нього. Тому сьогодні йому нічого не залишається, як плентатися у хвості губернаторських ініціатив, яких іще зовсім нещодавно він не помічав упритул.

З допомогою єврейських громад Державний архів Одеської області, ймовірно, нарешті таки отримає нове приміщення. Якщо попередню домовленість між Міністерством оборони та єврейською спільнотою буде реалізовано, архів переселиться у приміщення колишньої їдальні Інституту Сухопутних військ на 6-й станції Великого Фонтану, а споруду, де нині перебуває установа, — колишню синагогу — повернуть євреям.

Затяжну історію з переїздом скарбниці, що зберігає минувшину, до нового приміщення Іван Ніточко, директор Державного архіву Одеської області, пояснив просто: продемонструвавши кіпу паперів — листування з чиновниками різних рівнів. «Оці справи — моя переписка за всі ці роки, які були, — Іван Іванович із гуркотом обурено опускає на стіл добряче грубезні три папки на металевих за­щібках, у кожній з них бережно у файликах (професія дає про себе знати!) хитромудрі відмови на будь-який смак. — Тут і перли Єханурова, і Табачника, і Тимошенко… Оце вся кореспонденція, що тут є. Всі обіцяють, а віз і нині там!»

Вода — це джерело життя, яке поступово стає одним з найдефіцитнiших ресурсів. Глобальною екологічною проблемою сучасності є виснаження та забруднення водних ресурсів. Вода після її використання скидається у водойми, переважно без належного очищення. Тільки в Україні щороку до річок, ставків та озер потрапляє понад 3 млрд м3 забруднених стоків. У 260 містах України якість питної води не відповідає екологічним нормам. Понад тисяча населених пунктів, особливо в південних та східних регіонах, через природні та технологічні причини не мають гарантованих джерел водопостачання.

В середньому одна людина за день використовує в домашньому господарстві близько 150 л питної води. Насправді для пиття та приготування їжі ми використовуємо тільки близько 3 — 4% від цієї кількості. Більшість води витрачається у ванній кімнаті та туалеті. Отож саме тут можна досягти суттєвої економії.

Колегія Рахункової палати за матеріалами аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, передбачених на загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006 — 2020 роки, констатувала, що її мета не досягається. Діяльність у 2011 році Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, а у 2010-у — Міністерства з питань житлово-комунального господарства щодо вирішення питань забезпечення населення питною водою належної якості була незадовільною. Якісних змін у цій сфері не відбувається, бюджетні кошти використовуються з порушенням чинного законодавства і неефективно.

Виконання заходів першого етапу програми, розрахованого до 2011 року, склало лише 16,9 відсотка. Окремі її положення не відповідали вимогам законодавства про державні програми. Зокрема, документом не передбачено інших джерел фінансування, крім державного бюджету, тим самим весь тягар виконання програми покладено на рядових платників податків.

У виставковій залі Одеської організації Національної спілки художників України по вул. Торговій, 2, відкрилася персональна виставка художниці Тетяни Маслової.

Гостей маминої виставки першим стрічав біля входу жвавенький джура у прегарній вишитій сорочечці.

— Як тебе звати?

— Остапом звуся, — поважно так.

— І скільки ж рочків тобі?

У відповідь — розчепірена долонька.

— Та з таким ще й іменем ти вже справдешній козак!

Він побіг до мами, котра стояла біля своїх робіт, і прекрасна вишивка на сорочці художниці вкупі зі старовинним монистом була дивовижно згармонізованою з її роботами, на яких лінії модерної графіки творили чистий, глибокий та світлий образ. Тому що навіть наймодерніше мистецтво не може народитися чи вважатися таким, якщо воно твориться без глибокого знання майстром його витоків — мистецтва народного, яке завжди є сучасним...

Після тривалих гастролей у Франції та Швейцарії повернулася балетна трупа Одеського оперного театру. Понад 30 міст, 46 ви­став за 55 днів — ось короткий підсумок поїздки наших артистів до Європи. Танцівники та головний балетмейстер поділилися своїми враженнями на прес-конференції.

Головний балетмейстер театру Юрій Васюченко розповів:

— Пропозиція поїхати до Франції та Швейцарії надійшла несподівано. Готувалися гастролі Київського оперного театру, але в останній момент трупа відмовилась від поїздки, зголосилися лише провідні солісти. Тож одесити готувалися до гастролей впродовж лише півтора місяця, а не року, як годиться. Театр показував балет «Жізель» А. Адана. На гастролі поїхала команда із 44 осіб.

З нагоди ювілею Любові Миколаївни Ісаєнко

Шановна ювілярко! Щиро вітаємо Вас, науковця, літературного критика, викладача, доцента кафедри української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова зі славним ювілеєм!

Ваш викладацький шлях є взірцем того, як можна не тільки надавати необхідні знання студентам, а й бути для них учителем, порадником, другом.

На батьківській землі після війни

Евакуація зі столиці України завершилася для Степана Івановича берегом Волги, Сталінградом, де його прийняли на роботу в редакцію обласної газети «Сталинградская правда». Чи міг він уявити в перші місяці, яке пекло його чекає в цьому місті?! Фашистські загарбники натискали знавісніло й невпинно, день і ніч. Перо журналіста в цих умовах справді стало багнетом. Олійник поспішав у цехи заводів, зокрема й тракторного, чиї СТЗ орали не так давно й поля Причорномор’я. А тепер завод випускав танки, що відразу вступали в бій. Серед тих, у кого Олійник брав інтерв’ю, виявився і знаменитий письменник Михайло Шолохов. Слово мобілізувало на подвиги і фронтовиків, і трудівників тилу.

Після оточення і знищення в Сталінграді гітлерівської армії Паулюса і початку руху Червоної армії на захід була викарбувана одна з найбільш значущих медалей Великої Вітчизняної — «За оборону Сталінграда». Нагороджений нею Степан Олійник і приїхав наприкінці вересня 1944-го в звільнене від фашистської наволочі Причорномор’я, на Одещину, в рідну Третю Миколаївку — до стареньких батьків, до всієї своєї рідні.

Четвертого жовтня газета «Чорноморська комуна» вмістила кореспонденцію про цю подію, називалася вона «В рідному селі».

Про виклики і завдання, які стоять перед людьми з обмеженими можливостями, сьогоднішня розмова з головою Татарбунарського районного спортивного клубу інвалідів «Прометей» Миколою КОДЖЕБАШЕМ.

— Доброго здоров’я, Миколо Степановичу! Розкажіть, будь ласка, з чим завітали до нашої громадської газети «Райцентр».

— Хочу поділитися наболілим, розповісти про ті проблеми, з якими інваліди сільської місцевості стикаються у житті. Бо якщо у великому місті їм хоч трохи легше пересуватися — і доріжки рівніші, і є транспорт, пристосований до інвалідних візків, то, скажімо, в наших Татарбунарах, а особливо в селах, дуже важко спілкуватися один з одним. Прикуті до ліжка, у багатьох навіть візків нема. А якщо і є, то сільськими дорогами практично неможливо пересуватися.

Саме такий, дуже незвичний вибір належало зробити комісії, що обирала проект пам’ятника Володимирові Висоцькому, встановлення якого заплановане в День міста.

Із 17 поданих на конкурс проектів було визначено три кращі. Саме ці роботи й зумовили вибір, виненсений в заголовок, — кентавр, Жеглов чи вітрило-роз­п’яття.

За рішенням комісії третє місце присуджено роботі київського скульптора Олександра Родіонова, який зобразив Висоцького у звичному вигляді — в куртці і джинсах. А от тінь за ним своїми обрисами нагадує Жеглова в капелюсі і плащі з піднятим коміром. Ця робота особливо припала до душі одеським кіномитцям.

Нацбанк України з 29 березня вводить в обіг пам’ятну монету «Петро Калнишевський» номіналом 10 гривень.
Ця пам’ятна монета із серії «Герої козацької епохи» присвячена військовому та політичному діячеві XVIII ст., військовому судді, останньому кошовому отаману Запорізької Січі Петру Калнишевському, який під час російсько-турецької війни 1768 — 1774 років показав себе талановитим полководцем, зокрема й при взятті Хаджибея.

Святкуючи своє п’ятиріччя, новий сучасний кінотеатр «Сінема Сіті» (торговельний центр «Середньофонтанський») запросив на урочистості наших уславлених чемпіонів з боксу братів Кличків. Та головною була навіть не зустріч, а фільм про них, створений німецьким режисером Себастіаном Денхардтом. Наша родина теж поїхала переглянути вельми цікаву кінострічку.

Дуже просто і доступно вона розповідає про Віталія та Володимира. Спочатку — про їхнє дитинство, юнацькі роки, далі — про спортивну кар’єру. Фільм ніби яскравий та легкий, але в ньому підказка: як прості українські хлопці без чиєїсь допомоги, великих грошей, лише власною наполегливістю і невтомною працею змогли досягти таких висот, що стали взірцем для молодого покоління, спортивним обличчям нашої держави.

Звертаємося до всіх небайдужих, хто має можливість допомогти дитині. 28 лютого народився хлопчик — Халаїм Євген Сергійович — з вродженими вадами розвитку (свищ стравоходу і коартація аорти серця).
Він уже переніс дві складні операції (кожна тривала 5 годин), на щастя, вони пройшли успішно, але для повного одужання дитині потрібне тривале лікування, на яке у сім’ї нема коштів. Євген народився у простій сім’ї, батько — інвалід, мати — не працює. Маленький хлопчик щодня бореться за життя, він сильний, він дуже хоче жити! Дитина лікується в Одеському ОХМАДиті. Для подальшого тривалого лікування потрібні кошти. Дякуємо кожній добрій людині, яка відгукнеться, допоможе.

У мого племінника молода дружна родина, де підростають дві донечки, вже старшокласниці. Відколи дівчатка себе пам’ятають, в акуратному з квітами дворику завжди жила кішка. Звичайна, сіренька, але така розумна, така рідна. Звісно, котячий вік недовгий. Тож настав день, коли знесилену тваринку під кущем півоній знайшли мертвою. Скільки було сліз, недитячого горя!

Смуток тривав доти, доки хтось не подарував сестричкам чудове руде кошенятко. Зростало воно, ніби у Бога за пазухою, заціловане й випещене юними господинями. Улюбленим місцем молодого котика було широке сонячне підвіконня. За прозорою фіранкою він виглядав, наче коштовність на вітрині.