Музика, якої не чуємо тут...
170 років тому, 20 березня 1842-го, народився видатний укаїнський композитор, музичний педагог, громадський діяч Микола Лисенко
Якраз добра нагода поговорити про українську музику. Про ту музику, якої ми тут майже не чуємо, бо така культурна політика. Як також не чуємо музики тих 130 національностей, про котрі нам постійно торочать, що треба, мовляв, усім нам жити в мирі і дружбі. А ми хіба не так живемо? Але ж у кожної з них таки є своя культура, і культура ця має не лише етнографічну складову. Як і культура українського народу, яка впродовж століть, незважаючи на утиски та бузувірські заборони, розвивалася і йшла вперед, хоч і не такими темпами, як імперська. Тим-то й заслуговують на особливий пошанівок такі постаті, як Микола Лисенко.
У часах, коли діяли жорсткі заборони на все українське, такі люди — аристократи духу, інтелектуали, українські патріоти — робили все, щоби зсувати важкі камінні брили, якими привалено було українські культурні традиції, національну пам’ять. При дуже скромних статках, часто не маючи навіть засобів для існування, вони дбали про духовний розвиток українців, про навчання молоді. Ще навчаючись у Лейпцизькій консерваторії, Микола Лисенко мріяв про відкриття музичної школи. «Потрібна школа, потрібна негайно, і така школа, котра б мала народні рідні основи, бо інакше вона дасть, як усе у нас, блеклий колір з іноземними рум’янами», — писав він у листі додому. Хоча сам жив у винайнятих помешканнях, а коли громадськість зібрала йому трохи грошей для купівлі хутора або ж дачі, він усе те витратив на створення музично-драматичної школи, де, вважав, треба виховувати акторів та музикантів для української сцени.
Микола Лисенко створив два національні гімни — «Молитва за Україну» (1885) та «Вічний революціонер» (1905) на вірш Івана Франка. Перший став духовним гімном Незалежної України та гімном Української православної церкви Київського патріархату, і починається він рядками: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Так, до Бога треба звертатися — кожноденно та щиро. І він допоможе. Тим, хто все для цього робить, не покладаючись тільки на небеса. Лінивим — і фізично, й духовно — Господь не допомагає. Тому й топчуться по них, зневажають їхнє правічне Слово — рідну мову, їхню пісню — найкращу в світі. Їхню культуру. Щоби протиставитись цьому, казав Микола Лисенко: «Треба нам, діячам культури, об’єднатися в ці важкі часи, спільно, дружно нести знання, слово і пісню людям». Хіба не на часі подібні заклики?
Про Миколу Лисенка можна говорити багато. Передусім, про його опери: «Наталка Полтавка», коміко-ліричну фольклорну «Різдвяну ніч», феєрію «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда» чи одноактну «Ноктюрн» — його, як пишуть, лебедину пісню, а чи народну музичну драму «Тарас Бульба», а також три дитячі — «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна». Він створив понад 80 вокальних творів на слова Тараса Шевченка, а також три кантати — «Б’ють пороги», «На вічну пам’ять Котляревському» та «Радуйся, ниво неполитая». Писав сюїти, рапсодії, сонати, полонези, ноктюрни... За більш як 50 років творчої діяльності створив понад 1000 оригінальних музичних творів.
Творча спадщина Миколи Лисенка відома у музичному світі. На Заході її популяризаторами були і є українські діячі культури нашої діаспори. Тут, на Батьківщині, його опери майже не ставляться. Хіба що інколи звучать зі сцени Лисенкові обробки творів Шевченка. Чомусь ніхто не спитає у керівництва Одеського національного академічного театру опери та балету, чому в його репертуарі нема жодної опери Миколи Лисенка — бодай котроїсь арії у концертному виконанні. Ви спитаєте: а що взагалі з української класики (рівно ж сучасних композиторів) є в репертуарі одеського театру? Нічого, окрім «Катерини» та «Запорожця за Дунаєм», яких почергово тут поновлюють у Шевченківські дні — як відчепне: нате, мовляв, і вдовольніться. Хоч би про «Тараса Бульбу» згадали. Вважається, що достатньо будь-якому оркестрові виконати увертюру до цієї опери, музику дійсно геніальну та глибоко національну, яка піднімає глядачів зі своїх місць у багатьох куточках світу, — і проблема поширення української музики вже вирішена. До слова сказати, то була перша українська опера про національного героя. Всупереч гоголівському сюжетові, автор залишає героя живим — як символ продовження боротьби за національне визволення. Микола Лисенко так і не побачив своє дітище на сцені. Петро Чайковський пропонував йому свою допомогу у постановці опери «Тарас Бульба» у Санкт-Петербурзі. На що Микола Лисенко відповів, що опера про національного героя спочатку повинна бути показана на Батьківщині. Що ж маємо сьогодні? А сьогодні український діяч культури — актор, наприклад, — може сказати: «Нехай мене спершу Москва визнає, тоді й в Україні я буду відомим». Це колоніальне мислення, а не мислення вільної людини. А Москва, коли визнає, то одразу ж і присвоїть...
140 років тому Микола Лисенко написав оперу «Чорноморці» (її ще називають оперетою). Може, й справді певний її побутовізм застарів як на сучасний штиб. Але в рік подвійного ювілею — композитора та твору — хотілося б почути зі сцени бодай яку арію чи дует з «Чорноморців». Живемо ж у місті з багатими музичними традиціями та знаними у світі музичною академією, двома музичними театрами, філармонією, національним філармонійним симфонічним оркестром під орудою народного артиста України!.. Не хочеться й коментувати...
Сьогодні, як і в часах Миколи Лисенка, українська культура, українська мова відсунуті на узбіччя магістрального шляху, яким бездумно котимося донизу, гублячи дорогою те, що найхарактерніше, найцінніше, що, властиво, надає нам рис, відмінних від інших, передусім — від сусідів, щоби загубитися десь у євразійському просторі. Час зупинити це скочування і цей глум!
«Боже великий, єдиний, нам Україну храни»...
Роман КРАКАЛІЯ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
