...І в Капітолії любили борщ Пелагеї Посмітної
Про Пелагею Гаврилівну, дружину Макара Онисимовича Посмітного, пам’ятають у рідному селі як про взірець жінки, матері, бабусі.
Бути дружиною — для неї означало бути не лише жінкою у простому значенні жони. Вона своєму Макарові була супутником у всьому, другом-однодумцем і товаришем, що надійно і нарівні тягне спільного воза. Чимало документів з її життя зібрано у місцевому музеї, де постійно проходять зустрічі ветеранів знаменитого колгоспу з молодими розквітянцями (збереженням традицій, а відтак і самим музеєм, нині опікується агрофірма ім. М.О. Посмітного, яку очолює Олександр Родік). Ось і до Міжнародного жіночого дня, що збігається з днем народження Пелагеї Гаврилівни, пройшли у нас такі бесіди-спогади.
Якщо бути чесним, точної дати свого народження вона не знала: від батьків чула, що на світ з’явилася 1896 року на початку весни. От і вирішила: хай буде 8 березня. Батько її, Гаврило Музика, був бідняком, тож дівчинці з ранніх років довелося самостійно заробляти на хліб. Наймитувала у німецьких колоністів, де, до речі, навчилася гарно куховарити. Макар тоді теж наймитував, був чабаном у місцевого пана Гузя. Приглянулася йому дуже Палажка — отаку б у дружини! Побралися скромно, без гучного весілля. Жили дружно. Не було коли сваритися біднякам, які весь час важко працюють. Це у панів сімейні скандали більше траплялися. Як люди казали, від жиру…
Коли наділили селян землею, молода сім’я Посмітних одразу пішла вгору. Під час колективізації разом з родичами вступили до ТСОЗу. Там теж для всіх стали прикладом у праці. Макара обрали головою, а Пелагея пішла на ферму. Доглядала свиней, потім стала ланковою у полі. Норм, як таких, на першій порі колективізації не було. Тож голова колгоспу визначав їх за денним виробітком дружини. У колективі все було по-чесному, але шанували Пелагею Гаврилівну не тільки за трудящу вдачу. Виростила вона чотирьох синів та двох дочок. Декретних відпусток тоді не існувало взагалі, а для неї — тим паче. Мала жити, працювати, піднімати дітей так, як і всі інші жінки…
Коли у 1941-у, Макар та старші сини пішли на війну, вона з меншими дітьми жила в евакуації під Новосибірськом. Працювала там свинаркою у колгоспі. Після війни повернулася в рідне село, разом з іншими відбудовувала корівники. І знову важко працювала у колгоспі й вдома. Завжди гордилася і пишалася своїм Макаром. Дуже боялася осоромити його. Намагалася у всьому бути прикладом для інших. Але сама ніколи не «лізла на трибуну», не гналася за рекордами в роботі, щоб не викликати зайвої заздрості. У галереї колгоспних Героїв Соцпраці її портрета нема (найбільша її нагорода — орден Леніна). Та збереглося багато інших фотокарток, які розкривають сутність цієї жінки. Ось ця тендітна жінка в хустині та куфайці стоїть у гурті таких же сільських трудівниць. Усміхнена, щаслива. А ось вони з Макаром Онисимовичем удвох. Це вже пізніше було — подружжя у Криму, на відпочинку. На Пелагеї Гаврилівні — модна шовкова сукня, симпатичний капелюшок, легкі босоніжки на високих підборах. Красуня із журналу!
Була ця мудра жінка ще й гарним дипломатом. Посмітний дружив з багатьма великими людьми, запрошував їх до себе в гості. Коли випивав домашньої горілки, міг щось і ляпнути зайве. А у спецслужб тоді скрізь «вуха» були! Тож дружина завжди підстраховувала свого чоловіка в такі моменти (добре пам’ятала 30-і роки, коли її Макар за анонімкою ледь не потрапив туди, де телят не пасуть). Ну а вже кулінарними здібностями вона високих гостей просто причаровувала. Про її український борщ та німецькі шухнудлі довго згадував американський конгресмен Гарст, а Микита Хрущов полюбляв її фірмові вареники. Сам Макар Онисимович, як комуніст і депутат Верховної Ради СРСР, релігійних свят хоч не дуже визнавав, та ось до пасочок Пелагеї Гаврилівни був вельми небайдужий.
Прожила Пелагея Посмітна 93 з половиною роки (ледь не на два десятки більше від чоловіка). Встигла сповна віддати своє душевне тепло численним внукам і правнукам. Нині представники великого роду Посмітних мешкають у різних куточках. Хто у рідному селі, хто за тисячі кілометрів — усі вони згадують про неї з великою повагою і шаною.
Марія ДОВЖАНСЬКА,
завідувачка музею М.О. Посмітного.
Березівський район,
с. Розквіт.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
