Келих, у який заглянув павич, або Як не розхлюпати славетну спадщину

Представників ЗМІ, зокрема, цікавила доля нащадка Шустових. З’ясувалося, що Валерій Андрійович до виноробства не має відношення, а, як і батько, пішов по військовій лінії. Армії віддав 22 роки. Служив у Сибіру, у Групі радянських військ у Німеччині, Придністров’ї, а закінчував службу в Іллічівську. Квартиру отримав в Одесі, й ось уже 12 років, як він — одесит.

Цікавилися журналісти і тим, як створювалася винна імперія Шустових.

Зробити ім’я відомим — нелегко

Середина XIX століття. Москва. Засновник майбутньої коньячної корпорації Микола Леонтійович Шустов замислено дивився у відчинене навстіж вікно. Гомінкою вулицею йшов веселий люд, а над містом линув церковний передзвін. «Веселиться народ не лише на свята, але і в будні, — думав підприємець. — Правду кажуть, що втіхою у Росії було, є і, певно, ще довго буде питво. Ось на що треба робити ставку».

Попервах він займався торгівлею сіллю і продовольством, але особливого доходу це не давало. Ідея змінити бізнес дедалі настійніше опановувала ним. Рішучості додало народження синів, нащадків, яким глава сімейства мав би передати надійну справу.

Загалом у подружжя Миколи Леонтійовича та Агрипини Олексіївни було дев’ятеро дітей. Доля подарувала їм спочатку чотири дочки. Вони на цьому не зупинилися і ревно просили Всевишнього дати їм ще й сина. Бог змилостився і виявив неабияку щедрість, наділивши їх аж п’ятьма синами.

Й ось у 1863 році Микола Леонтійович зареєстрував компанію «Торговельний дім «Шустов із синами» (на той час синів вже було двоє). Підприємець розумівся на алкогольних напоях і з самого початку взяв за основу якість. Усвідомлював: якщо гнатиме пійло низького штибу, яким тоді була залита країна, його промислу довго не протриматися. Розпочали з виробництва горілки. Але споживач нічого не знав про нову марку і віддавав перевагу вже знайомим назвам. Коштів на широку рекламу у Шустова не було, й тоді він придумав, як сьогодні сказали б, геніальний PR-хід. Запросив кілька студентів і за певну плату попросив їх походити по шинках та всюди вимагати подати їм саме шустівську горілку. Якщо такої не виявиться, слід було по-акторськи впевнено виголосити приблизно таку тираду: «Як, ви не чули про найкращу в Росії горілку?! Перепрошуємо, але у такому разі ми змушені залишити ваш заклад». І сталося диво: вельми швидко всі московські шинкарі дізналися про існування відносно недорогої та якісної горілки. Посипалися замовлення. Справа фірми пішла вгору, вона придбала ще одне приміщення, склади і відкрила власний магазин.

Невдовзі царський уряд запровадив монополію на виробництво горілки, але неперевершене передчуття ситуації допомогло підприємцю уникнути пов’язаних з нововведенням негараздів. Шустов завчасно перевів виробництво на розлив настоянок, наливок та лікерів, тож фірма продовжувала процвітати.

Тим часом успішний підприємець не втомлювався шукати нових напрямків, вартих зусиль. На черзі стояло виробництво коньяку. На той час справу підхопили сини, найстарший з яких — Микола Миколайович — очолив товариство.

«Миколо, — говорив йому перед відходом батько, — я багато добра залишив вам у спадок. Але, найголовніше, я залишив вам ім’я, яке варте зараз більшого, ніж вся наша фірма. В наше прізвище я вклав свою працю, і тепер воно вже лише одне може давати хороший дохід. Ви тільки його не зіпсуйте. Зробити ім’я — важко, а зіпсувати — ой як легко».

Напуття для синів стало святим. Вони не пересварилися за спадщину, як це інколи трапляється, а дружно взялися за справу. За тверезий розрахунок, чіпкість, наполегливість у народі їх навіть називали «американцями».

У 1899-у вони придбали коньячний завод у Вірменії. Його власник, випустивши за рік до цього перший коньяк, не зміг налагодити збут. Споживачі абсолютно безпідставно віддавали перевагу дорогому французькому напою, ніж значно дешевшому власному. Та Шустових це не лякало, вони вже мали відповідний досвід.

Микола Миколайович повторив PR-хід свого батька, тільки цього разу — з більшим розмахом. Спорядив до Європи й Америки групу добре вишколених молодих людей, поклав їм гарну зарплату і зобов’язав не менше, ніж двічі на день, заходити з дамою до якогось шикарного ресторану. Замовляти розкішний стіл, а коли сервірування добігало кінця, слід було попросити подати пляшечку шустовського коньяку. І далі діяти вже за відомим сценарієм. Відмінність полягала лише в тому, що клієнт повністю розраховувався за всі подані страви, хоч до них ніхто і не торкнувся. Втрачати таких щедрих відвідувачів нікому не хотілося. І вже через місяць всі великі ресторани, а за ними і дрібніші стали замовляти досі невідому їм марку коньяку з Росії.

Що й казати, Шустови були не лише чудовими виноробами, а й прекрасними рекламістами. Мідний дзвоник — фірмовий знак компанії — красувався на бортах пароплавів і на дирижаблях, на кінних екіпажах та перших трамваях. Відома артистка, виконуючи роль Лариси з п’єси «Безприданниця» Олександра Островського, на сцені просила подати їй саме шустовського коньяку, хоча у часи написання п’єси такого ще не існувало.

Все разом допомогло Шустовим створити могутню корпорацію з ґуральнями у Вірменії, Молдавії, Дагестані, Україні, зокрема в Одесі, зі складами й магазинами не лише у Російській імперії, але і в Європі та Америці.

У 1900 році на виставці у Парижі маститі французькі дегустатори одноголосно віддали Гран-прі шустовському коньяку. У 1912-у товариство отримало високе на той час звання «постачальників двору його Імператорської Величності».

За виробництвом коньяків Шустови посідали четверте місце у світі, а за лікерами і наливками — перше.

Але насувалися грізні революційні події…

За радянської влади ім’я Шустова офіційно згадувалося лише у листуванні з Черчиллем

Якщо бути точним, то першого удару по товариству Шустових завдали не більшовики, а депутати Державної думи, які у 1914 році, після початку Першої світової війни, оголосили в країні «сухий закон». Усі шустовські підприємства були законсервовані, як тоді гадалося, тимчасово. Цю наругу не зміг витримати глава товариства Микола Миколайович, який не дожив до другого, остаточного, удару — Жовтневого перевороту 1917-го. Радянський уряд одним зі своїх перших декретів націоналізував майно фірми. У вогні революції та громадянської війни воно, по суті, було розграбоване і знищене.

Як склалася доля решти братів Шустових, відомо мало. А ті з родини, хто вижив у горнилі випробувань, намагалися не афішувати свояцтва з іменитими підприємцями.

На прес-конференції Валерій Шустов, зокрема, розповів:

— Частина моїх предків була репресована. Хтось іммігрував, когось вислали за кордон. Декого розстріляли. Мого діда Якова — брата засновника товариства — заслали у Забайкалля. Там народився мій батько. Природно, все, що стосувалося дореволюційних часів, у нашій сім’ї ретельно приховувалося. Мій батько був комуністом, і якби стало щось відомо про наш родовід, це йому так просто не минуло б.

На підтвердження своїх слів він продемонстрував вітальну листівку товариства «Шустов зі синами», адресовану його дідові. Вона складалася вдвоє, і на другій її половині був напис, зроблений рукою Миколи Леонтійовича. Але люди були настільки залякані, що відірвали ту частину і знищили.

— Всі ми писалися вихідцями з робітників і селян, — скрушно зауважив Валерій.

— Кого ще знаєте з іменитої сім’ї? — запитали у нього.

— Десь вісім років тому, — відповів, — я зустрічався з дружиною відомого актора Зіновія Гердта — Тетяною. Так ось, вона за дівування була Шустовою, однією з дочок сина Миколи Леонтійовича.

Офіційно прізвище Шустов за радянських часів згадувалося лише в листуванні Уїнстона Черчилля з чиновниками з міністерства закордонних справ. Як відомо, англійський прем’єр-міністр полюбляв вірменський коньяк і, замовляючи чергову партію напою, називав його лише шустовським. А у відповідь йому вперто писали: «колишній шустовський».

Столітнім традиціям жити

Втім, з початком перебудови все стало на свої місця, і видатне ім’я в історії вітчизняного виноробства нині звучить на повний голос. Ще одним свідченням тому буде новий музей.

— Історія Одеси і нашого підприємства, — сказав керівник коньячного заводу Дмитро Шолудько, — нерозривно пов’язана з іменем Шустова. Нам дуже важливо зберегти спадкоємність коньячного виноробства, кращі традиції. Ми вдячні Валерію Шустову за співробітництво. Впевнений, передана ним колекція стане основою нашої експозиції, присвяченої засновнику підприємства.

Залишається додати, що наступного року ми відзначатимемо 150-ліття заснування славного товариства. До цієї дати буде приурочена нова марка напою «Шустов-150». Під час візиту на підприємство одеські журналісти стали першими, хто спробував купаж коньячних спиртів для його виробництва. У розданих їм бланках учасники дегустації поставили найвищі оцінки.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.