Якби ж і ми так дбали про своє!

До послуг гостей — розвинена мережа висококласних готелів, клубів, ресторанів. Сучасна інфраструктура. Скажімо, у гори можна без проблем піднятися фунікулером, який вміщує вісімдесят пасажирів. Окрема тема — місцеві готелі. Розміщені вони у парковій зоні з величезною кількістю екзотичної рослинності. У номерах — такі умови, яких не доводилося бачити навіть у кращих українських санаторіях. Вражаюча чистота, ненав’язливе, але дуже ретельне обслуговування (як-от щоденне прибирання зі зміною постільної білизни, постійна наявність мінеральної води в номері та інші надзвичайно важливі для комфорту людини дрібниці). Здивувала вільна трансляція телепрограм з Німеччини, Росії, України.

Розповідаючи про відпочинок в Кемері, не можу оминути організації харчування. Тричі на день — «шведський стіл», тобто самообслуговування. Такого багатства овочів, фруктів, солодощів, перших і других страв, здається, раніше бачити не доводилося. До обіду й вечері усім, без винятку, — вода, пиво, біле й червоне вино. Понад усе вражало ставлення обслуговуючого персоналу. Де б не перебували — в номері, їдальні, магазині чи на відпочинку — ми всюди були оточені увагою. Нас зустрічали й проводжали доброзичливими посмішками. Пригадала: коли їхали маршрутним таксі з аеропорту в Кемер (в салоні було 22 туристів), супроводжуючий попросив підняти руки тих, хто приїхав до Туреччини вперше. Підняли тільки ми з чоловіком. Ось яким популярним буває справжній сервіс.

Мабуть, той, хто читає ці рядки, як і ми, прагне відповіді на питання: чому українці, росіяни по багато разів їдуть відпочивати до Туреччини, хоч мають не гірші, а, може, й кращі природні багатства? Чого лиш варті Кримське узбережжя з тінистими парками, одеські пляжі із золотим піском?! Чому веземо свої заощадження, забезпечуючи пристойні прибутки чужій країні, підтримуємо її економіку і не дбаємо про свою? Хіба не здатні створити те ж, що й наші сусіди по той бік моря?

Аналізуючи побачене, можу з упевненістю сказати: турецькому народу надзвичайно пощастило з урядом, який зумів використати потенціал країни для покращення життя своїх громадян. Упродовж не надто тривалого періоду тут створили такі курорти і такий рівень обслуговування, котрі приваблюють туристів з усього світу. Можливо, дехто з наших земляків образиться, але складається враження, що найголовніше для них — добряче попоїсти і вдосталь випити. Турки це швидко усвідомили й роблять усе, аби привезені гроші осідали саме в них.

Ми бачили, як тамтешні люди борються за збереження енергоносіїв. Не тим, щоб у квартирі біля опалювальної батареї приладнати віддзеркалювач тепла, як нам радить міська влада. На їхніх будинках поруч з сонячними батареями можна побачити і звичайні ємності, в яких природним чином (без використання енергоресурсів) гріється вода. Ощадливість — ознака й вимога сьогоднішнього буття. Заради майбутніх поколінь.

На запитання, як живуть селяни в Туреччині, чули однозначну відповідь: «Добре!» Їхні невтомні руки годують прекрасною городиною чи не половину земної кулі. В цьому можна переконатися у будь-якому нашому супермаркеті. Отже, Туреччина зуміла так налагодити експортний і туристичний бізнес, що отримує валюту, зароблену кимось за тисячі кілометрів.

Увесь час мене мучить питання: невже наш народ менше талановитий і працелюбний? Знаю: це не так. Але наша біда — у неправильному вихованні. Майбутнього корупціонера плекаємо, починаючи з дитсадка, школи. Дитина бачить: якщо мама дасть подарунок педагогу — легше буде отримати гарну оцінку. Не раз бачила, як у копірувальних центрах студенти розмножують шпаргалки. А потім маємо недовчених лікарів, вчителів, юристів, економістів. Здібні — за кордоном, недовчені — у нас.

Окремий наш біль — жалюгідне пенсійне забезпечення. Діти уявляють свою старість, дивлячись на статки батьків. Звідси ще один поштовх до корупції, прагнення хапати все, що лиш можливо. Невже ветеран повинен купувати лопату, як рекомендує наш прем’єр? З цього приводу один чоловік гірко пожартував: «Маємо з дружиною «бронь» на цвинтарі. Там і копатиму, бо де ж на міській вулиці та земля?» Такий от чорний гумор.

Якби наша влада любила свій народ хоча б наполовину від того, як турецька чи скандинавська, переконана: життя було б значно кращим, наповненішим. Але з іншого боку — хто ж привів до влади таку владу, як не ми самі? Тепер — їжте, бо ж бачили очі, що купували…

Людмила ОПРОНЕНКО-КЛОПОВА.
м. Одеса.