Надія Одеського оперного

— За п’ятнадцять місяців, що минули з часу вашого призначення, інтриг навколо театру відчутно поменшало. Як вам це вдалося?

— Інтрига — це характерна складова будь-якого творчого колективу, навколо неї завжди розгортаються певні події. Інтриги у театрі залишилися, хоча їх, справді, значно поменшало, і вони більше мають кулуарний характер, а не «прославляють» театр на весь світ. Перший рік своєї роботи я взагалі відсторонилася від усіляких інтриг, але тепер розумію, що вони — частина творчого процесу.

Прийшовши до театру, я, зізнаюся, не одразу відчула свою причетність до храму мистецтва. Пізнавши і полюбивши театр, сьогодні я відчуваю безумовну відповідальність за те, що тут відбувається. Головне досягнення останнього часу — створено потужний творчий колектив. Була вільною вакансія художнього керівника — сьогодні художню частину очолює Василь Васильович Навроцький. Певні вагання — чи працювати тут — були у головного диригента Олександра Самоїле. На щастя, він залишився в Одесі, і я вважаю, що його перебування на цій посаді — величезний подарунок для нас усіх. Його дуже люблять і оркестранти, і солісти, і хористи. Під аплодисменти він заходить до хорової кімнати і під аплодисменти виходить з неї. Оркестр обожнює свого маестро.

— Під час реставрації театр втратив значну частину свого творчого потенціалу. Як сьогодні вдається відновити творчу роботу?

— Після приїзду до театру прем’єр-міністра Миколи Азарова буквально через місяць вийшло розпорядження Кабінету Міністрів «Про підтримку діяльності Одеського національного театру опери та балету», в якому розписані всі позиції розвитку театру аж до 2017 року. Сьогодні наш штат збільшено на 129 осіб, і це чимала армія творчих працівників. Нині балет складає понад сто осіб, хор — також понад сто. Тепер у театрі подвійний склад артистів, що дає нам можливість і на гастролі їздити, і в Одесі гідно представляти свій репертуар. Зараз опера, та, власне, і балет — це шоу в хорошому сенсі цього слова. Раніше співак виходив на сцену, співав — і всі раділи. Сьогодні, щоб зацікавити глядача, потрібен комплексний підхід до постановки вистав.

— Як відбувається прийом на роботу до Одеського оперного? Чи може молода талановита людина з певною освітою прийти і працевлаштуватися у вас?

— У нас установка: набирати якомога більше творчої молоді. Сцена любить талановитих, молодих і гарних. Відкривається завіса — і хочеться побачити красиве убранство, молодих талановитих виконавців, гарну режисуру, почути чудові голоси. Ми проводимо абсолютно відкриті творчі конкурси на заміщення вакантних посад у театрі. Даємо оголошення у пресі. Бажаючі обійняти певну посаду виконують обов’язкову програму. За наявності такої чудової школи, як наша Музична академія імені Нежданової, у нас не виникає проблем з добором музикантів, хористів, солістів — там прекрасні вихованці. Незабаром будемо оголошувати додатковий набір у хор. Трохи складніша ситуація з балетом. Сьогодні в Україні нема такої системної балетної школи, яка була при СРСР. Тоді існували Ваганівське училище, знамените хореографічне училище у Пермі, де готували балетні кадри для всієї країни. У нас існує хореографічне училище у Києві, в Одесі — училище імені Данькевича, але там термін підготовки артистів дуже короткий. Артиста балету потрібно готувати з раннього дитинства, з балетної школи, яка переходить у балетне училище. Раніше так було заведено, що діти вводилися у діючий репертуар театру і плавно відбувався перехід з дитячого колективу до балетної трупи. І балет, і опера, й оркестр — це індивідуальні особливі речі, тож якщо ми хочемо досягти майстерності — потрібна системна копітка робота.

— Цими днями відбувся незвичайний спектакль — «Іоланта» П.І. Чайковського, який у репертуарі вже кілька десятків років. Його незвичайність полягала в тому, що практично усі головні ролі виконували молоді артисти…

— Головний диригент Олександр Самоїле прийняв ризиковане рішення, на яке, за його словами, може піти лише самогубець. Він увів у виставу водночас сім молодих, абсолютно нових артистів. У ролі головної героїні — Ольга Сподарева-Перьє, і поруч з нею — недавні випускники Музичної академії імені Нежданової. Наш головний диригент увесь час у дії, в експерименті. Він свідомо пішов на такий крок, оскільки у наших планах — нові проекти, нові постановки, і потрібно, щоб молодь включалася у роботу. Адже зміна виконавців — це не проста річ. У театрі кілька місяців тому було створено стажерську групу, в якій готуються молоді солісти. Нинішня творча молодь — незвичайна. Відчувається її потяг до класичного мистецтва, вони хочуть вчитися, вони всотують усе, як губка, а оскільки є чому навчатися — творчий процес відбувається невпинно. У нас існує чудова вокальна школа, досвідчені педагоги, яким є що передати і чим поділитися. Тільки так може вибудуватися серйозна виконавська школа театру.

— Відтоді, як ви очолили оперний, тут завирувало творче життя і постійно відбуваються якісь цікаві, різнопланові події...

— Ми обрали такий алгоритм дії: мінімум раз на місяць у театрі повинна відбутися знакова подія, якщо навіть не заплановано прем’єри. Торік було п’ять прем’єр: «Турандот» Дж. Пуччіні, «Князь Ігор» О. Бородіна у постановці народного артиста Росії Станіслава Гаудасинського, «Бал-маскарад» Дж. Верді у постановці італійського режисера Антоніо де Лючія, музично-драматичний проект «Геній і злодійство» в постановці Василя Навроцького, балет «Таємниці Віденського лісу», поставлений головним балетмейстером театру Юрієм Васюченком. Окрім того, відбулося концертне виконання опери П. Масканьї «Кавалерія Рустікана» («Сільська честь»), «Реквієм» Дж. Верді, концертні програми «Музика старого Відня», «Прощальний концерт року».

2012-й розпочався Різдвяним фестивалем, у якому брали участь і молоді виконавці театру, і дитячі хорові колективи Одеси. Ми чимало експериментуємо. У нових музичних і концертних проектах театру часто використовуються відеоінсталяції та відеодекорації. Не усі наші проекти знаходять абсолютну підтримку. Наприклад, про «Реквієм» опоненти говорили, що це одноразова вистава, однак вона пройшла вже вдруге і зал був практично повний. Прекрасно звучав хор, солісти. Ми плануємо давати цей спектакль під час поминальних днів кілька разів на рік. Не секрет, що оперна або ж балетна постановка — фінансово затратні. Новий проект коштує приблизно мільйон двісті — півтора мільйони гривень, якщо бере участь два склади артистів. А якщо три або ж чотири, як це було у нас в «Таємницях Віденського лісу»... У кожного виконавця — індивідуальна фігура, та й елементарні правила гігієни вимагають пошиття окремих костюмів для кожного складу.

— Прекрасну форму театру потрібно щоразу наповнювати ще й змістом — високим рівнем виконавської майстерності, який відповідав би чудовій будівлі…

— У театрі постійно відбуваються репетиції, індивідуальні заняття з артистами. Дружина нашого головного диригента називає театр Ватиканом у Римі. Олександр Самоїле входить у цей Ватикан і цілий день до пізньої ночі займається з артистами. Свідчення цьому — рівень відповідальності і виконавської майстерності артистів став зовсім іншим порівняно з тим, що було донедавна. Вони із захопленням дивляться на маестро, хоча він дуже вимогливий. І не приведи, Господи, якщо на спектаклі прозвучала не та нота. У нас тепер заведений такий порядок: існує спеціальний журнал, у якому диригент описує виставу, що відбулася, з усіма зауваженнями, помилками, неточностями, помарками, проблемами. На диригентській колегії ці питання розглядаються, робляться висновки. Це непроста робота навіть у плані особистостей, оскільки тут задіяні солісти. Але ми делікатно і наполегливо проводимо копітку роботу, «підчищаємо» всі проблеми, що накопичувалися роками.

— На початку минулого року ви презентували новий рекламний стиль театру, опрацьований рекламною студією Артема Лебедєва за сприяння фірми «Пласке». Як працюється з новим логотипом?

— Коли я прийшла сюди працювати, мене, м’яко кажучи, засмучував вигляд афіш та іншої рекламної продукції. Погляньте на сьогоднішні афіші — яскраві, привабливі, промовисті. Брошури і буклети, що виходять до вистав, приємно взяти до рук. До кожної прем’єри проводиться цілий комплекс інформаційно-рекламних заходів, готуються відео- та аудіоролики, зйомки просвітницьких програм і сюжетів, друкуються афіші, флаєри, банери. Сьогодні театр може похвалитися новим сайтом — наша нова адреса: http://opera.odessa.ua. Тут можна знайти всю інформацію про оперний: склад трупи, фото артистів, репертуар і лібрето до кожної постановки. З’явилася й нова послуга — просто на сайті можна замовити квиток на чергову виставу, це зручно для сучасних глядачів.

— Одеський оперний влітку дуже люблять відвідувати туристи, але, на жаль, серед одеситів не надто поширена культура відвідування театру. Далеко не всі наші земляки побували тут після реставрації, не всі знають, що ціни — більш ніж демократичні, і квитки коштують від 20 гривень...

— Абсолютно чесно зізнаюся, що у зимові місяці у нас таки досить слабка відвідуваність, особливо, у будні і в холоднечу, але вже прийшла весна, і глядачів щодня більшає. Наповненість театру — для нас одна з найболючіших тем. Оперний втратив свого глядача під час реставрації, коли штат був урізаний, не було сенсу та можливості утримувати трупу, доводилося працювати на різних майданчиках — все це позначалося на якості репертуару. Сьогодні ми робимо все можливе, щоб відродити і розвинути в людях потяг до опери і балету, а це потрібно прищеплювати з дитинства. Ми стараємося збагатити наш репертуар дитячими виставами. Нещодавно з’явилися нові постановки для дітей — «Аліса в країні чудес» і «Дюймовочка», на які з задоволенням приходить малеча.

— У театрі існує три основні закони: зацікавити, вразити та зворушити, — писав Джакомо Пуччіні. Чим Одеська опера може вразити та зворушити глядачів найближчим часом?

— На початку червня ми плануємо провести в Одесі міжнародний фестиваль оперного та балетного мистецтва. Він розпочнеться 1 червня під відкритим небом на Театральній площі. Перед оперним будуть облаштовані місця для глядачів, тож його зможуть відвідати всі бажаючі. На відкриття фестивалю наш колектив готує «Аїду» Дж. Верді. Постановка буде масштабною і дуже яскравою. Сам театр перетвориться у єгипетську піраміду, створюються фантастичні декорації та костюми. Партію фараона виконуватиме молодий виконавець, Аїду буде співати знаменита Катерина Губанова. Постановкою спектаклю займається режисер із Ла Скала Антоніо де Лучія. Крім цього відбудуться два чудові балетні вечори за участю зірок балету, один з них присвячений знаменитому танцівникові Володимиру Васильєву. У рамках фестивалю відбудеться другий прем’єрний показ опери «Дон Жуан» В.-А. Моцарта (перший показ запланований на 28 квітня). Завершиться фестиваль 6 червня концертом під умовною назвою «Зірки світової сцени — одесити», на який запрошено артистів з різних театрів світу.

— Я перепрошую за неделікатне питання, і все ж: звідки у театру гроші на таке масштабне творче життя?

— Наш заклад, а він має, як відомо статус національного, фінансується з державного бюджету. Переважну частину цього фінансування становить заробітна плата артистів. За минулий рік театр отримав понад 14 мільйонів гривень доходів. Понад 10 мільйонів гривень з цієї суми — продаж квитків. А ще торік були запроваджені, точніше кажучи — легалізовані, нові платні послуги, як-от проведення екскурсій, фото- та відеозйомка. Вони принесли нам 340 тисяч гривень. Цілком офіційно надається і така послуга, як оренда театральної зали на 1500 місць. Вона коштує 17 тисяч 702 гривні на годину. Вісім годин перебування у театрі обійдуться для охочих 141 тисячу гривень. Чималу допомогу нам надають і благодійники — на постановку опери «Турандот» і балету «Казки Віденського лісу» ми отримали від благодійників 432 тисячі гривень. При театрі створена опікунська рада, до якої увійшли впливові та авторитетні люди міста, котрі допомагають нам реалізувати творчі проекти…

— Але ж театр — це не лише те, що на сцені, а й те, що поза сценою…

— Театр — це величезне виробництво, яке, окрім усього іншого, займається виготовленням декорацій, костюмів, бутафорії. З минулих часів у нас, в Одесі, залишилися чудові фахівці з виготовлення костюмів і декорацій, яких уже нема більше ніде. Виробничо-технічний комбінат на вул. Садиковській, де працюють наші майстри, був у запущеному стані. Торік на ремонт виділили кошти, тож полагодили покрівлю, замінили мережі водопостачання та каналізації, засклили всі приміщення, відремонтували робочі майстерні та декораційний зал. Власними силами відремонтували підвальні приміщення театру, завдяки чому створений окремий кабінет для диригентів, якого не було, впорядкували й оснастили «кімнату відпочинку». Почали працювати нові театральні каси, а в приміщенні, де вони були раніше, — створюється Музей театру.

— Надіє Матвіївно, як ви справляєтеся з таким великим обсягом усього, що діється у театрі? Звідки сили і наснага?

— Я просто люблю театр, живу новими постановками і мрію про те, щоб його зовнішня краса була наповнена таким же красивим внутрішнім змістом. Мрію про те, щоб одесити ходили до театру, прагнули долучитися до мистецтва і шанували його. Адже це щастя — жити в місті, де можна провести вечір в одному з найгарніших театрів Європи! Приходьте до нас!

— Дякую за цікаву розмову.

Ольга ФІЛІППОВА.