Дарунок спраглим української музики

Показовим є перелік солістів, які були задіяні у попередніх концертах. Принаймні, хочу виділити ключових виконавців останніх із них, майстрів гри на скрипці: А. Баженов (Київ), О. Гуляницький (Росія), І. Гирнець (Молдова), Є. Кострицький (Київ — Одеса), Н. Пилатюк (Львів).

Власне, на останньому спільному виступі Вікторії Жадько та Назарія Пилатюка, який відбувся на початку березня у Великій залі Одеської філармонії, й зупинюся докладніше.

Програма концерту включала твори наших сучасників Мирослава Скорика та Левка Колодуба. Виняток — Meditango аргентинського композитора Астора П’яццолли (1921 — 1992). Твір звучав в обробці М. Скорика. Тому обидва відділення вирізнялися стилістичною цілісністю.

Один з нових скрипічних концертів (№7) М. Скорика вражає гостротою і терпкістю гармоній, дисонансами і контрастами у поєднанні з мелодійністю, фактурним і тембральним багатством. Струнна група була підкріплена аж п’ятьма контрабасами. Виражальна звукова палітра надзвичайно багата.

У концерті дві основні теми: світла, лірико-драматична, яка виростає із чогось похмуро архаїчного, невизначеного, саркастичного, що таїть у собі грізну силу. Метал і ніжність. Одна є уособленням життєдайності і творення, інша — невмолимого поступу світу, часом його жорстких, руйнівних, темних сторін. Це свого роду метаморфози добра і зла, де кожна із субстанцій, взаємодіючи, трансформується і перероджується, творячи усе нові модифікації. Висловлені таки чином ідеї та філософський зміст, на мою думку, явно переростають рамки концерту. Несподівані музичні переходи, перепади, строката мозаїчна тканина твору вимагають від виконавців наскрізного прочитання, відчуття його визначального настрою та образу.

Зазначу, як диригент Вікторія Жадько прагне створити максимально сприятливі умови для соліста, підкреслюючи його провідну роль. До речі, Концерт для скрипки з оркестром № 7 написаний спеціально для Назарія Пилатюка. Його прем’єра відбулася у Києві у січні 2011-го. Це і честь, і визнання, й великі перспективи (серед виконавців інших концертів М. Скорика — Олег Криса, Богодар Которович, Юрій Хавенко та інші прославлені музиканти).

Назарій Пилатюк (учень Б. Которовича та І. Пилатюка) став справжнім відкриттям для одеситів. Його гра не тільки високотехнічна та емоційна, але й інтелектуальна — якість, що є визначальною у творах такого ґатунку. Назарій демонстрував неймовірні прийоми звуковилучення на скрипці, у тому числі й різноманітні способом pizzicato.

Скрипаль виконав також проникливо Поему для скрипки М. Скорика, відтворюючи щонайтонші інтонації, а після Meditango Астора П’яццолли, коли подібні якості, гамуючи пристрасність, виконавець продемонстрував з новою силою, зал просто вибухнув оваціями.

«На біс» Назарій Пилатюк зіграв добре відомий одеситам, полум’яний, повний експресії твір Мирослава Скорика — «Карпатську рапсодію». Український композитор збагатив цей романтично-фольклорний жанр, як свого часу Ф. Ліст — «Угорською рапсодією», Д. Енеску — кількома «Румунськими» чи Равель «Іспанською».

Покладаючись на силу власних вражень від концерту та реакцію залу, зазначу, що того вечора було три явища, три значні події: Мирослав Скорик, Назарій Пилатюк та чарівний диригент Вікторія Жадько. Її музикальність, емоційність, сценічна свобода, що породжували часом несподівані театралізовані експромти і вплітали у поведінку (визначену логікою музики) елементи перформенсу, залишили яскраве враження. Якщо визначити сценічний образ цієї жінки, я порівняв би її з птахою. Суто оркестрові твори Левка Колодуба, об’єднані фольклорним началом, акцентували увагу присутніх на крихкій, але такій пластичній і жвавій фігурі диригента й повною мірою продемонстрували її сценічні переваги.

Володимир КУДЛАЧ.