Лесине свято

Леся Українка писала про життя. У багатьох її віршах бринить… ні, не гнів, це у Шевченка, у неї ж — і жаль, і надія, й любов, і кохання, і пристрасне бажання вказати шлях, вивести українців на широку дорогу до правди і справедливості. «Читати треба думаючи, — сказала у вступному слові про Лесю Українку, зверненому до учасників свята, доцент Любов Ісаєнко, котра й привела сюди своїх студентів. — Вона думала про прийдешність. Тому її твори такі актуальні сьогодні. Читаючи поезію — відчуйте душу поета».

Гарно і точно мовлено. Втім, у кожної молодої людини — своє сприйняття, залежно від того, як її навчили читати, розуміти написане і на які з багатьох граней творчості при цьому наголошувалося.

Так, Одесі не вистачає пам’ятника Лесі Українці — згадаймо лишень, який був спротив пам’ятникові Франку. Як не вистачає пам’ятників та пам’ятних таблиць багатьом українським культурним, науковим, військовим діячам: про їхню присутність в історії тут знати не хочуть, бо пієтет мають до іншої історії, іншої культури. Як не вистачає часу й бажання на вивчення українських геніїв — а їх, до того ж, знову вилучають зі шкільних програм, а інших, кого залучають, потрактовують з позицій нинішньої кон’юнктури. Але ж значущість Лесина від цього не маліє — від цього ті маліють, котрі не хочуть знати, що, наприклад, Леся Українка їздила сюди впродовж 25 років, а то й, траплялося, двічі на рік, що вона писала про наш край, про море, про фортецю Акерманську.

Готуючись до конкурсу «На крилах Лесиних пісень», молоді люди читали, мабуть, не так, як читають «за програмою». Й це, більш уважне, прочитання надихнуло декого на власне поетичне слово, співзвучне з її поезією.

До нас донесла ти: не варто боятись,

Хоча й без надії, та все ж сподіватись.

Це рядки з власного вірша «До Лесі», якого прочитала в «Поетичному турнірі» Лесиного свята третьокурсниця філфаку Ольга Волошина. І далі — які гарні слова:

Згадай: найцінніше, що є у житті —

Це щастя, це доля. Не бійся іти,

Рушай у дорогу, їй назва — Життя.

Не бійся нічого! Роби відкриття.

Їй вторить однокурсниця Мар’яна Кокора:

Без надії сподіватись

Леся нас навчила.

Вчила вірити й кохати,

Коли все немиле…

Конкурс «На крилах Лесиних пісень» був задуманий як творче змагання натхненних її поезією молодих людей, тому ввібрав у себе кілька номінацій, бо ж і Леся Українка була багатогранною творчою особистістю. Лесиним духом, її глибокого розуміння крицевої сили слова, коли у нього вкладені не лише почуття — чи то кохання, чи любов до своєї Вітчизни, а й мудрість та оптимізм, воля до перемоги, були пронизані всі виступи. Чи то власні вірші — а їх читали також Володимир Назарук та Галина Назарова. Чи поезії Лесі Українки, які майстерно відтворили Надія Сєдова, Ольга Наконечна, Галина Назарова. Власне літературне дослідження про Лесину подорож до моря зачитала Марина Ткач, також третьокурсниця філфаку. Звучала й музика — без неї неможливо й уявити таку імпрезу. Юний бандурист Іван Заїка пречудово виконав дві композиції, хоча вчиться лише у першому класі. Власну пісню «Зоряна пташка» проспівала, акомпануючи собі на бандурі, першокурсниця музичної академії Клара Меламед, порадувавши присутніх ще й гарним співом та грою на фортепіано. І всіх підкорила чарівна флейта Романа Геро, вже знаного й за межами Одеси юного музиканта. За успіхи в музиці Інтелектуальний форум недавно допоміг йому придбати фаховий інструмент. Він же й став одним з організаторів конкурсу «На крилах Лесиних пісень» — разом з одеським осередком Християнсько-демократичної партії та Центром української культури.

І це був чи не єдиний захід до цьогорічних лютневих Лесиних днів. Ця подиву гідна байдужість до пам’яті та спадку своїх геніїв може багато що пояснити в нашому сьогочасному житті. Коли телебачення «забуває» згадати — в даному конкретному випадку — про Лесю Українку у день її народження. Про ту, котра в часах пригноблення всього українського (чи не почуваєтеся ви у тій епосі?) мала сміливість взяти собі ім’я: Українка.

Роман КРАКАЛІЯ.