№ 18 (21282)  субота 3 березня 2012 року

У великому степовому селі Сичавка, що одним крилом майже сягає безкрайньої морської стихії, живе світловолоса, з іскринкою в уважних очах, чарівна жінка Надія Любка. На крилах карпатського вітру прилетіла вона до наших широких степів і стала поеткою. Мабуть, саме це незвичайне поєднання — гірських хребтів, потічків, смерекових лісів із пшеничними та полиновими просторами (скільки око сягає) — і покликало її до ліричного пера.

Уже в зрілому віці Надія видала дві збірки віршів «Благословляю я життя» (2008) та «Під священним покровом» (2012), порадувавши читача непідробною щирістю, мудрістю філософської думки, хвилюючим інтимним ліризмом та тонкою жіночністю.

80-літтю нашої області присвячується

Одеська область — найбільша за територією адмі­ністративна одиниця України: від крайної західної до крайньої північної точки якої доведеться подолати п’ятсот кілометрів. Бельгія, Албанія та Чорногорія — менші за область-гігант. Тут живе 2,5 мільйона людей. Що відомо їм про свою малу батьківщину, якій 27 лютого сповнилося вісімдесят років?

Тут є старовинні українські дерев’яні храми, турецькі мечеті, стародавні вірменські храми, німецькі кірхи, польські костели, православні церкви, руїни античних міст та неприступна Акерманська фортеця, довжина стін якої перевищує довжину мурів московського Кремля, панські замки-палаци та один з найкрасивіших у світі оперний театр.

Гастрольна афіша Одеської обласної філармонії рясніє знаними іменами, про що регулярно інформують «ЧН». От і нещодавно у нас побував відомий диригент, народний артист України Алін Власенко. Під його орудою Одеський національний симфонічний оркестр та соліст Іліан Гирнец (Молдова) виконали Концерт для скрипки з оркестром Яна Сібеліуса (1904). У другому відділенні програми звучала також європейська класика — Симфонія ре мінор Сезара Франка (1888).

Алін Власенко добре відомий одеським слухачам не лише в заявленій іпостасі. Як професор Національної музичної академії він виховав цілу плеяду першокласних диригентів, які сьогодні є гордістю української музичної культури — Володимир Сіренко, Наталія Пономаренко, Вікторія Жадько та інші, чиї неодноразові виступи радували одеського слухача.

Я добре пам’ятаю, як півтора десятиліття тому у Верховній Раді приймали чинну Конституцію України. Як усю ніч вистоював за трибуною стражденний Михайло Сирота і на якому піднесенні під ранок затвердили Основний Закон. Наша Конституція одержала високу оцінку західних експертів. Залишалося тільки виконувати її положення. З цим якось не склалося. Зате чи не наступного дня з’явилися бажаючі «доповнити», «поліпшити», «вдосконалити», «переписати»...

Нинішні «реформатори», прикриваючись турботою про народ, також прагнуть щось там змінювати, переписувати. Можливо, в Основному Законі щось і варто вдосконалити, але робити це треба чистими руками. Хіба можна таке довірити нинішній владі? Згадаймо слова Ліни Костенко: «Я не дуже вірю, що люди, котрі не знають, що таке Батьківщина, зможуть її врятувати». Я теж не вірю.

З наступного року держслужбовцям, на роботі заборонять привселюдно висловлювати свої симпатії/антипатії до певної політичної сили чи посадовця. Така норма передбачена законом «Про державну службу», який набере чинності з 1 січня 2013-го.

Перш ніж зазнати змін, новий закон «Про державну службу» пройшов, як то кажуть, вогонь і мідні труби. Неодноразово проект вносили до Верховної Ради, але лише з третьої спроби депутати його прийняли, а Президент підписав. Основною метою закону є удосконалення правового регулювання державної служби відповідно до європейських принципів ефективного врядування та у зв’язку із системними реформами, започаткованими главою держави. До засадничих принципів державної служби, на відміну від попередньої редакції закону, віднесено також верховенство права, політичну неупередженість та прозорість діяльності. Але найголовнішим питанням, яке там прописане, є політична нейтральність держслужбовця. З набуттям законом чинності держслужбовцю, хоч він і може бути членом партії, категорично заборонено виступати в протестних акціях чи відвідувати мітинги політиків. «Держслужбовець також не може привселюдно ви­словлювати, працюючи на роботі, свої симпатії/антипатії до певної політичної сили або до певного посадовця, керівника держави. Новим законом це заборонено!» — наголосив Анатолій Козік, начальник управ­ління держслужби в Одеській області.

Такого пожвавлення на Думській давно не бувало: перед сесією міської ради зібралися близько 400 осіб. За словами начальника управління внутрішньої політики Альберта Бажанова, на цей час було подано вісім заявок на проведення мітингів від різних організацій.

Особливо відзначився «Демократичний альянс», активісти якого принесли на площу бутафорну труну, обклеєну прапором Партії регіонів, і намагалися «поховати» рейтинг правлячої політсили в одеській землі, що була продана за час її владарювання. «Цвяхи, які забивали у кришку труни, символізували антинародні рішення, при­йняті міською радою, — пояснив Олексій Чорний. — Це — продані за безцінь аеропорт і земля у «Відраді», спроби продати «Магнолію» і санаторій Чкалова, розпродаж парку «Преображенський» і ділянок у Лузанівці».

Україна може перетворитися в країну сиріт, карних злочинців, повій, дітей-алкоголіків — таку сумну перспективу бачить громадська організація «Захисти сьогодні матір і дитину України», що діє при «Південноукраїнському екологічному союзі». Чим викликана така тривога?

Річ у тім, як нагадує у своєму листі до редакції «ЧН» президент Одеської обласної організації «Південноукраїнський екологічний союз» Валерій Осипов, що з 1 грудня минулого року Кабінет Міністрів мав намір почати широкомасштабний експеримент на всій території України — вислід законопроекту № 9516 від 29 листопада 2011-го про внесення змін до закону «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» щодо надання їм різних видів со­ціальних виплат з урахуванням рівня доходів. Втім, з втіленням цього принизливого експерименту загальмували, вочевидь, боячись небажаного народного спротиву перед виборами до Верховної Ради, які наближаються. Що такі наміри влади ганебні — то, зазначають автори звернення, незаперечний факт. Судіть самі: мати-одиначка може бути позбавлена соціальної допомоги держави, якщо в її квартирі виявлять кондиціонер, новий велосипед, посудомийну машину чи стане відомо про дороговартісний ремонт. Про такі дані мають розповісти інспекторові управління праці і соціального захисту — знаєте хто? Сусіди. Додавши ще й те, чи проживає з такою матір’ю-одиначкою співмешканець, чи не тримає вона квартирантів. І листоноша повинен поповнити інформацію, чи не надходили цій жінці перекази з-за кордону. Ось такий контроль! Виявлять щось з переліченого державні службовці чи «секретні агенти по сходовій клітці» — й матері відмовлять у соціальній допомозі на дитину.

Є хвороби, про які в пристойному товаристві навіть не згадують. За винятком хіба що товариства лікарського. Сифіліс, гонорея, кандидоз, псоріаз, лишай… Їх тисячі, шкірно-венеричних недуг, що спрадавна переслідують людину, приносять їй не лише фізичні, а й моральні страждання. Їх бо, як правило, вважають наслідком розпусти, асоціальної поведінки, гігієнічного невігластва, хоча насправді — це дуже часто далеко не так.

Є хвороби, тож є і лікарі, які рятують від них. Напевно, найкраще обізнаний з цією темою — головний позаштатний дерматовенеролог управління охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації, головний лікар комунальної установи «Одеський обласний шкірно-венерологічний диспансер», заслужений лікар України, кандидат медичних наук Іван ФУЧИЖИ.

Пропонуємо кілька важливих і, вважаю, корисних для нас усіх моментів, взятих з кількагодинної розмови Івана Савелійовича з одеськими журналістами.

Політиків та бізнесменів на Першому благодійному балу помічено не було. І з цього також можна зробити висновок…

Як і анонсувала «Чорноморка», у банкетному домі «Ренесанс» нарешті відбулося пишне дійство, яке справді заслуговує на величне звання «Благодійний бал». Усього за 166 проданих по 800 гривень квитків організатори благородної світської події — благодійний фонд «Доброе дело» — виручили 132800 гривень, які до останньої копійчини будуть віддані на доброчинність. На це ж підуть і кошти, які назбиралися у боксі, встановленому біля входу до банкетної зали, — ще 6926 гривень.

У березні одесити побачать на прилавках базарів та магазинних полицях нову продукцію із незвичним маркуванням «всесильного яблука». Інспектори з питань захисту прав споживачів просять не лякатися — продукти, на яких нанесено цю емблему, є суто українськими і відпо­відають усім держстандартам. Ця новинка не з’явиться нізвідки, це складова акції «З турботою про українське».

«Це не apple, це краще!» — усміхнене яблуко-переможець у боксерських рукавичках турбуватиметься про відродження здоров’я нашої нації. Такою постійною акцією «З турботою про українське» порадували Держ­споживінспекція спільно з Укоопспіл­кою. Ідея проекту полягає в підтримці українського виробника та українських товарів. Взяти участь у ній можуть всі підприємства, 60 — 80% продукції яких виготовлені з української сировини та вирощені на наших землях. Для цього підприємцям слід подати заявку в будь-яке територіальне представництво інспекції із захисту прав споживачів та пройти перевірку продукції. За позитивного результату на товар буде видано сертифікат та право вміщувати на ньому спеціальний знак, пояснив Дмитро Пеструєв, начальник Одеської обласної інспекції з питань захисту прав споживачів.

…І так болить і схлипує душа,
Коли зачую десь оте — Буша!
Моя земля. Дитинства п’ятачок,
Мурафи — любий теплий потічок…
У довгі мандри пам’ять вируша, —
Історії зарубки нам лиша…

Цей уривок вірша я переписала на уроці української мови і літератури в ЗОШ № 26 м. Одеси, який вела Ганна Антонівна Рудик. Автор вірша «Буша» — Віктор Чайковський.

Чому була розчулена? Я народилася в с. Буша Чернівецького (тепер Ям­пільського) району на Вінничинні. Я вам колись надсилала листа, на звороті якого був ксерокс із мого паспорта, бо наші дні народження з «Чорноморкою» одночасно — 19 липня.

9 грудня 2010 року розгортаю газету і читаю: «Відлуння подвигу Буші», автор публікації — Аліна Пляченко. Ви не уявляєте, які почуття мене охопили! Ніби взяла невидима сила і перенесла на літній кам’янистий берег ст

Як відомо, одна з головних характеристик сучасного демократичного процесу — це відкритість влади запитам суспільства. Саме тому в політичній системі дедалі важливішу роль відграє Інтернет, який забезпечує функціонування простору вільних дискусій, а також відображає рівень прозорості влади та її відкритості до діалогу. І хоча сьогодні політики з більшою довірою використовують перевірені засоби впливу на виборців, як-от листівки, телевізійні ефіри тощо, за словами професора кафедри політології ОНУ ім. І. І. Мечникова Василя Попкова, від Інтернету їм не сховатися. «Відбувається віртуалізація політичного простору. Це перетворюється на своєрідну моду: політики починають займатися розробкою сайтів, заводити блоги», — додав він.

Протягом лютого Інститут полі­тичної інформації проводив дослідження на предмет використання у своїй діяльності відомими одеськими політиками, депутатами міської та обласної рад соціальних мереж «Вконтакте» і «Facebook». У рамках дослідження визначалося також, які політики мають свої особисті сайти. Результати засвідчили: лише 29,1% наших депутатів використовують Інтернет у своїй повсякденній політичній діяльності.

Під час невдалої операції із затримання чеченських кілерів 30 вересня минулого року загинуло двоє і зазнали поранень шестеро працівників міліції. Відлуння тієї трагедії докотилося до наших днів.

Тоді ЗМІ навперебій говорили про допущені помилки тих, від кого залежала операція правоохоронців. Але високі начальники твердили, що вона, мовляв, пройшла успішно.

Тих високопосадовців вже нема на своїх місцях — переведені на інші роботи. А тепер розплата чекає їхніх колишніх підлеглих.

Внаслідок несумлінного виконання службових обов’язків на лаву підсудних, як твердять джерела, сядуть колишні начальник кримінальної міліції обласного УВС та його заступник і ке­рівник карного розшуку МВС.

«Я не скоїла жодного злочину, а справи проти мене від «а» до «я» сфальсифіковані за прямим наказом Януковича», — цитує офіційний сайт Юлії Тимошенко її заяву, поширену з Качанівської колонії Харкова.

«У своєму недавньому телевізійному інтерв’ю, йдеться у заяві, — Віктор Янукович дав зрозуміти, що готовий мене «помилувати», якщо я про це попрошу і тим самим визнаю свою провину. Ця цинічна пропозиція — категорично неприйнятна. Я не скоїла жодного злочину, а справи проти мене від «а» до «я» сфальсифіковані за прямим наказом Януковича.

Січневий вибух і пожежа в центрі Одеси, від яких постраждали 13 мешканців будинку № 24 по Тираспольській вулиці, і подальша спільна операція спецслужб України, Росії та Білорусі із затримання заїжджих терористів стали черговою сенсацією одеського походження. Перший російський канал передав репортаж із СІЗО Одеського УСБУ, два в’язні якого публічно зізналися у підготовці замаху на фаворита президентської кампанії в Росії Володимира Путіна.

Спочатку мовчали, потім раптом сплив Путін

Розслідування, яке ведуть одеські правоохоронці щодо пожежі 4 січня на Тираспольській, з самого початку було огорнене ореолом таємничості. Місцеві оперативники і слідчі протягом січня — лютого всіляко приховували від журналістів щонайменші його подробиці або навіть дезінформували громадськість. А в кінці лютого таємниця виявилася не просто доступною — потенційні організатори нібито зірваного замаху побажали публічно роз­крити свій злочинний задум, кінцева мета якого — замах на Путіна.

Важко припустити, чим викликана така «послідовність» українських охоронців законності. З одного боку, маємо факт захоплення спецслужбами інтернаціональної групи підозрюваних у тероризмі. А з іншої — СБУ продовжує наполегливо ухилятися від будь-яких коментарів. Можливо, через кілька місяців заговорять про нові версії. Наприклад, про підготовку замаху на одного з одеських бізнесменів, про що раніше повідомляли деякі інформ­агентства з посиланнями на джерела в правоохоронних органах. Або про акцію відплати за недавній розстріл (замість затримання) місцевими правоохоронцями двох чеченців — Аслана Дікаєва і Хасана Хадісова. Адже не випадково 4 січня на жорсткому диску вцілілого ноутбука в напівзгорілій винайнятій квартирі чеченців були виявлені плани-схеми важливих міських об’єктів, як-от Палацу спорту, а також місця найбільшого скупчення одеситів. Може, саме для їх знищення і виготовлялися вибухові пристрої, один з яких здетонував при виготовленні? Інакше, навіщо було їхати до Одеси з неблизького Казахстану або Ічкерії?