Переглядів: 1261

Поміняли тільки костюми — з Adidas на Brioni, або Замість бейсбольних бит — тепер прокурори і МВС

Одеський бізнесмен Володимир Немировський — один з небагатьох, хто не боїться вимовляти вголос прізвища Іванющенко й Аврамов, описуючи переділ власності, що відбувається в Україні.

Аврамов — саме ця непублічна людина, за словами Немировського, є «смотрящим» за Одеською областю. Він же — права рука в бізнесі Юрія Іванющенка, згадування про якого частіше можна зустріти під «логотипом» «Юра Єнакієвський». Ці прізвища, як ключ для вирішення проблем, що виникли, неодноразово чули бізнесмени першої і вищої ліги, коли до них приходили з перевірками/виїмками або обшуками.

Володимир Немировський — власник одеського заводу «Стальканат-Сілур». Проблеми в нього виникли торік. Але, на відміну від багатьох, Немировський заговорив про це вголос. Можливо, вплинуло те, що Немировський очолює також обласну організацію партії «Фронт змін», і захищатися через політику він вважає ефективнішим.

У будь-якому випадку, озвучене Немировським може приголомшити багатьох. Ці зізнання він зробив в інтерв’ю по скайпу — Немировський виїхав з країни, остерігаючись арешту.

Користуючись нагодою, «Українська правда» (і газета «Чорноморські новини», що роблять цей передрук у рамках чинного законодавства, — прим. «ЧН») запрошує Івана Аврамова висловитися щодо всіх питань на сторінках нашого видання. Це ж звернення «УП» адресує й Юрієві Іванющенку з нагадуванням, що минуло вже шість місяців після його публічної обіцянки дати інтерв’ю.

— Пане Немировський, уже давно кажуть, що в країні з’явилася система «смотрящих». Поясніть, як це відбувається, хто за цим стоїть?

— Я розповім загалом, не тільки щодо нашого бізнесу. Отже, це відбувається в такий спосіб. У підприємства починаються проблеми — правоохоронці в даному випадку виступають як інструмент.

Загалом, усі бізнесмени мають досвід виживання при різних керівниках. Раніше інститути державної влади були нецентралізовані і можна було грати на різних протиріччях всередині системи, і домовлятися.

Умовно кажучи, прокуратура — це було одне, міліція — друге, суди — третє, податкова — четверте... І можна було, так би мовити, якось петляти.

У нинішній ситуації людина кидається в одну інстанцію, в другу — не працює. Вона наражається на глуху стіну, не може вирішити питання. А в цей час правоохоронці проводять обшуки, арешти, вибивають свідчення з людей. Бізнесмен борсається. Й отут до нього обов’язково звідкись з боку буде підхід: «Слухай, чого ти мучишся? Є варіанти».

Ніхто його за руку не веде, силоміць не змушує. Вся підлість ситуації в тому, що ти повинен прийти сам...

— ...І сам попросити про «дах»?

— Ні, це виглядає трошки не так. Ти приходиш і кажеш: «У мене проблема». «Яка?». «Ну, от така». Називаєш конкретну проблему — кримінальна справа щодо податкової, щодо контрабанди, ще з якогось питання...

— І до кого треба приходити з таким проханням про захист?

— У кожному регіоні є своя людина, що вирішує це питання. «Смотрящим» за одеським регіоном і тим, хто вирішує питання, є відомий в Одесі, та й у Києві, бізнесмен Іван Іванович Аврамов.

— Хто ця людина?

— Я його знаю, напевно, років 14 — 15, коли Аврамов ще був бізнесменом «одеського розливу». Потім він став бізнесменом «донецького розливу».

— Тобто, він — одесит, але потім об’єднався з донецькими?

— Так, він одесит, він займався продажем металу. В Одесі в 1990-і всі одесити при розумі, при пам’яті займалися продажем металу. А метал везли з Донецька, з Кривого Рогу, з Запоріжжя.

Тому що торгувати металом ніхто толком не вмів. Були бартерні схеми, у країні гроші не ходили, і купа фірмочок обліплювали заводи, які міняли шило на мило, а ліквідним продуктом, за який можна було одержати гроші в 1990-і, був тільки метал.

— І компанії Аврамова були серед цих посередницьких фірм?

— Так, він сидів в Одесі, торгував металом. Можливо, навіть успішно. Наскільки я знаю, потім він став партнером донецьких хлопців: вугільні схеми, коксові схеми.

— А хто стоїть за Аврамовим? Він же не може сам займатися вирішенням таких проблем...

— Народний депутат Юрій Іванющенко в інтерв’ю часопису «Кореспондент» сам повідомив, що в нього є бізнес-партнер з 20-літнім досвідом спільної роботи, якому він дуже довіряє і високо цінує, — це Іван Аврамов.

— Тобто, коли в бізнесмена виникають проблеми, йому хтось радить звернутися до Аврамова?

— Так, цілком правильно.

— Що відбувається далі?

— А далі приблизно така підленька ситуація. Ви приходите, починаєте розповідати про проблему. На вас дивляться олов’яними очима і кажуть: «Слухай, у тебе проблеми взагалі в космосі почалися».

Загалом, вам озвучать якусь казку, що проблема вирішення, скоріш за все, не має. «Ну, ми щось там подумаємо, ти піди, погуляй». І ви чекаєте дзвінка, чекаєте дзвінка. Потім лунає дзвінок. Кажуть: «Послухай, у тебе дуже серйозна проблема. Вона має таке рішення. Потрібно заплатити гроші. Скажемо, якийсь членський внесок за те, щоб твоє минуле очистилося».

Ти платиш гроші — за те, що ти очищуєшся від тих проблем, які нажив у своєму «попередньому житті».

Далі тобі кажуть: «Щоб ми могли прийти, попросити за тебе — ми ж не «дах», ми можемо тільки прийти і сказати: «Це наш партнер, наш друг» — але тоді давай ми це якось оформимо, що ти наш партнер і друг. Ми тебе будемо захищати, ми тобі будемо допомагати, будемо тобі сприяти. Якщо в тебе сьогодні 100 рублів, то разом з нами в тебе буде 500 рублів».

Людей часто купують на жадібність і на страх. Страх — це те, що ситуація погіршується, і на жадібність — що в тебе сьогодні 100 рублів, а завтра буде 500. «Ми ж сильні, ми ж великі, у нас ще багато важелів впливу на різні інститути державної влади».

І от бізнесмени за сукупністю цих двох моментів — страх і жадібність — йдуть на таку угоду.

— Ви зверталися до Аврамова за вирішенням своїх проблем?

— Ні, звісно. Я ні з ким не зу­ст­рі­чався. До мене було підведення в червні, воно тривало 30 секунд. Прийшла людина, каже: «Мені сказали, що у вас є проблема». Я сказав: «У мене нема проблем. У мене із сином проблема — погано вчиться». Він каже: «Вибачте, мені сказали, що у вас є проблеми. А раз нема — до побачення». Дуже чемно поговорили.

— З ким була ця розмова? З Аврамовим?

— Ні, мені передали побажання зі мною зустрітися через ланцюжок знайомих. Я кажу: «Я не хочу ні з ким зустрічатися».

— Це нагадує початок 1990-х...

— Я якось так і сказав, що взагалі-то нічого не помінялося. Поміняли тільки костюми — з Adidas на Brioni. І замість кийків та бейсбольних бит — тепер прокурори і міліціонери. Та й люди ті ж. Вони всі ментально вихідці з певного регіону.

Якщо ви бували в Донецьку у 1990-і, то знаєте, що там усі платили й усі підпорядковувалися. Це Київ або Одеса були досить вільними містами, де грали на різних протиріччях. А ці люди розуміють дуже просту схему: «Це мій район, і тут мої правила». Тому й викликала таке роздратування моя позиція, що я ні з ким ні про що домовлятися не буду.

— Якби ви зустрілися з Аврамовим і пішли на висунуті умови, ваші проблеми припинилися б?

— Я не хочу про це думати і не хочу навіть вступати в розмову. Тому що вхід — рубль, вихід — два. З певної розмови ти можеш і не вийти. Тому, не знаючи, як ти будеш виходити з розмови, краще її не починати.

Я веду прозорий бізнес. У мене просто є три публічні вади: я бізнесмен, я опозиційний політик і я єврей. У мене сьогодні є зовнішні вороги — міліція, прокуратура, а якщо їх впустити в себе, то в мене з’являться внутрішні вороги. І кінцівка така буде: у сорочці ти ляжеш чи без, тобою все одно скористаються.

Так ось, я не хочу такого нестерпного життя. Краще сьогодні вступити в бійку, ніж впустити ворогів у себе і стати ніким.

— Наскільки масовим явищем стало описане вами — введення в долю в обмін на «дах»?

— В Одесі — досить масове. Зробіть запит держреєстратору, і ви побачите, що в низки одеських компаній за останній рік з’явилися нові власники.

— Де межа інтересів цих людей? Вони ж не будуть займатися кіосками?

— Вони кіосками займатися не будуть, отут ви праві. Але, як ви знаєте, за будь-яким лінкором ідуть есмінці, міноносці і так далі, котрих теж потрібно годувати, котрим теж дається можливість пограбувати.

— Що ви маєте на увазі?

— У цих хлопців є друзі, у них є правоохоронці, які теж хочуть мати щось своє. Так з’являється можливість перерозподілу для більш низького рівня...

— Давайте на секунду залишимо збоку законність цих дій. Але якщо ви погоджуєтеся на вимоги цього умовного «Аврамова» — з точки зору «понять» — вони тримають слово?

— Питання індивідуальне. Ви можете це простежити на прикладі горілчаного бізнесу. Спочатку йде тема безакцизної горілки, а потім починаються проблеми з податковою. Адже як можна тримати слово, порушуючи податкові закони? Можна тільки пообіцяти: «Я тобі допоможу». А як допомогти... Можуть допомогти з правоохоронцями, ще з кимось. А в таких речах, як податки, не можуть допомогти. Бізнесменів штовхають на податкові порушення, використовуючи відомі майданчики і схеми.

— А якщо я не погоджуюся брати когось у долю, то в мене знову продовжуються проблеми?

— Так, звісно.

Вони собі придумали історію: «Ми виграли президентські вибори, ми на кін поставили усе, ми тяжко йшли до перемоги. А ви всі незрозуміло чим займалися і незрозуміло кого підтримували. І тепер прийшов наш час».

— Що мається на увазі — «прийшов наш час»?

— «Я маю право як переможець отримати з тебе. Тому що ти не був з нами «в окопах». Ми перемогли. Це все наше, а ти просто цим користуєшся».

— З ваших слів, ці люди козиряють тим, що «вони перемогли». Але, наскільки я знаю, Іван Аврамов був довіреною особою Юлії Тимошенко на президентських виборах 2010 року?

— Так! Я теж це знаю. Це вони собі таку придумали казочку, щоб з чогось починати розмову. У 2009 році Аврамов був бізнесменом, а бізнес певного роду і влада завжди разом. Безпринципні люди завжди знаходять один одного. Він у Луганській області впливав на розподіл, на підтримку...

— Луганський штаб Тимошенко тоді очолювала Наталя Королевська?

— Королевська — у БЮТі, а він неформально вирішував там багато питань. Він завжди з владою дружив. Це і вугілля, і все інше, достатньо каламутні схеми.

— Де можна знайти Івана Аврамова? У нього в Києві є офіс?

— Так, є офіс — Рильський провулок, 4.

— Там же знаходиться офіс Іванющенка?

— Я знаю, це офіс «Родовід-Банку». Я не знаю про перебування там названого вами народного депутата. Я знаю, що там постійно перебуває Іван Аврамов.

— Наскільки Аврамов інтегрований у «групу Іванющенка»?

— Я можу судити з інтерв’ю Іванющенка, яке я прочитав у журналі «Кореспондент», що вони партнери. Я з Аврамовим знайомий, а з його старшим партнером — не знайомий. А те, що Іван Іванович дзвонив міліціонерам і прокурорам щодо заводу «Стальканат», — це достовірний факт.

— Дзвонив з якою метою?

— Ініціював посилення дій. Це встановлений мною факт. Правоохоронній системі відомо, хто є замовником, хто направляв прокурорських працівників, працівників МВС у бік «Стальканату», хто вимагав ефективніших дій, ставив їм якісь терміни. Це робив особисто Аврамов.

— Наскільки можна зрозуміти, ваші проблеми не пов’язані з тим, що ви лідер одеського «Фронту змін». Вони пов’язані з діяльністю вашого підприємства.

— Сьогодні я так уже не вважаю. Офі­ційна атака на мене почалася в травні 2011 року. Ми її успішно відбили. Всі кримінальні справи щодо «Стальканату» були скасовані як незаконно порушені.

Перша кримінальна справа була за статтею 358 — підроблення підпису на документі на 23 тисячі 400 гривень. Це договір із перевізником, який за місяць до обшуку ми самі передали працівникові УБОЗ з рук в руки. А 19 травня за двома адресами (одна — завод, друга — офісний центр, де ми орендували всього лиш один із 9 поверхів) приїхала велика кількість працівників УБОЗ та спецпідрозділу «Сокіл».

Вони винесли все — всі 9 поверхів були обчищені, 27 підприємств, що не мають стосунку до «Стальканату», були обчищені, вилучені сервери, документи, сміттєві кошики, флешки з жіночих сумочок. Усе, що мало подобу носія інформації, — все було вилучено. На сьогодні все це, як і раніше, — у слідчих.

А 13 червня було рішення суду, яке у липні набуло законної сили, про те, що обшук визнаний незаконним і незаконно вилучене майно потрібно повернути підприємству. Ці рішення суду не виконуються.

Заяви про злочин, написані мною і народними депутатами в Генеральну, районну й обласну прокуратури, залишаються без відповіді.

— Але де зв’язок цих подій з вашою політичною діяльністю? Вам хтось пропонував піти з «Фронту змін»?

— Ні. Ми цю атаку успішно відбили. А коли в грудні прийшла нова прокурорська команда, до цього часу ми як «Фронт змін» розгорнули серйозну діяльність. Наприклад, через суди змушуємо Костусєва підписати документ про проведення референдуму щодо його відставки. Виграли всі суди, зараз відкрите виконавче провадження.

Вступили в бійку за інтернат, ще якісь моменти. У нас йде божевільний ріст рейтингу, зокрема — в Одесі. Допомагають нам у цьому, насамперед, дії Партії регіонів, яка грабує область. Вона — одна з найбідніших на душу населення.

А «Фронт змін», зокрема в Одеській області, — найпотужніша політична орга­нізація, що зуміла реально, не на папері, об’єднати навколо себе БЮТівців, інших хлопців. Ми проводимо спільні заходи саме як однодумці. У БЮТу людей більше, у нас ресурсів більше, у нас медійних можливостей більше.

Перше: ми на майбутніх виборах становимо серйозну загрозу для чинної влади. Друге: сьогодні одне із завдань — перерізати фінансові потоки для опозиції.

Арсенія Яценюка у грудні в інтерв’ю каналу ТВі запитали: «Хто спонсори партії «Фронт змін»?» Він відповів: «Є люди. Зокрема, одеський завод «Стальканат» — найбільш бойова організація у всій партії, повністю фінансує Одеську область, ще й допомагає центральному штабу». Такі речі намарно не минають.

— Але претензії органів до ваших підприємств могли бути цілком обґрунтованими, а ви зараз намагаєтеся прикритися політичною діяльністю?

— Відповідаю. До 30 січня, до останніх подій, я не заїкався про політичні ре­пресії. Скільки мене не провокували на цю тему, я казав: «Я не буду ховатися за політикою, бачу в цьому бізнес-розбирання».

Але в січні це перейшло всі межі — працівники УБОЗ і спецпідрозділу «Сокіл» намагалися вкотре провести обшуки за новою кримінальною справою щодо фіктивного підприємництва в 2001 році.

Десятки людей з автоматами намагалися штурмом узяти завод «Стальканат-Сілур». Його реально відстояли робітники.

— І після цього штурму ви вирішили, що ваші проблеми пов’язані з політикою?

— Я дивлюся за фабулою кримінальних справ. Як вони робляться, з якою метою, як робляться обшуки? От я, скажімо, депутат обласної ради. Є закон: щоб провести в мене обшук або затримання, необхідне подання прокурора області і голови апеляційного суду...

— У вас був обшук удома?

— Не було, але санкція на його проведення є. Я просто поїхав, і сенс обшуку пропав. А санкція є, видана суддею Івановим на підставі підпису не прокурора області, а працівника прокуратури. Тобто не так, як виписано в законі про статус депутатів різних рівнів.

— Але все одно доказів на користь версії політичного переслідування комусь може здатися замало...

— Добре, а похід губернатора Одеської області Едуарда Матвійчука до президента з певним посилом? Це було в грудні. Мова йшла про те, що є певне підприємство, за ними стоять опозиціонери, і взагалі-то, це певна проблема. Знаю про це з неофіційних джерел.

— Ви намагалися вирішити питання через Яценюка?

— Арсеній Яценюк — політик, опози­ціонер, і робить у даній ситуації те, що може. У якості підтримки в нас є група народних депутатів, яка виїжджає за різних обставин до Одеси. Зокрема, це Геннадій Москаль і Руслан Князевич, які гідно себе показали.

У нас була спроба захоплення телеканалу. І Князевич зі своїм мандатом, зі своїм напором не дав цьому статися. Геннадій Москаль прорвався на прес-конференцію закритого типу, яку намагалася провести прокуратура. Він провів за собою 18 журналістів і перевів прес-конференцію прокуратури з формату «розповісти про те, що хочеться» у формат «розповісти, що є насправді».

І заступник прокурора, який її проводив, просто втік з неї.

— Ви після всіх цих подій вирішили поїхати з України. Ви ховаєтеся?

— Я не ховаюся. Якщо ти хочеш довести справу до кінця, ти повинен керувати процесом. На мені — політична робота, обласна партійна організація, медійна робота, на мені — захист свого підприємства.

Ризик опинитися у слідчому ізоляторі занадто великий. Тому я і лідер партії Арсеній Яценюк прийняли рішення про мій виїзд виїхати наразі за територію України.

— Де саме ви перебуваєте — це секрет?

— Ні, це не секрет. Сьогодні і зараз я перебуваю у місті Єрусалим, у мене відбулася зустріч з головою парламенту Ізраїлю Рубі Рівліном. Ми з ним старі знайомі. Планую наступного тижня бути в Бельгії, зустрічатися з західною пресою. Хочу привернути увагу до деяких процесів, що відбуваються в Україні, зокрема у сфері свободи слова.

— Ви плануєте повернутися в Україну найближчим часом?

— Так, я веду судові процеси, вибудовую систему захисту. Так, мене зможуть затримати на якийсь час. Це не страшно, я в армії сидів на гауптвахті. Найголов­ніше — розуміти, що тобі не дадуть надуману санкцію. А мені треба і вибори провести, і бізнес відстояти, і зробити все, щоб влада змінилася.

Сергій ЛЕЩЕНКО.
«Українська правда».

Замість PS. Ті, хто зацікавився, як працюють згадані у цій публікації схеми «допомоги» підприємцям-імпортерам, зокрема були задіяні на Південній митниці, можуть прочитати матеріал Юрія Бутусова у газеті «Дзеркало тижня. Україна» за 25 лютого — 2 березня. Цікаво, що прізвища основних «захисників» збігаються.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net