Переглядів: 1563

«В нас дух героїв не умер!»

До 70-річчя Української повстанської армії

Шістдесят років тому, 23 лютого 1952-го, поблизу села Дзвиняч на Івано-Франківщині у бою з енкаведистами загинув талановитий поет і публіцист Михайло Дяченко.

Вам, напевне, доводилося чути цю напрочуд гарну та ліричну, сповнену оптимізму — незважаючи на весь трагізм — пісню:

Рости, рости, черемшино,
Широко ся розростай.
Ти, молода дівчинонько,
Про кохання забувай.
Ти, молода дівчинонько,
Про кохання забувай,
Бо я сиджу в криміналі
За Вкраїну, рідний край…

Її вважають народною. А написав ці слова Михайло Дяченко. Його ім’я нерідко ставлять поряд з такими постатями, як Євген Маланюк, Тодось Осьмачка, Василь Барка, Яр Славутич… Напевне, він таки зміг би стояти нині в цьому ряду. Але сталось інакше. Його покликав до себе Чорний ліс — він став речником підпільної боротьби ОУН. «Чорний ліс» — це не лише образ, так називався редагований ним підпільний журнал, так називався й підрозділ УПА.

Його життя виразно ділиться на дві частини, а рубіж — травень 1945-го. Йому тоді було 35. Залишилися позаду українська гімназія в Станіславові і перші, народжені в ту пору, вірші. Відійшов у минуле правничий факультет Львівського університету. І «Пласт» разом зі спортивно-патріотичним товариством «Сокіл». І перше, а невдовзі і друге ув’язнення поляками. Перед самим приходом червоних військ він тікає з полишеної поляками в’язниці й нелегально перебирається на Холмщину. З собою взяв лише Біблію та Шевченків «Кобзар», та ще власні поетичні збірочки. Під ту пору вже встиг видати їх кілька, і той його дебют не зостався непоміченим літературними критиками. Вже тоді у його поезії виразно проступали дві тенденції: тонкий ліризм та глибокі громадянські мотиви. Свою творчість він не ставив зосібна від повсякденного життя, у якому поклав собі за мету будити національну свідомість українців, приспану тривалим поневоленням. Був глибоко переконаний: у цьому їм допоможуть рідна мова, знання своєї культури, української історії. Ці свої думки втілював у життя повсякденною практикою спілкування з краянами, а найбільше — з дітьми. Михайло Дяченко часто бував у Кракові, де на той час тривало досить активне українське життя. У тамтешніх українських молодіжних журналах почали з’являтися його вірші, а згодом вийшла і книжечка «Вони при­йдуть».

Відтак, уже разом з молодою дружиною, повертається в рідне село Боднарів, що неподалік від Калуша. То був важкий час. Михайло Дяченко пробує знову емігрувати, але невдало. Як член ОУН, до якої вступив ще студентом, починає працювати в організації, стає крайовим провідником пропаганди. У травні 1945-го починає виходити під його редагуванням підпільний часопис «Шлях боротьби». А разом з ним з’являється нове ім’я: Марко Боєслав — підпільне, а віднині й літературне псевдо Михайла Дяченка. Водночас йому доручають й редагування підпільного журналу «Чорний ліс».

Уявіть собі: густий темний бір, тривожно шумлять крони дерев, темні тіні хмарин квапливо перебігають галявою. Сидячи на пеньку, чоловік схилився над листочками паперу. Зводить голову, замислюється у пошуках найпо­трібнішого, найвлучнішого слова. Стиха повторює щойно народжені рядки:

Ми смілі воїни, суворі,

Нам батько — гнів, а мати — месть.

Брати ми грому і просторів,

Борці за волю, славу й честь.

Це слова з «Маршу Чорного лісу» (а водночас і кадр з художньо-документального фільму про Марка Боєслава). За 8 років у підпіллі — від 1944-го до 1952-го — він написав 11 поетичних збірочок. Їхні назви кажуть самі за себе: «В хоробру путь», «Вітчизна кличе», «Месники», «Непокірні слова», «Три пісні», «На столі на сіні», «Протест», «Народу», «З днів боротьби», «Хай слово дзвенить», «Слово і сталь».

Його називають сурмачем УПА, і це справді так. Найменше він зважав на форму вірша, на те, що може у чомусь повторити когось і повторитися. Не було коли тоді думати про це. Він квапився сказати про праведність боротьби та її жертовність, про честь, про понівечену Вітчизну. Ідея і чин — цей посил наскрізь пронизував його поезію. Писав він і прозу — новели, оповідання… А як журналіст, редактор, не міг обійти таку дієву зброю, як публіцистика. «Вогнем чистої любові до України спалімо совєтське сміття в нашій душі», — закликав Марко Боєслав. Він не поділяв українців на східних і західних. «У всіх нас має бути одна душа, хоробра, чесна, жертвенна, свідома свого «Я». «За соборний моноліт» — це назва однієї з його праць. А його стаття «Чому почуття меншовартості» пронизана думками про завдання інтелігенції, котра мусить відродити правдиву вітчизняну історію, рідну мову та літературу, осмислити духовні цінності попередніх поколінь, очистити суспільство від ідеологічної фальші.

Хіба не актуальні ці думки? Чому й досі звучать вони так сучасно? Якщо до 1991 року нація була репресована, загнана в глухий кут, то чому упродовж останніх двадцяти літ не зуміла відродитися до справжнього, а не уявного національного життя? Від кого ми незалежні сьогодні — від рідної мови, культури, історії? Так, це правда. Як і те, що нині продовжується «життя з дня на день» — за Марком Боєславом.

В умовах непримиренної, запеклої боротьби він гостро відчував і розумів ці речі. Був глибоко переконаний, що не виживе народ без національної свідомості та відчуття власної гідності. Така, якщо кількома словами, вся публіцистика Марка Боєслава.

Я не співаю, лиш кричу, кричу:

Вкраїну розп’яли! Рятуйте, діти!

Ці слова написані ще 1949-го!

Він загинув у криївці разом з кількома товаришами, з ними була й друкарка, котрій присвячено вірш про черемшину, що став популярною піснею. На Західній Україні її виконують чи не всі як професійні, так й самодіяльні колективи. Нещодавно знято шестисерійний — по двадцять хвилин — документально-художньо-музичний фільм «Сталеві строфи Марка Боєслава», у ньому звучать багато його поезій, покладених на музику.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net