«З Різниківки мій рід і лик»
Олексі Різниченку — 75
Коли він читає свої вірші — молодим голосом, енергійно, дотепно, схвильовано, життєрадісно, щиро, талановито... — хіба вгадає тоді хто-небудь його вік? Нема у поета років за плечима — там лише муза його має бути, ангел його, той що — охоронець. За плечима у поета лише поезія, з його життя народжена, з радощів, з болю, з печалі сплетена, і знов — з радощів — від життя самого, від світу прекрасного, що дає наснагу творити. Бо життя — це і є найбільша творчість.
А те, що повело його шляхами життєвими, — мужність бути самим собою, коли, здавалося, це неможливо, сміливість стати на прю за правду, за справедливість — коли неможливо змиритися з майбутнім без правди і справедливості, піти свідомо на муки і несвободу, щоби довести: не всі, далеко не всі покірно схилили голови, — усе завжди поряд, завжди в душі, хоч вже літ та й літ поминуло...
Та нехай минають собі — во славу роду прадавнього, аби лиш добре думалося й добре писалося, аби лиш було здоров’я і здорові були всі, хто найдорожчий в житті. Тож вітаємо зі славним 75-річчям доброго друга редакції та її давнього автора, а майбутні літа нехай лиш радість приносять, «сплітаючись в мереживо чудес».
Редакція газети «Чорноморські новини».
Рада обласної організації Національної спілки письменників України та колеги по перу вітають з ювілеєм — 75-річчям з дня народження — лауреата премій ім. Павла Тичини, Костянтина Паустовського, Тараса Мельничука, Степана Олійника, «Твої імена, Одесо» письменника Олексу Різниченка.
Щиро зичимо нових творів, доброго здоров’я і многії літа.
* * *
У 37-му, вночі,
Коли із болю, крику, крові
Дитям надії і любови
З’явився я — іще нічим:
Матерії рухома крихта,
Без тіла ще і без душі,
Чекали мого вдиху-крику
Десятки душ, іще чужих.
Чиї то крила шелестіли?
Чиї то душі прилетіли?
Кого покинули? Чого?
Чом спрагло прагли і хотіли
Дев’ятимісячного тіла,
Іще бездушного мого??
В лютневій лютій заметілі
Палахкотіли, мерехтіли,
Мов рваний бурею вогонь,
Роїлись, кублились, сплітались,
Ясними іскрами здавались
Прозорі краплі з рваних ран,
Бо були з коренями рвані
У їх останньому світанні,
У першому з моїх світань…
Із першим, із судомним вдихом
Чию вдихнув, якщо одну,
З таким несамовитим криком
Її зустрінувши… Чому?
Чию верстаю далі долю
Із тридцять сьомого, того?
Спадковість полум’я і болю
Народу їхнього… мого.
* * *
Я податливий, як віск,
Форму змінювати можу:
Деформуюсь, коли тиск,
Або спека й воля Божа.
Ні підсудного «скамья»,
Ні окови, катом куті,
Не зміняють воску суті —
Залишаюсь воском я.
Лиш єдине — іскра Божа
Може ґнотик запалить,
Вогник — пітьму переможе,
Віск розтопиться, згорить…
22.02.2007.
До себе, двадцятилітнього
Привет тебе, угрюмый старикашка!
Привет от молодого, от тебя,
Ты вниз растёшь, наверное, бедняжка,
Питаешься, конечно, манной кашкой,
Мясное, как толстовец, разлюбя.
1957 р. Вірш «Обращение к себе, 70-летнему».
Вітаю тебе, юний чоловіче,
Із висоти своїх сімдесяти.
То я себе в собі до себе кличу,
А чи до себе кличеш себе ти?
Бо ж я — це ти, помножений на втрати,
А ти — це я, ще паросток ламкий.
Життя кувало з мене Герострата,
Хоч я з правік віків — з будівників.
Я бачу — на своїй життєвій трасі,
Як в трансі, у нуртуючій красі
16 прабабусь моїх в часи Тараса
Шістнадцятьох цілують дідусів.
Та глибше зазирни — по Україні
У ті роки, Хмельницько-пломінкі,
Дві тисячі бабусь в десятому коліні
Двом тисячам віддались козаків!
А тисячу років як відгорнути —
В тридцятому коліні князь Олег
Одним із зачинателів міг бути
Тих незліченних пращурів шерег.
О, скільки сили, пристрасті і шалу!
О, скільки клятв, признань і сліз палких
Пролилось, прозвучало, пролунало
На цій землі, щоб я вродивсь такий!
Ті живчики, які шляхи шукали,
Ті душі, що вливалися з небес,
Вони в мені, крізь мене — й далі, й далі,
Сплітаючись в мереживо чудес!
Екскурсія по музею просто неба
Ось екземпляр гігантського звіринця —
Ви бачите, панове, українця.
Ставний, міцний, як звикло, вуса ма…
О, ні, не вкусить! — Лагідність сама.
Усе уміє, руки золоті,
Предобрий і зручний у спожитті.
Сам їжу здобува. Не сам з’їда —
Вам — десятьом! — іще перепада.
Здобувши ж мало — уника гріха:
Все вам віддасть, сам з голоду здиха.
А ось іще бідовий екземпляр —
До мови їхньої ма особливий дар,
Складає вірші. А говорить як!!
Ну викапаний, вилитий Спартак!
Таких осібно треба берегти.
Тому до них приставлено пости.
До речі, мова. О! Яка краса!
Багатство суфіксів буквально потряса!
Дзвінка, співуча, лагідна, м’яка…
Аж просто жаль, що мова їх — зника.
Нум, попросімо цього, — пару фраз
Нехай промовить екземпляр для нас.
Поаплодуймо… Чуєш, ти? Скажи,
Чи добре вам на Україні жить?
Чого мовчиш?! То, може, заспівай!
(Пісні в них — клас! Та і життя в них — рай!)
Співай: «Реве та стогне…» Ну, сміліш!
Хм, так ревів і так стогнав раніш.
А може, «Ще не вмерла…» затягни.
Не хоч співать? — То гопака утни!
Ну все…не шкірся…все…працюй, працюй…
(І що це з ним? Ну хоч не експонуй!)
Я вам магнітофончика включу —
Він безвідмовний.
Та й далеко чуть…
18.01.1991р.
* * *
Назбираю склянку граду, назбираю
Серед літа, серед липня, серед раю.
Назбираю склянку граду, хоч би впаду,
А він тане і стікає — нема зладу.
На листочки на зелені, на травини
Понизалися градини, мов перлини,
Ці небесні самозванці, нечеканці,
Неболюбці, себегубці, себеданці!
Відчайдушно, занедбавши небезпеку,
Просто в затхлість, у задуху, в спеку, в пекло!
Так прозоро-кришталево, так відверто —
Просвіжити, проозонити — і вмерти!
Назбираю склянку граду, назбираю!
А він тане і стікає, і тікає,
Він зливається з травою і землею,
Не годиться для оглядин і музеїв!
Над морем
Даремно, зморений огроме,
Окутий в пута берегів,
Щохвилі лупиш в хвильоломи
І в скель щелепи-ланцюги!
Твоя пружна, вселенська маса,
Свавільна, вільна, і хльостка
Не піддалася, не здалася,
Зустрівши щит материка:
Ти гатиш в нього щохвилини —
І в ніби-штиль, і в буревій
Ти трощиш скелі на піщини —
Але й вони є ворог твій!
Отак і ми, незмирне море,
Б’ємося в ґрати світові,
В свої обмежені простори
У стелі встійнені свої…
2007, грудень.
* * *
Я сиджу над морем споконвічним,
Хлюпа хвиля, легіт повіва
А в душі тривожно і незвично
Запитання визріва.
Хто я морю, хто я цьому світу?
Цьому сонцю, що живить мене
Я, жива пелюстка з многоцвіту,
Що єднає небне і земне?
Крізь віки, крізь тисячні кохання
Генна нитка тягнеться моя
Ніби вузлик, ніби плід останній
Зав’язався і триваю я.
Першого грудня
Я маю паспорт України!
Приходьте, друзі, на коньяк:
ми разом справим паспортини:
я вже не турок, я — козак!
Тисячолітній тризуб владний
з обкладки злотом мерехтить —
тому цей день такий парадний,
тому цей день такий святий!
Блакитно-жовтий прапор волі,
що ворогів лякав, як грім,
ввійшов потужно в наші долі
і осінив наш рідний дім!
У третьому тисячолітті
вже без москов і без варшав,
державно, вільно, справжньо жити
нам Бог судив межи держав.
Тож вище келихи, панове!
За щастя вип’ємо, ачей
всміхнеться доля козакові.
За Україну!
Будьмо!
Гей!
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
