Нас не зламати

Найважчим при цьому є факт того, що я пробую підвести ці проміжні, сподіваюся, підсумки свого життя із-за ґрат. Можна було б втішатися тим, що знаменита трагедія Есхіла «Prometeus desmotes», («Закутий Прометей») теж містила слово, похідне від desmoterion, — «місце ланцюгів», як називали афінську в’язницю. Але, при всій любові до історії, я не схильний перебільшувати свою роль до таких вершин і хочу просто зрозуміти: чому я опинився у в’язниці?

Те, що моє перебування у камері не є результатом боротьби з корупцією, — не викликає жодного сумніву. У моєму звинуваченні нема жодної копійки особистої користі, а всі дії, які Генпрокуратура вважає незаконними, робилися, робляться і будуть робитися всіма міністрами внутрішніх справ. Але на лавці підсудних — я один. Тож причина цих ґрат, з-за яких я говорю, — не в службовій діяльності. Причина моїх 417 днів і ночей під арештом — політична. Тюрма — ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції...

* * *

Пам’ять про перемоги дає нам віру. Поразки виховують нашу хоробрість. Самовпевнене безсилля сліпого крота влади дає нам шанс змінити Україну. Йдеться, підкреслю, не лише про зміну влади, не лише про асенізацію української політики, а головно — про зміну країни і суспільства.

Тюрма, при всіх вадах життя в 9 квадратних метрах камери ще царської будови, дає можливість багато читати і дещо відсторонено спостерігати за зовнішнім життям. Звідси добре видно, що Україна живе, як у фільмі Кустуріци. У штучно створеному та ізольованому від світу підпіллі. Наші дискусії — з минулого. Наші методи — з минулого. І що найгірше, наші плани — з минулого.

Світ уже не на порозі змін, він уже у вирі не технологічної, а цивілізаційної глобальної перебудови. ДНК-чіпи, термоядерний синтез, пристрої штучного інтелекту, що управляються думками користувача, — все це вже у лабораторіях світу. Вугілля, газопровід, олія і метал давно зняті з дискусій про шляхи прориву до багатства країни. Після 1780 року 90% процвітання Англії і США забезпечено науково-технічними інноваціями, а не концентрацією капіталу. Ескалатор часу не має зупинок.

Тому завдання №1 — розробка плану нової України з новими робочими місцями і новими національними перевагами, що ґрунтуються на головному нашому багатстві — інтелекті нації. Ми маємо заробити своє майбутнє. Зупинити втечу мізків, припинити жебракування науковців та технарів. І йдеться не лише про фінансову підтримку, але й про зміну атмосфери в суспільстві.

Сьогодні цілу країну засмоктує чорна діра аборигенної безнадійної відсталості під чавкання бидлоеліти і безсловесний стогін населення. Девальвація надій — від Країни мрій до аби не гірше — ось ознака часу. Країна потребує посиленої ін’єкції оптимізму, віри та устремлінь. Це — головне завдання опозиції. З антинародним режимом усе ясно після кричалки футбольних фанів і футболок «ПростоПринт». Нам треба не просто змінити президента, а й змінити країну. Люди потребують альтернативного оптимістичного Плану євроремонту.

Чому ми говоримо про Європу. Бо це — великий цивілізаційний план.

Чому германські племена рвалися через Рейн на територію Римської імперії? Зовсім не для простого грабування Риму, як часто думають. Власне, Рим пограбували лише двічі. Масове переселення народів в кордони Римської імперії було приєднанням до великого цивілізаційного плану, з якого в муках виросла нинішня процвітаюча і демократична Європа. І наше місце — у цій сім’ї народів.

Над оптимістами часто сміються, вони часто і гірко розплачуються за свою віру. Але ще жоден песиміст не досягнув перемоги, не відкрив жодні двері до кращого майбутнього.

Я вірю, що якщо кожен буде змінювати себе й оточуючих — ми заробимо своє майбутнє. Влада Януковича ясно продемонструвала, що інакше будемо жити в смороді тоталітарного сортиру, а при подальшому мовчанні — повернемося в забуте, але недалеке минуле. Нас занурять в лайно безкраю і безвиході по саму маківку.

Тому для кожної нормальної людини гаслом має стати фраза Ганді: «Якщо хочеш, щоб світ змінився, стань цією зміною». У вузькому сенсі це вимагає від кожного, хто хоче змінити Україну, стати частиною виборчого процесу у 2012 році. Не варто покладатися на політиків.

Хочеш зробити добре — зроби сам. Так вчив мене мій дід Іван. Хочеш не допустити фальсифікацій, зупинити протягування «регіоналів» та їх продажних «тушок» — стань частиною контролю виборчого процесу. Керуйся правилом Теодора Рузвельта: «Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є!»

Спис, яким можна вбити межигірського Дракона — максимальна явка і тотальний контроль громадських спостерігачів.

Я розумію, як важко реалізувати цей план в умовах масового жебрацтва пограбованих і матеріально, і духовно людей. Але іншого шляху нема. Бо політика так званих реформ нищить життя всіх, у тому числі і тих, хто не цікавиться політикою.

Аксіомою й основою для об’єднання українців є те, що реформи повинні покращувати життя бідних, а не тих, хто і так живе прекрасно!

Натомість, за один рік правління Януковича мільярдерів в Україні стало втричі більше, їх статки досягли 60 мільярдів доларів, що значно більше всіх видатків країни (а це 300 мільярдів гривень). При цьому сукупний капітал Партії регіонів склав 22 мільярди доларів, за версією журналу «Кореспондент».

Основна проблема українського народу і головний метод збагачення олігархів Партії регіонів — нелегальне вивезення капіталів в офшорні зони для уникнення оподаткування в Україні. Обсяг цього насосу з кишень держави в кишені друзів Януковича досяг 10 мільярдів доларів на рік.

І це на фоні середньої заробітної плати в Україні в 280 доларів (Білорусь — 600, Литва — 900, Польща — 1300 доларів США). І це при тому, що мінімальна зарплата менша річного доходу глави Нацбанку в 150 тисяч разів! І це на фоні мінімальної пенсії в Україні, яка менша від максимальної у 60 разів! При цьому казка Януковича про мінімальну пенсію в 1320 гривень ще у 2010 році так і залишилася казкою.

Зате видатки на утримання влади в 2011 році зросли на 25%. Звідси — нові вертольоти, літаки, палаци Януковича. Дивлячись на всю цю розкіш, народ зрозумів, що головне тіло країни настільки зацілували у всі місця, що гігієнічні рефлекси спрацьовують тільки на золотих унітазах :).

Не забуто і про спонсорів. Заборгованість олігархів у 24 мільярди списано помахом руки Чечетова. Зрозуміло, що довелося перестати платити доплати чорнобильцям, афганцям, матерям-одиначкам. Так може діяти лише уряд із ампутованою совістю.

Ярослав Грицак охарактеризував такий український капіталізм «чиказької школи» гаслом: багатій або вмирай! Як екс-міністр внутрішніх справ, я б уточнив: грабуй або вмирай. Пограбування країни набрало при нинішній владі стабільного характеру. Злиття влади ПР з організованим криміналом під прикриттям приватизованих силовиків — факт. Відновлена система «смотрящих», повернулися злодії в законі.

Фактично, ця влада може покласти край корупції тільки суїцидом.

Після двох років функціонування такої системи ми фактично маємо не державу, а її сурогат. Цього не чути із задушених цензурою ЗМІ. Про це мовчить псевдоінтелігенція, готова служити будь-якій владі, обмінюючи блага на холуйство. Це — гнилі водорості без коріння, які перетворили Дніпро на болото мовчазного гниття країни.

Але як не замовчуй, а люди знають про вирок сину «регіонала», друга Януковича по мисливству, який отримав за викрадення, катування і вбивство людини 3 роки умовно. Це — руйнування основ держави як суспільного договору про співжиття 46 мільйонів громадян. Це — кінець сенсу спільного існування.

Я не виключаю, що така руйнація української держави і є надзавданням цієї антиукраїнської по суті влади — награбувати про запас правнукам й оголосити невдачу «проекту Україна».

Тому метою опозиції, усіх патріотів України має стати відновлення сенсу України як спільного проекту людей, як спільного плану дій, як спільної мети про національну і соціальну справедливість.

Не претендуючи на істину, я бачу основні напрямки цього проекту.

1. Декомунізація і національне відродження

Події 1991 та 2005 років показали, що автоматично змінити комуністичну традицію на демократичну модель не вдалося. Ступінь отруєння і еліт, і суспільства виявився значно більшим, ніж можна було уявити.

Не думаю, що головною проблемою була непроведена люстрація комуністичних функціонерів та спецслужбістів. Як показав досвід, формально далекі від них левченки, зваричі та черновецькі знищують українську державу послідовніше за старих чекістів та сталіністів.

Масова ностальгія за авторитарним порядком, готовність обміняти свободу на ковбасу, небажання відкинути облудні імперські міфи свідчать, що проблема національного відродження виявилася значно глибшою, ніж подолання опору «колишніх». Хай як важко, але треба визнати, що тією чи іншою мірою ми всі винні в гріху тоталітарної прокомуністичної практики, яка фізично й духовно нищила Україну. Гріх мовчазної згоди, як і гріх особистої участі, стосується, за поодинокими героїчними винятками, мільйонів українців.

Недостатньо проклинати Сталіна і його послідовників у Кремлі. Нерозумно всі проблеми перекладати на деформовану свідомість частини українського суспільства, що виросло в умовах вкраденої національної свободи та нищення особистості. Перш ніж повернути собі Україну, ми повинні повернути собі себе самих як нормальних, сучасних європейців з почуттям гідності та відповідності за свій дім.

На мою думку, треба ухвалити загальнонаціональний Акт історичного покаяння і порозуміння, яким покласти край гріху комунізму, і законодавчо заборонити будь-яку пропаганду та практику тоталітарного минулого.

Скелети в кривавих будьонівках не повинні тримати країну. Досить жити на вулиці ім. вбивці, вчитися в інституті ім. терориста, зустрічатися на площі ім. маніяка.

Ще більше значення має відродження національної культури як виробництво сенсів життя в Україні. Незалежно від мови, релігії, інших регіональних особливостей, культура та етнічна ідентичність українського народу має стати стрижнем країни.

Я — противник етнічного націоналізму. В наш ХХІ вік це — глупство. Але я вірю, що тільки мистецький і культурний націоналізм може стати надійним фундаментом, на якому можна відбудувати Україну для всіх людей різних мов, релігій та культур. Інакше в центрі Європи буде лише купа каміння при дорозі (як казав Ортега-і-Гасет) замість привітного і самобутнього українського дому.

2. Побудова громадянського суспільства

На цих виборах відбудеться проба сил: хто кого. З одного боку все більш організоване громадянство, навчене брехнею і Ющенка, і Януковича. Чи зможе воно відчути в собі господаря країни? Чи стане воно наймачем політиків?

З одного боку — політичні інваліди Партії регіонів з 12% підтримки на милицях фальсифікацій та підкупу, підперті дубинками спецназу.

План лохотрона влади абсолютно ясний. За рахунок виторгованої ціною державної незалежності знижки за газ електорату одноразово кидається подачка. На сантиметр піднімаються пенсії і бюджетні виплати. Лунає приспів кабмінівських кляч: не міняйте нас на переправі! Результати виборів фальсифікуються, але подається як народне волевиявлення за результатами успіху реформ. Свято демократії завершується. Завіса. Гасне світло. Мафія відновлює полювання.

Пам’ятаєте у Швейка: під час візиту цісарської делегації хворим дають наїстися від пуза принесених гостинців. А як тільки гості поїхали — клізма та обмотування холодним мокрим простирадлом.

Це буде важка битва. «Розбещує не влада, а страх втратити владу», — казав Стейнбен. «Все в нашій владі, бо при владі всі наші», — кажуть «регіонали».

Без об’єднання зусиль не тільки всіх опозиційних партій, але — паралельно — об’єднання громадських організацій та груп перемога неможлива. Пам’ятаймо, що яйце межигірського Кощія — явка виборців Донбасу.

При всьому небагатстві опозиції я закликаю її до фінансової підтримки координаційного центру громадських активістів.

Важливим фактором перемоги буде підтримка необхідності громадської самоорганізації та опору від усіх моральних авторитетів українського суспільства. Кожне слово стане надміру вагомим. Пам’ятаєте у Ліни Костенко: «Фронт національної гідності тримають мертві. Коли будуть тримати живі?»

Я не виключаю, що влада спробує змінити правила виборів, знову просуне одіозне право контрольованих нею виборчкомів знімати кандидатів у депутати з перегонів.

Впевнений, що вже зараз треба заявити, що опозиція не буде брати участь у таких недемократичних ігрищах. Тоді все вирішить Майдан. Досить вже того, що Партія регіонів на рік затягнула повноваження Верховної Зради. Як вчить доля Каддафі, треба вчасно вміти здатися!

І ще одне. Ми будемо боротися за кожен голос на цих виборах. Але при будь-яких розкладах у майбутній Верховній Раді треба пам’ятати: що б влада не намалювала у 2012-у, але у 2015-у цей режим кримінальної олігархії — приречений. У другому турі виборів виграє кандидат від опозиції і стане Президентом. Оточення Януковича має лише один вибір: це буде з Майданом чи без.

3. Деолігархізація України, відновлення економічної і політичної конкуренції

Це — ключова ланка алгоритму змін в житті більшості українців.

«Є два варіанти: або купка мільярдерів на тлі жебрацтва мільйонів, або демократія. Іншого не дано». Авраам Лінкольн.

Тож треба відновити Конституцію збалансованої парламентсько-президентської республіки, яку зґвалтував Янукович. Це відновить втрачений сенс парламенту як органу, що формує політично відповідальний і підзвітний уряд.

Треба примусити працювати Антимонопольний комітет. Не реєструвати монополії, а боротися з ними, відновлювати конкуренцію.

Начальним є ліквідація офшоризації української економіки, прозорі реєстри власності, щотижневі інтернет-звіти видатків державного і регіонального бюджетів. Треба радикально скоротити повноваження бюрократії через дерегуляцію аж до скасування пожежної інспекції, санінспекції тощо.

Я вважаю, що треба відмовитися від ПДВ — найкорумпованішого українського податку, який збирає гривні з бідних при купівлі хліба та молока і віддає мільярди наближеним до влади власникам металургії та хімії.

4. Декриміналізація країни

Коли в країні не діють закони — країною правлять злодії в законі.

Сподіватися на декоративні зміни Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу не варто. Їх ніхто не виконував у старому варіанті, не діятимуть вони й після змін.

Очищення судової влади — необхідна умова для будь-яких справжніх реформ. Рейдерство, безкарність мажорів та чинуш, податковий рекет і вбивство людей у райвідділках — усе це результат відсутності об’єктивного суду та незалежної прокуратури.

Тому пропоную змінити склад Вищої ради юстиції, вивести звідти представників Генпрокуратури, Адміністрації Президента тощо. Цей орган мають формувати тільки судді.

Однозначно треба відновити знижені нинішньою Адміністрацією Президента права Верховного Суду України і забрати у Генпрокуратури функції слідства.

Вважав би правильним ввести прямі вибори глави ГПУ і Голови Верховного Суду України одночасно з виборами Президента.

Пропоную також прийняти законодавчо зрозумілий механізм прямого очищення судів та правоохоронних органів. Він полягає в автоматичній відставці судді, прокурора та слідчого в разі виграшу підсудного в Європейському суді з прав людини.

Додатково вважаю за необхідне законодавчо ввести право провокації хабара для посадових осіб, суддів, прокурорів і міліції. Будь-які гроші, крім зарплати, в руках цих людей — відставка без права пенсії, а з певної межі — тюрма.

* * *

Напевно, всі ці мої думки та плани дещо дивно чути в цьому залі, де через декілька днів ми почуємо вирок у справі Луценка. У сьогоднішній Україні навряд чи хто сумнівається у рішенні відправити мене в тюрму. Термін, який просить встановити мені прокуратура, вчергове видає політичний характер цього суду.

Я вдячний всім свідкам, які мали мужність чесно свідчити у цьому суді. Я вдячний журналістам, які вісім місяців були об’єктивним судом присяжних цього процесу. Я вдячний тисячам українців, які писали в листах та в інтернет-пошті важливі для мене слова підтримки.

Користуючись правом вільної людини, я прощаю пана Михайла Клюєва, який під тиском лише відомих обставин єдиний, хто дав брехливі покази проти мене. Бог йому суддя.

Отже, без жодних підстав, без жодних доказів Генпрокуратура пропонує ув’язнити мене на 4,5 року.

Ці діячі по виклику озвучили не термін покарання, що вимагає закон, а зрозуміле бажання Януковича ізолювати Луценка до закінчення наступної президентської виборчої кампанії. Хто б сумнівався!

Адам Міхник в есе «З історії честі і гнилі» писав, що наша роздільність із режимом не стільки партійно-політична, як ідейно-культурна. «Для влади важливо вбити авторитет цих ідейно-культурних цінностей, вірність своїй справі».

Але, незважаючи на те, що сьогодні я повністю в руках замовника цієї розправи, незважаючи на те, що правових механізмів захисту у мене (як і в тисяч українців) нема,

Я ВСЕ Ж ВІРЮ!

Бо Конфуцій вчив, що наш найбільший тріумф не в тому, що ми ніколи не падаємо, а в тому, що ми підводимося і йдемо далі.

• Я вірю, що мій батько Віталій, мій дід Іван, мій прадід Василь не просто передали мені і моїм двом синам прізвище Луценко, але й зобов’язали бути вільними людьми із почуттям власної гідності у будь-яких випробуваннях.
• Я вірю, що весільні вишиванки моїх батьків, українська школа і львівський політех виховали мене українцем, зобов’язаним відстоювати своє природне право на своїй землі.
• Я вірю, що лідерська участь у політичній боротьбі від «України без Кучми» до Помаранчевої революції вимагає від мене не відступати в боротьбі за вільну демократичну Україну.
• Я вірю, що сотні тисяч рук, які я потиснув на виборах і в звичайні дні, означають наказ на спільну з Юлією Тимошенко боротьбу проти влади злодіїв і брехунів, які вкрали у нас державу.

Ті, хто замовив показову розправу наді мною і Юлією, змусили нас стати прикладом і навіть символом спротиву бандократії.

Час, проведений у тюрмі, був важким випробуванням і для нас, і для наших сімей. Не легше буде і в наступні роки.

Але навіть такою ціною ми приймаємо цей виклик. І я не тільки вірю, а гарантую — нас не зламати.

Перемога буде за нами.

Слава Україні!

Юрій Луценко.
16.02.2012 р.

(Друкується зі скороченням. Повний текст політичної заяви Юрія Луценка, виголошеної у залі суду, можна прочитати, зокрема, на сайті «Українського тижня»: http://tyzhden.ua/Politics/42449).