Діалог з етнопростором

— Моя тенденція назагал ретроспективна. Я би навіть сказав: інтроспективна — всередину себе самого. У своєму культурному розвитку я йшов до джерел нашої національної культури. Ці пошуки показали: чим глибше, тим ясніше, що початки ті є усезагальними, там зустрічаються, в основному, всі культури. Ви кажете, що є національні особливості. Безперечно. Але вони взаємозбагачуються. Навіть у нашому молдовському килимі знаходимо тільки 16 своїх символів, інші всі можна шукати і в арабському світі, й в Україні.

Хто бодай побіжно знайомий з молдовською народною творчістю (йдеться про декоративно-ужиткове мистецтво) від найдавніших часів, тому неважко буде зрозуміти художню мову Тудора Збирні. На позір ускладнена, навіть зашифрована стародавніми символами, що віддалено нагадують піктограми та викликають спогад про давній іконопис ареалу, насправді вона своїм геометризмом та певною антропоморфною умовністю приводить до розуміння національного в мистецтві. Тому що нема у ньому таких національних особливостей, які були б недоступні розумінню. Попри те, що художник, як він сам каже про себе, пише, «віддаючись відчуттям інтуїції, розум не має домінувати над емоцією». Та якраз це й робить мистця глибоко національним, а не є одним з парадоксів його творчості. «У творчому процесі завжди я віддавав перевагу стану ізоляції від часу і середовища, у якому ми живемо», — каже Тудор Збирня. Зате «форма і засоби художнього вираження, — на його думку, — мають завжди перебувати у тісному зв’язку з естетичними тенденціями часу, в якому народжується твір».

Тудор Збирня формувався у художньому просторі видатного румунського мистця Міхая Греку. Сьогодні це ім’я добре відоме і на пострадянському просторі, його роботи високо поціновані у середовищі знавців.

— Міхай Греку назагал є засновником молдовської школи. Це був великий творець, ми порівнювали його з вулканом. Під його вплив потрапляли навіть ті, котрі з ним не спілкувалися, то що вже казати про його безпосередньо учнів. Я спочатку навчався у Дмитра Пейчева, це болгарин з півдня Бессарабії. А потім потрапив у середовище Міхая Греку. Ми багато спілкувалися. Він привчав до постійного читання, передусім філософської літератури — філософії надавав першорядного значення, часто це були книжки, нам недоступні. Він був художником іншого світобачення. Був вільний, не корився ніяким догмам і жодній владі, був поза ідеологією, чи, вірніше, над нею, і в нас також виховував дух свободи, й це була основа, на якій я виховувався у ті роки. Вона ж і давала можливість не потрапити під безпосередній вплив його потужного творчого мислення. Це спілкування дуже збагачувало нас, навчало удосконалюватися у напрямку пластики. Саме завдяки йому кожен знайшов свій шлях у мистецтві. Я зрозумів тоді, що свій шлях треба шукати всередині себе самого, якщо ти сильний, якщо відчуваєш, що — можеш. Те, що ми називаємо оригінальністю, також всередині нас, тому не треба тужитись, треба лише віднайти це. У Греку була духовна сила така, що він створював форми, засягаючи на такі глибини, які часом важко було осмислити, — зазначив Тудор Збирня.

Добра пам’ять про вчителя творить мистця вже іншої епохи, але тими ж залишаються естетично-філософські засади. Знаковий живопис Тудора Збирні спочатку заворожує, далі спонукає до роздумів про субстанцію часу як категорію вічності, а через ці роздуми виповнює особливою піднесеністю, бо немовби занурює глядача у світ образів, які оточували предків. Це внутрішній діалог мистця з етнопростором, і мова цього діалогу зрозуміла, вона, за висловом заслуженого художника України Сергія Савченка, «несе об’єднавчу функцію».

Складається враження, що художник від самого початку йшов до витоків народного мистецтва. Чи так це?

 — Природно. Але спочатку — через лірику пейзажу, зображення природи. Пошуки йшли у різних напрямках. Розчинявся у формі, щоби одухотворяти свій світ, а далі — через жорстку геометризацію форм.

Нині це абстрактно-фігуративні форми вираження. За висловом мистецтвознавця Костянтина Чобану, фігуративне та безпредметне перебувають тут у пошуках рівноваги. І при всьому тому його творчість залишається, передусім, виразником національної культури, як за формою, так і за змістом. Саме тому, відкриваючи виставку, генеральний консул Республіки Молдова в Одесі Петря Рошу, зокрема, сказав:

— Ці роботи, які сьогодні майстер має можливість тут показати, несуть національний колорит, вони розповідають про етнічні корені нашого краю. Радію такій можливості нашої співпраці. Науковці, художники — це також посли, котрі розширюють наші теплі, дружні взаємини.

— Про цього митця багато написано, — зазначив голова Спілки художників Молдови Геннадій Жалоба. — Та я хотів би нагадати слова нашого поета Григоре Вієру, котрий сказав: «Це художник, який думає серцем, а відчуває розумом». Це парадоксально за формою, а водночас дуже характерно для Тудора. На цій виставці представлено роботи останніх п’яти-семи років, ми бачимо в експозиції вже новий, якісно вищий ступінь його сходження до вершин творчості.

Перелік нагород і відзнак Тудора Збирні, назв музеїв, галерей та приватних колекцій, де зберігаються його роботи, виписаний в експлікації виставкової зали, забрав цілу сторінку. Після республіканського художнього училища ім. І. Рєпіна в Кишиневі продовжив навчання в Університеті мистецтв ім. Дж. Енеско в місті Ясси (Румунія). Від часу його дебюту 1984 року відбулося 25 персональних виставок мистця, він був учасником понад 200 колективних вернісажів у різних країнах. Від 2002-го очолює Національний музей мистецтв Молдови. Є членом Спілки художників Молдови, Румунської спілки художників. До Одеси ця виставка прибула з Білорусі, де експонувалася у кількох містах. Але в Україні його твори бачать уперше. «Чому?» — це запитання було адресоване самому художникові.

— У Молдові діє закон, згідно з яким художник може взяти свої картини і поїхати, куди йому заманеться. А перетнути українську митницю неймовірно важко. Пояснюю це лише тим, що на пострадянському просторі все ще живе отой менталітет совковий, якого довго ще треба буде позбуватися. Тому й так обмаль живих контактів. Хоча відповідну конвенцію між 120 країнами підписала й Україна. Та все одно дуже важко привезти сюди свої роботи. Тому ми більше спілкуємося з австрійцями, італійцями, німцями, з румунами — звісно ж, чехами, французами…

Шкода, що на виставці майже не було одеських художників — пояснити це можна хіба лиш тим, що вона відкривалася саме перед Святвечором, напередодні третього зимового празника — Водохреща. Творчість молдовського майстра — зовсім інша школа живопису, дуже цікава колористика. Принципово відрізняється від одеського малярства. Й тому дуже цікаво побачити, порівняти, помислити перед цими картинами.

Роман КРАКАЛІЯ.