Безцінне за безцінь

Пригадаймо недалеку історію. Точніше, період, який передував обвалу грошових заощаджень і заробітків громадян СРСР та запровадженню в обіг купоно-карбованців. Назва того періоду — «ваучеризація». Власне, СРСР розвалився після того, як основна маса виробничих потужностей була скуплена. Результат — гіперінфляція, яка щорічно сягала тисячі відсотків. Аналогічний результат в економіці та політиці очікує нас тепер. Тільки із значно гіршими наслідками.

Озирнемося на історію США. Колонізація нинішніх територій суперкраїни здійснювалася вихідцями із Великобританії та Франції, три століття тому. Споконвічними господарями цих земель були роз’єднані племена червоношкірих індіанців. Спочатку білі переселенці відбирали у них землі з допомогою зброї. Це приносило багато втрат, відтак було невигідним. Дійшло до того, що індіанці почали об’єднуватися, створювати для спротиву племінні союзи, і це стало серйозним викликом.

Тут знадобився інший, давно ви­пробуваний, хід під назвою «Роз­діляй і володарюй!». Почалося ви­вчення мов корінного населення, його традицій, особливо — головних свят кожного племені. Так звані піонери повідомляли білим переселенцям про ці свята, і туди вирушали поважні люди з християнським місіонером на чолі. Безплатно привозили на свято «вогняну воду» (віскі), подарунки вождям і яскраві брязкальця для їхніх дружин та молодих дівчат. Християнський місіонер переконував вождів, що їхня влада над племенем визначена не особистими здібностями, а завдяки Богу, бо жодна влада на землі неможлива без Господньої на те волі. Далі все було просто. Підігрітим «вогняною водою» вождям та воїнам пропонували підписати угоду про дружбу, в якій одним з пунктів була передача певних земель білошкірим братам. Коли похмілля минало, вожді і воїни починали розуміти, що це їхні най­кращі мисливські угіддя. Та було вже пізно.

На цьому братання закінчувалося і починалися війни. Увесь світ повнився лякалками про червоношкірих варварів, кровожерних дикунів, яких на кожному кроці слід страчувати. Таким чином, упро­довж п’яти-семи десятиліть краща частина корінного населення була знищена, а решта спрямована у резервації, де вже не відчуєш себе господарем землі, а лише вигнанцем.

Та повернімося до своєї історії. Радянський племінний союз, тобто імперія кровожерних вождів, розпалася. Народ України самостійно проводить вибори свого першого вождя. Та ось притичина. Чомусь потаємно Захід підтримує твердого комуніста Леоніда Кравчука, а офіційно, на людях — розумного, порядного В’ячеслава Чорновола. Переміг комуніст. Здається, це має бути Заходу не до вподоби. Однак — ні. Держдепартамент США вітає Кравчука з перемогою, визнає незалежність України і делікатно нагадує, що ядерна зброя для такої країни — то непосильна ноша. Зрозуміти це неважко: навіщо в центрі Європи потрібне таке немовля з ядерним буком у руках? Отже, осанна згідному з цим Кравчуку й анафема — незгідному Чорноволу.

Мавр зробив свою справу. Леонід Кравчук — президент, Леонід Кучма — прем’єр (аякже — директор флагмана індустрії ракетобу­дівного заводу). Все, заживемо, як люди, забудемо про «кравчучки» й продаватимемо ракетоносії. Та час летить швидко — і знову вибори вождя. Цього разу перемагає Кучма, тобто біля владного керма — ракетобудівник та агроном. Ну геть тобі скульптурний комплекс (робітник і колгоспниця) на вході до Всесоюзної виставки досягнень народного господарства у Москві.

Розпочинається розпаювання землі, вирує «7-й кілометр», йде з молотка Чорноморський флот України, нової сили набирає міжконфесійне протистояння, безупинно повзуть угору ціни... Після відомих трагічних подій усе це переростає у всенародну протестну акцію «Україна без Кучми!». Що дивує? Великий галас довкола смерті журналіста Георгія Гонгадзе (хоч винні у цьому досі не названі). І зовсім непомітно гине один з кращих людей країни В’ячеслав Чорновіл. Відверте вбивство навіть не поспішають назвати вбивством. Пояснюється все просто. Для Заходу такі люди незручні. В’ячеслав Максимович — патріот, а не конформіст. Його неможливо купити — ні славою, ні за гроші. Замовчування вбивства такого лідера — чорна сторінка в духовному гріхопадінні України. Надалі була Помаранчева революція, котра, окрім ейфорії перших днів, практично нічого позитивного не принесла. Ну й останній акорд всенародної трагікомедії — вибори Януковича. Тепер маємо те, що маємо…

Я не полінувався і зробив деякі підрахунки. Упродовж двох десятиліть незалежності налічив близько двадцяти тисяч вождів, вождиків, їхніх прихвостнів та хоробрих воїнів. Скільки загальнонародного добра прилипло до їхніх рук, відомо тільки Господу Богу. Останнім часом ця армія активно взялася за реформи — податкову, пенсійну та інші. Кожен законопроект супроводжували масові протести.

Гадаєте, влада злякалася? Де там! Такою й була мета. Кожна з груп, домігшись бодай часткового задоволення вимог, заспокоїлася. Таким чином «випускається пар» і досягається роз’єднання народу за груповими інтересами. З цією ж метою тягнуться судові процеси щодо Луценка і Тимошенко. Нас намагаються дезорієнтувати, відвести увагу від головного. Не випадково законопроект «Про ринок землі» розглядається у рік проведення європейського футбольного чемпіонату. Цим сценарієм передбачено все. Мета одна: ціна за гектар сільгоспугідь — 12 тисяч гривень. Народ розділений — на соціальні, релігійні, політичні групи, плюс кілька гучних судових процесів, «Євро-2012»… Спробуй зосередити увагу на головному! Прекрасне тло для здачі національних інтересів.

Отож замислімося: якщо ми справді народ, а не аморфна біомаса і якщо для нас духовні цінності важливіші за наповнену глибину шлунка, загальним для всіх має стати гасло: «Ринку землі — так! Ціна за гектар — 120 тисяч гривень». Саме узаконений ціновий рівень зможе стати справжнім оберегом села, селянина та й усіх нас, українців. Головне багатство не можна збувати за безцінь.

Володимир СЕРГЄЄВ,
вчений-агроном.
м. Одеса.