Наші казкові Водохрещі
Самому собі не віриться, що серед зими за вікнами може періщити, по-осінньому холодний, січневий дощ. І так майже по всій Україні. Почнеш розказувати юнакам та дівчатам, малечі-дітлахам, як ми, «діти війни», брали найактивнішу участь у Різдвяних святах, усі затамовано слухають. Як якусь дивну-предивну казку. А вже потім задають численні запитання з неодмінним висновком: «От «повезло» нашим дідусям і бабусям! Таке воістину бачити. Та ще й не один раз». Тож приєднуйтесь до гурту та послухайте знову про невигадану історію нашого весело-гомінкого свята Водохреща.
Давно то було. Якраз по війні з ненависним фашизмом. Зими стояли люті-прелюті. Наше селище Мала Виска різала навпіл голубою стрічкою повновода річка Вись. Особливої широчіні вона набирала в районі місцевого цукрозаводу і бігла в обіймах берегів під залізничний міст, повз церкву та двоповерхову школу-десятирічку, яка пильним вартовим стояла на узвишші та спозирала хід мирян до Божого храму. Далі живильна артерія круто забирала вліво, цілувалася з кам’яними, посивілими від давності, валунами і зникала десь між вербами та очеретами. Характерно, що таку ж назву носить річка і в сусідньому славному місті Новомиргороді, яке розкинулося на її берегах за 25 кілометрів від Малої Виски.
Як уже мовилося, повоєнні зими були морозними. Та нам, дітям, вони приносили тільки радість. Дружили з нами. Ще б пак! Майже у кожного — саморобні санчата, лижі, запарені у вариві для свиней (щоб передки були загнуті). А ще — ковзани з дерева та дроту, припасовані вірьовками та короткими цурками до теплих, шитих із зношеної шинелі чи пальта, валянок, «взутими» у жовті чи чорні чуні, виготовлені умільцями-майстрами з автомобільної камери. Тому у нашому кудрівсько-волощанському яру завжди було гамірно аж до глибокого вечора.
До свята Водохрещі готувалися заздалегідь. Майстри виходили на скутий морозом лід, який не те що машину, трактора міг витримати. І вирізали з криги, мов з дерева, квадрати, трикутники, прямокутники, інші геометричні фігури. Одні партії льоду везли возами до льодосховищ райспоживспілки та районної лікарні, з інших — виготовляли різнокольорові гігантські хрести. Звичайний квас та барвники робили свою справу. Хрести та різні будиночки були жовтими, синіми, червоними, зеленими, голубими... Увесь цей витвір народного мистецтва ставили на цій же річці, неподалік церкви. Ми, дітлахи, обов’язково допомагали майстрам: розчищали лід від снігу, приносили кваc, обливали для міцності хрести водою, яка відразу ж замерзала, надійно сковуючи диво-споруди.
Й ось незабутнє 19 січня — вінець усіх Різдвяних свят. У Свято-Покровській церкві так людно, що ніде яблуку впасти. Із самісінького ранку триває Божа служба. Виголошує проповідь сивий-сивісінький благочинний, врочисто-дзвінко співають півчі, щиро хрестяться малі і дорослі. Всюди витає Божа благодать. Така, що навіть немовлята солодко поснули на руках матерів. Надворі теж людно. Тріщить тут Дід-Мороз. По хвилі численна людська процесія на чолі зі священиком у золотавих ризах та півчими з церковними корогвами врочисто-повільно прямує до ріки. А на льоду, мов казкові богатирі, один за одним вишикувалися різнобарвні хрести. Руки благочинного голі, без всяких там рукавиць. Щоб надійно тримати золотистого службового хреста, старий розтирає долоні спиртом. Співає церковний хор. Йде процедура освячення водою малих та дорослих, які чорними цятками покрили замерзлу ріку вшир і вподовж. Від берега до берега. Довкіл затаїлося все білосніжне. Навіть нарядні для такої оказії дерева, що розкинули свої шати на обох берегах Висі.
І враз тишу порушує злагоджений рушничний салют. Один залп, другий, третій… Високо в небо злітають голуби. Вони Божими посланцями весело кружляють над людьми, над застиглою у своїй ході рікою, над берегами. Починається масове гуляння. Потім дорогою додому ми один одному переповідаємо про чуте, бачене і пережите. І так щодня по цьому. І щодня поспішаємо бавитися до ріки, до казкових різнобарвних хрестів та інших льодяних споруд, від щирого серця дарованих нам дорослими. Аж до самісінької весни-красни.
Гуртом ходили прощатися з казкою в період льодоходу. Явище хвилююче. Ось пливе крижина. На ній — зелений хрест. На другій — червоний. Раптом вони мовби втратили рівновагу, перевернулися і… пішли під воду. Щоб наступного року знову виринути. На радість людям, на їхнє щастя.
Володимир ЩЕРБАК.
м. Мала Виска,
Кіровоградська область.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
