Переглядів: 2920

«Бо шпана по-українськи розмовлять не буде»

У передноворічні дні всі ми, свідомі своєї нації українці, з хвилюванням стежили за газовими переговорами в Москві: віддасть влада газотранспортну систему чи ні? На яких умовах? Знову повертатися в Союз? Жити без власної гідності, зденаціоналізованим хохлом?

Саме тому так гостро сприймається мовна політика держави. Ми розуміємо, від чого застерігав нас Великий Українець Іван Огієнко (митрополит Іларіон): «...поки житиме мова, житиме й народ як національність. Не стане мови в устах народу — не стане й національності, вона геть розпорошиться поміж дужчим народом».

Чи не тому, що це добре розуміють наші вороги, і продовжується зросійщення українців, проводиться по­літика зневаги до державної мови як основного критерію української державності? Останнім часом стала дуже помітною агресивна нетерпимість деякої частини одеситів до звучання української мови, навіть виразніша, ніж у перші роки незалежності. Не знаю, чи це наслідок впливу отих численних плакатів, які майже цілий рік пропагують «День русской словесности», чи організованої роботи якихось українофобських сил, чи підкреслена російськомовність нинішньої влади, чи все заразом.

Спілкуючись державною мовою, досить часто чую від людей, до яких звертаюсь: «Почему это вы в Одессе говорите по-украински?» або «У нас не говорят по-украински». Недавно їхала в трамваї 28-го маршруту. Біля «Привозу» до вагону зайшло молоде подружжя. Вони спілкувалися між собою добірною українською мовою. Жінка стояла поруч зі мною, і я почала бідкатися, що не маю вже листівочок, які рекламують нашу «Чорноморку», щоб дати їм як носіям мови. Зав’язалася розмова, а їхали ми всього дві зупинки. Виходили разом. Маленький школярик, що мимоволі чув розмову, обізвався: «Як шкода, що у нас рідко звучить така красива мова!» І тут прозвучав різкий жіночий голос: «Запомни, мальчик, в Одессе никогда не будут говорить по-украински!»

Не мала я змоги розказати мимовільним слухачам, що до 1959 року, поки не був прийнятий закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям народу і про дальший розвиток системи народної освіти в УРСР», в Одесі понад 60 відсотків шкіл вели навчання українською мовою (що я перевірила емпіричним шляхом у перші роки незалежності). Для вивищення російської мови в СРСР створювалися спеціальні умови. Та й у мене на уроці української мови в кожному класі ЗСШ №38 у 1977 році сиділо від 6 до 11 учнів, звільнених від її вивчення, але зобов’язаних бути присутніми. Тому тій жінці, до речі, ще зовсім молодій, я нашвидку відповіла, що наш гуморист Павло Глазовий про таких сказав: «Бо шпана по-українськи говорить не буде!» («Заморські гості»).

А нещодавно в Одесі була моя внучка з Тернополя. Тут вона зустрілася зі своєю подружкою, недавно вони разом грали у волейбольній команді «Галичанка», а тепер та її подружка грає за одеську «Джинестру».

Їдуть у трамваї, наговоритись не можуть. І тут же їм голосно зробили зауваження в такій формі: «Вы что, забыли, в какой город приехали? В Одессе не говорят по-украински!» «Галичанка», коли вони там грали, була прем’єр-командою, тож дівчата об’їздили пів-Європи, були навіть у Китаї, але ніде не стикалися з подібним шовіністичним вибриком. Вдома моя Таня сказала: «Тепер я розумію, бабусю, чому у вас болить душа за свою газету, за свою мову, чому ви не маєте спокою».
Мовні болячки, якими вражені мої земляки, є показником того, що мій народ у нібито своїй державі залишається меншовартісним. Мова народу є показником сили та рівня культури нації. Краще за Ліну Костенко не скажеш: «Вона мені свята. І кров’ю предків тяжко пурпурова!»

Обнадіює лише те, що молодь наша, у переважній більшості, допитлива й розумна. Недавно прочитала лекцію в 11-у класі російськомовної школи про Івана Багряного. Діти розумні, допитливі, можуть робити власні висновки. На лекцію принесли відомості про нашого письменника, поета, публіциста, лауреата Шевченківської премії, роман якого «Тигролови» багато разів перевидавався німецькою, французькою мовами і є улюбленим пригодницьким твором молоді на Заході. Ці відомості вони почерпнули, до речі, з Інтернету українською мовою. Їм уже важко зрозуміти, як можна жити без права дізнаватися про все, особливо про історію культури власного народу. Заради них ми мусимо зберегти на­дбання свого народу та рідну мову.

Аліна Пляченко,
активістка Спілки читачів «Чорноморських новин».

Р.S. Пропоную текст гуморески Павла Глазового «Заморські гості». Може, ще комусь знадобиться.

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро.
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. —
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. —
Козирнув сержант і вдруге.
— Не дивуйтесь,— каже. —
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net