Святковий та пам’ятний січень

Від Нікейського собору 325 року християнська церква пов’язала свій річний цикл свят із юліанським календарем, а Великдень (Пасху) й узгоджені з цим святом пости та рухомі свята — з місячно-сонячним календарем. Відтоді християни повинні були святкувати Великдень у неділю після першої місячної повні, що наступає за весняним рівноденням.

Із плином століть унаслідок похибки юліанського стилю календарний час весняного рівнодення перестав збігатися з дійсним, а в другій половині XVI ст. ця різниця становила вже 10 днів. Щоб виправити астрономічну неточність юліанського календаря, 24 лютого 1582 року папа Григорій ХІІІ оголосив про запрова­дження нового календаря, який відтоді називають григоріанським, або новим стилем, а юліанський календар — старим.

Православні церкви визнали сам факт неточності юліанського календаря, проте не прийняли нового, григоріанського.

Таким чином, 7 січня є офіційним державним святом в Україні, Росії та Білорусі. Повна церковна назва цього свята — Різдво по плоті Господа, Бога та Спаса нашого Ісуса Христа. Цей, огорнутий традиціями, святий, сакральний день Іван Золотоустий назвав початком усіх свят. Оскільки не було б Різдва — не було б і Богоявлення, Хрещення в Йордані, не було б і Воскресіння Христового. Кожного року в різдвяні дні в Україні вітаються словами: «Христос народився! — Славімо Його».

Згідно з Євангеліями, Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Віфлеємі у сім’ї теслі Йосипа з Назарету і Марії, яку християни називають Богородицею й Пріснодівою. Подружжя прибуло до Віфлеєму для участі в перепису населення. Історично достовірна дата народження Христа наразі невідома. Святе Письмо не вказує ні дня, ні року.

В Україні, як і в інших країнах, Різдво, свято Народження Ісуса, зросло на ґрунті шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього, різдвяна обрядовість тісно пов’язана з віруваннями в щасливий почин та з магічними діями, що мають забезпечити у прийдешньому році добрий урожай. Вечір 6 січня — Різдвяний святвечір, переддень Різдва — називають також Колядою, Святвечором, або Сочевником, від слова «сочиво» — ритуальної страви, що частіше зветься «кутя» і є обов’язковою для цього вечора. Різдвяну кутю готували пісною.

У Різдвяний святвечір не прийнято їсти до першої зірки — на згадку про зірку віфлеємську. На Святому вечорі зосереджується головна увага свята, а на саме Різдво відбувається служба Божа в храмі, відвідують родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами.
1 січня в Україні офіційно святкують Новий рік. У давніх слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні, але після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня.

20 грудня 1700 року за указом царя Петра I у Російській імперії і на землях, що входили до її складу, почали святкувати Новий рік «…за прикладом усіх християнських народів…» 1 січня, але, як і раніше, за юліанським календарем. У 1918 році декретом Раднаркому «…з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обліку часу…» було прийнято перехід на григоріанський календар.

Оскільки православні церкви відмовилися переходити на новий стиль, утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік, відзначання якого припадає на 13 — 14 січня.

Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також намагалися умилостивити. Побутувало уявлення, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити чого завгодно. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, повага до сил природи. Вечір напередодні Нового року називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив із сокирою до дерева, звертаючись до нього: «Як уродиш — не зрубаю, як не вродиш — зрубаю» — і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай. Побутували також численні новорічні прикмети й ворожіння.

На відміну від Різдва й Хрещення, свято Нового року не відігравало важливого значення в релігійному календарі, тому в його обрядовості майже не помітно церковних мотивів. Хоча в церковному місяцеслові 13 січня значиться як свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця своїх днів прямувала до Христа. 14 січня — свято пам’яті Василія (Василя) Великого (329 — 379 рр.), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Зі святом Василя — Новим роком пов’язано багато народних обрядів і повір’їв.

До Нового року, як і до свята Купала, приурочено українські перекази і легенди про «палаючі гроші» та скарби. Існували й заборони. Так, у гуцулів у новорічну ніч не спали на печі, вважаючи, що в цю ніч на ній танцюють Василь і Меланка. Можливо, тут позначились якісь давні пережитки культу предків, тісно пов’язаного із культом вогнища.

Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд «засівання» або «посипання», розповсюджений не лише в Україні, а й у східних слов’ян у цілому. Ще вдосвіта 14 січня по селу ходили посипальники — хлопчики 7 — 14 років. Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, а часто давали й дрібні гроші. Зерно, що хлопчики розкидали по хаті, господиня збирала і давала курям, щоб вони краще неслися.

У деяких регіонах України в день Василя парубки засилали сватів, сподіваючись на вдале одруження у новому році, віруючи в магію першого дня. Весілля ж можна було справляти лише після святок, коли розпочинався новий шлюбний період, що тривав до Масляної. У межах святкування Нового року відбувалися величальні обходи й поздоровлення — щедрування та засівання, ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками, наприклад «Маланка» та «Коза». Деякі з них широко побутують і донині.

На доповнення до сказаного про традиційні новорічні обряди можна додати, що українці не знали міфологічного персонажа, який би символізував Новий рік, подібно до французького П’єра Ноеля чи німецького Санта Клауса. В українських казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж, як Мороз, Морозко, Морозенко, проте він не пов’язувався з Новим роком. Образ Діда Мороза порівняно новий, він з’явився в художній літературі XIX ст.

Висвітлюючи питання символіки й атрибутики аграрно-календарних свят, багато дослідників зазначають, що до 20-х років ХХ ст. ні в українському селі, ні в місті не прикрашали новорічну ялинку. Як елемент традиційної новорічної обрядовості ялинка не характерна для східних слов’ян у минулому і була запозичена ними, очевидно, з Німеччини, де згадується ще в XVI ст.

За іншими джерелами, відповідно до давніх народних уявлень, ялинка втілювала в собі ідею рослинної або життєвої сили. У такому символічному значенні вічнозелена хвоя як специфічний атрибут використовувалась у традиційно-побутовій обрядовості українців: на весіллях, поховальних церемоніях, при будівництві житла. Наприклад, так зване «весільне гільце» часто виготовляли із крислатих гілок сосни або ялиці. Оздоблене весільне деревце, висота якого в деяких районах України перевищує метр, дуже нагадує новорічну ялинку. Дослідники припускають, що звичай виття гільця й прикрашання ялинки на Новий рік стадіально споріднені і беруть свій початок із тих часів, коли календарна і весільна обрядовість складали нероздільне ціле.

Таким чином, 1 січня Україна святкує Новий рік, 6 — Святий вечір перед Різдвом, 7 — Різдво, 13 — день преподобної Меланії Римлянки, Щедру кутю, або так званий Щедрий вечір, 14 січня — Новий рік за старим стилем, а також в цей день відзначають Обрізання Христове, день пам’яті святителя Василя Великого і святителя Петра Могили (1647), митрополита Київського і Галицького та всієї Русі.

18 січня православні відзначають Водохресний Святвечір, або Надвечір’я Богоявлення, яке у народі ще зветься другим святвечором або голодною кутею — приготуванням до одного з головних православних свят — Водохрещення.
Як і в Різдвяний Святвечір, напередодні Хрещення постять до першої зірки, але сама трапеза має бути набагато скромнішою, ніж напередодні Різдва.

Згідно з традиціями православ’я, у Водохресний Святвечір постять на згадку про Івана Предтечу, який хрестив Ісуса і благовістив про нього, за що був страчений.

За звичаєм, вся сім’я, як і перед Різдвом, мала зібратися за столом, до якого цього вечора подавали лише пісні страви — кутю, млинці. До трапези зазвичай прагнули ретельно прибирати житло. На згадку про Хрещення (Водохрещі, Івана Хрестителя, Водосвяття, Ордана, Йордана, Богоявлення) в храмах проходить освячення води: 18 січня — після вечірньої служби і в день свята — 19 січня — після літургії.

Узятою з храму святою водою, належало вмитися і окропити дім. Вважається, що водохресна вода має особливу цілющу силу. У святковий день вода також освячується у водоймищах, в ополонці — «йордані». Після урочистого молебню священик тричі опускає у воду хрест. Після цього віруючі занурюються у воду з вірою, що таке купання очищає від гріхів і позбавляє від хвороб.
Інша назва свята — Богоявлення, оскільки за біблейськими свідченнями під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба і з неба почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!» Богоявлення Господнє — це третє найбільше свято, яке завершує цикл Різдвяних свят. Церква розглядає Хрещення Господнє як «свято просвіти» народів, оскільки за її вченням саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської істини.

У православній церкві після великих Господніх та Богородичних свят встановлено звичай згадувати святих, котрі найближчим чином послужили цій священній події й історії. Так, після Богоявлення церква шанує того, хто послужив справі хрещення Христового, поклавши свою руку на голову Спасителя. Святий Предтеча і Хреститель Господній Іван, найвеличніший із пророків, завершує історію Церкви Ветхозавітної і відкриває епоху Нового Завіту. Родич Господній по матері, син священика Захарії та праведної Єлизавети, Предтеча Господень народився на шість місяців ра­ніше Ісуса Христа. Святий Іван готував себе до великого служіння в дикій пустелі, постував і молився. У віці близько 30 років святий Іван прийшов на берег Йордану, щоб своєю проповіддю приготувати народ до при­йняття Спасителя світу.

Віддаючи шану традиціям православної віри та звичаям предків, у сучасній Україні в січні відзначають низку державних свят.

20 січня — День Автономної Республіки Крим. У цей день 1991 року відбувся загальнокримський референдум з питання відтворення автономної республіки у Криму. Враховуючи волю кримчан, 12 лютого 1991-го Верховна Рада УРСР при­йняла закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». У лютому 2009-го Верховна Рада Автономної Республіки Крим звернулася до Верховної Ради України встановити на території автономії додатковий святковий день.

22 січня відзначають День соборності України. Свято встановлене президентським указом від 21 січня 1999-го з метою відзначання «великого політичного та історичного значення об’єднання Української Народної Республіки і ЗахідноУкраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави». Саме 22 січня 1918 року у приміщенні київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку було проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року у цей день на Софійській площі в Києві було проголошено Акт соборності українських земель.

25 січня православна церква відзначає день пам’яті святої великомучениці Тетяни. З церковних джерел відомо, що свята Тетяна народилася у знатній римській родині. Її батько був відомим державним діячем, таємно сповідував християнство, виховав дочку відданою Богу. Вона назавжди відмовилася від земних спокус і за доброчесне життя була призначена дияконисою римської церкви. За сповідання Ісуса Христа прийняла мученицьке страждання і згодом була долучена до лику святих. У 1755 році у день св. Тетяни російська імператриця Єлизавета підписала указ про за­снування Московського університету. Згодом св. Тетяну було оголошено покровителькою всього студентства.

26 січня в Україні відзначають Міжнародний день митника. У 1953-у в Брюсселі відбулася перша сесія Ради митної співпраці, яка в 1994 році отри­мала назву Всесвітньої митної орга­нізації. Ідеї митного співтовариства отримали широкий відгук. Зараз Всесвітня митна організація об’єднує понад півтори сотні країн.

День 27 січня оголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 листопада 2005 року міжнародним днем па­м’яті жертв Голокосту. Цього дня в 1945-у були звільнені в’язні табору смерті в Освенцимі, який став символом Голокосту і трагедії Другої світової війни. У Радянському Союзі проблема Голокосту була однією із найбільш заборонених. У 2000 році прем’єр-міністр України Віктор Ющенко підписав Стокгольмську декларацію, у якій було зазначено, що європейські народи сприймають Голокост як трагедію не лише євреїв. В Україні Голокост призвів до фізичної смерті мільйонів людей та поклав початок духовному голокосту — процесу знищення української церкви, історії, культури і мови.

29 січня 1918 року під час збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та радянською Росією відбувся бій під селищем Крути (за 130 кілометрів на північний-схід від Києва). Ця битва стала одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. «...Народ, творячи з якоїсь події легенду, — а Крути, без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації — знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній — це найвища земна справедливість: творячи свої легенди та міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи — щодо вибору тієї події — не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут», — так у 1941 році написав видатний український поет, колишній старшина армії УНР Євген Маланюк.

Від святкових днів до днів па­м’яті січень перекочує сонце із зими до літа. Сила бажань, загаданих у відкрите небо, здоров’я з йорданської води, пам’ять про святих і героїв, щира віра в Бога та в щастя України будуть основою для нових звершень на при­йдешній рік і на багато майбутніх століть.

Джерело: сайт Національної

парламентської бібліотеки України.