Драконівська ретроспектива, або Гортаючи підшивку «Чорноморки»...

1952-й. У новорічному номері газети вміщено вірш Максима Рильського, де є такі слова:

Я піднімаю тост за сміливість гарячу,
За волю з розумом у доброму ладу,
За те, що комунізм не тільки я побачу,
А й сам трудівником у нього увійду.

Гарний поет — не обов’язково добрий прогнозист. Що сталося з комунізмом — знаємо. Але ж розу­міємо: автор вірша відгукувався на реалії тогочасного життя, і це було природно. Адже у 1952-у відбувся XIX партійний форум, який одержав назву з’їзду будівників комунізму. До речі, відтоді партія більшовиків стала називатися комуністичною. Та зміна назви не змінила її суті. Ке­рівництво країни, певна річ, партій­не, намагалося законсервувати найжахливіші прояви фізичного й ідеологічного диктату. Лютих нападків зазнавали найменші спроби освідчення в любові до України. За рік перед тим газета «Правда» розвінчала націоналістичні ухили у творах окремих українських письменників, зокрема у вірші Володимира Сосюри «Любіть Україну» і лібрето опери Олександра Корнійчука «Богдан Хмельницький». На згаданому з’їзді Корнійчук у своєму виступі був змушений заявити: «Спасибі партії, яка справедливо покритикувала авторів лібрето… навчила, як підходити по-справжньому до історії свого народу» («Чорноморська комуна» від 12 жовтня 1952 року).

Цікаво, що під гарячу руку борців з недоліками в ідеологічній роботі потрапила й «Чорноморка». На з’їзді українських більшовиків, що передував союзному, виступив відповідальний редактор газети «Радянська Україна» (аналог «Правды» в республіці) тов. Прикордонний, який угледів «грубі політичні помилки» у статтях з теоретичних питань, на­друкованих у «Чорноморській комуні» («ЧК» від 30 вересня 1952 р.).

Політичний тиск, безумовно, сіяв в умах людей зерна спротиву. Не будемо забувати й про те, що у 1952-у ще точилася боротьба ОУН — УПА із загонами Радянської армії, НКВС, МДБ, внаслідок якої загалом загинуло понад 30 тисяч цивільних осіб, близько 25 тисяч військовослужбовців, вивезено до Сибіру близько 150 тисяч жителів Західної України.
Економічне життя республіки було ознаменоване двома яскравими по­діями — будівництвом Каховської ГЕС і Південно-Українського каналу.

Наміри були ще грандіознішими. Зокрема, у своїй поемі «Казка Нового року», вміщеній у «Чорноморській комуні» 1 січня 1952 року, Платон Воронько захоплено писав:

І, як скрізь в СРСР,
Йде чукотський піонер
У свою новеньку школу,
А на зборах комсомолу
Юнаки заносять в план
Обробить під жито лан.
«В тундрі виростимо жито,
У дерзанні треба жити!»

Спробу здійснити подібні перетворення буде зроблено незабаром (щоправда, не з житом у тундрі, а з кукурудзою), але того року в газеті ставилися скромніші завдання: «1952 рік буде роком широкого впровадження на тваринницьких фермах автонапування тварин, електродоїння, механізації переробки кормів»… Втім, без дерзання не обходилося. Вірніше, без дерзновенного абсурду. Як вам такі рядки: «Знатний токар Павло N. закінчив 1952 рік роботою вже в рахунок завдань 1991 року»?..

1964-й. Люди старшого покоління добре пам’ятають такі слова: «Радянський Союз наздожене і випередить Сполучені Штати Америки». Їх виголосив 13 липня 1964 року на сесії Верховної Ради колишнього Союзу Микита Хрущов.
То був останній рік його керівництва країною. Микита Сергійович залишився в пам’яті, насамперед, як розвінчувач «культу особи» Сталіна. Але поступово критика злочинів сталінського періоду згасала, а ідеологічний нагляд і контроль набирали нових обертів. Лібералізація культурно-національного життя змінилася посиленням русифікації України.

Гортаючи підшивку «Чорноморської комуни» за той рік (перший номер бачите на знімку), зауважив, що з 19 липня по 1 жовтня газета без будь-якого пояснення дублювалася російською мовою. Хоча навіщо це було робити, коли існувала паралельна газета «Знамя коммунизма»? Певно, комусь вже дуже кортіло вислужитися по партійній лінії.

Керівники України у той період, беззастережно орієнтуючись на Москву, ретельно виконували кремлівські плани щодо впровадження посівів кукурудзи, структурних реформ, викривали «націоналістів».

Тим часом Хрущов багато кого не влаштовував. Його оточення, всіляко присипляючи пильність Микити Сергійовича, хоч він і так відзначався винятковою безпечністю і самовпевненістю, з одного боку, обсипало його найвищими нагородами (навіть дали Шевченківську премію за 1964-й), а з другого — готувало усунення його від влади.

«Першою людиною» в країні став Леонід Брежнєв, і тут ми багато чого недоброго дізналися про Хрущова.
Схоже, це вже стало традицією, коли кожен новий керівник звинувачує у всіх гріхах попереднього. А хіба без принципу наступності можна щось доладне побудувати? Якщо щоразу руйнувати «до основания»?

Зазначимо, що приблизно в той період у світі йшов процес деколонізації, відбулися антикомуністичні виступи в Угорщині, Чехословаччині, Польщі та Східній Німеччині. Все це, а також десталінізація і певні демократичні перетворення всередині країни пожвавили національно-визвольний рух.

Переслідування патріотів та розправи з ними були жорстокими, але це не зупиняло представників різних верств населення, у тому числі й творчої молоді, яку ми сьогодні з гордістю називаємо «шістдесятниками».
З місцевих новин зазначимо: у 1964-у до Одеси прийшов природний газ із Шебелинки, проведено реконструкцію міського водогону, виросли нові квартали Південно-Західного і Ново-Аркадійського масивів.

1976-й. 7 березня «Чорноморська комуна» опублікувала основні напрями розвитку країни на 1976 — 1980 роки. В них було чимало слушних завдань, проте потяг до гігантоманії насторожував. Сьогодні відверто глузують, скажімо, над таким завданням: «Провести наукові дослідження й здійснити на цій основі нові проектні проробки, пов’язані з проблемою перекидання стоку північних і сибірських рік у Середню Азію й Казахстан і в басейн ріки Волга». Слава Богу, до цього не дійшли руки. А ось до будівництва Дунай-Дністровської зрошувальної системи дійшли. Тепер розхлебтуємо.

19 березня вийшов 15-тисячний номер «Чорноморки». З цього приводу газета згадує свою історію. А вона багата, промовиста, написана не лише журналістами, а й громадськими кореспондентами, виразниками народної думки, його радощів і жалю. Це глибока криниця знань для пізнання своєї Вітчизни, багатющий матеріал для дослідників. Не випадково газета нагороджена орденом «Знак Пошани», медаллю «За оборону Одеси», багатьма дипломами і грамотами, як і в ті вже далекі роки, так і в новітній історії, скажімо — відзнакою голови Одеської облдержадміністрації (звісно, не за нинішнього керівництва)…

Та повернімося у 1976-й. Важливою віхою того року позначений рух опору. 9 листопада утворилася Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (уста­лена назва — Українська Гельсінська група).

Незважаючи на погроми, УГГ продовжувала діяльність і залишалася єдиною в СРСР правозахисною організацією, яка не заявила про свій розпуск й існувала навіть за в’язничними мурами та колючим дротом таборів.

1988-й. З метою перетворення УГГ з правозахисної організації у політичну 7 липня 1988 року було створено Українську Гельсінську спілку. Спершу вона висунула гасло перетворення СРСР у конфедерацію республік, але з вересня 1989-го стала на шлях відкритої пропаганди виходу України з Союзу. Прина­гідно скажемо, що тоді ж, у 1989-у, був створений і Народний рух України за перебудову.

Газета рябіє від заголовків на зразок «Демократизація — суть перебудови»…

З інших подій відзначимо початок виведення радянських військ з Афганістану (15 травня) та появу комплексної програми «Житло-2000», яка мала забезпечити кожну сім’ю окремою квартирою. З виведенням військ впоралися, програму провалили. Валити — не будувати…

2000-й. О, це вже недалечко. Певно, всі пам’ятають той рік, складну політичну ситуацію в країні, яку ще більше загострило вбивство опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе.

У Верховній Раді — парламентська більшість. Вона ненадійна і нетривка, а все ж встигає замінити радянську символіку на фасаді Верховної Ради та затвердити малий Державний Герб України.

3 березня того року в гостях у редакції «Чорноморки» побував голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький. «Звичайно, нам, журналістам, — писали ми, — приємно було почути, що наша газета одна з найавторитетніших за часом існування в регіоні, що місцева влада на виконання відповідного указу Президента готова підтримувати україномовні видання, в тому числі й «Чорноморські новини», які відстоюють державницькі позиції».

Показово, що всі керівники облдержадміністрації вважали за свій обов’язок відвідати «Чорноморку», поспілкуватися з її працівниками, заручитися їх підтримкою у виконанні поставлених завдань. Крім одного, нинішнього, який не побажав зустрітися ні з колективом, ні з редактором. Та це так, до слова.

А тепер — до прогнозу. Отже, історична хроніка свідчить про те, що новий рік буде складним і суперечливим.

Не дуже з цим розбігаються і думки східних провидців. Вони стверджують, що Дракон — знак удачі, знак небесної могутності і найблагороднішого астрологічного впливу. Він символізує життя і зростання. Дракон приносить чотири основні гаразди: багатство, доброчинність, гармонію і довголіття. Але слід пам’ятати, що кожна медаль має і свій зворотний бік. Тому легкого життя чекати не варто. Срібло-злото, є підозра, піде олігархам, а простим людям, якщо змиряться з першим варіантом, — крихти.

Слід, мабуть, подякувати долі, що східний Дракон — протилежний за характером Змієві-Гориничу. У міфологічному словнику, виданому у 1991 році у московському видавництві «Радянська енциклопедія», прямо сказано, що Змій-Горинич «у ро­сійських билинах і казках представник злого начала».

Втім, до цих міфологічних істот варто ставитися якщо не напівсерйозно, то напівжартома — точно. Ось як відомий поет, колишній бранець комуністичної системи Олекса Різниченко у вірші «Про патогенні зміїні гени» писав:

Хоч і дробилось у поколіннях —
зміїне множилось насіння:
дрібочка в тобі, дрібочка в мені,
а у сусіда — то й повна жменя!

Та пори все, попри почасти не надто обнадійливі прогнози, хочеться бачити попереду лише світле й радісне. І в цю передсвяткову пору побажати всім нам, щоб у 2012-у не траплялося ніяких катаклізмів. Щоб до джерелець українства на теренах Української держави ніхто не смів підходити з драконівськими замашками. Щоб сповнилися всі наші і ваші, шановні читачі, мрії та побажання. Щоб, нарешті, побачити ми Україну квітучою і розвиненою!

Валентин ЩЕГЛЕНКО.