Горинич, Горюнич, Горинчич

Один з найдавніших японських міфів про змієборство розповідає про перемогу героя Суса-Но над восьмихвостим та восьмиголовим велетенським змієм Ямата-но Ороті, який з’їв сімох дочок двох перших людей Асінадзуті та Тенадзуті. Суса-Но звів навколо будинку подружжя стіну з вісьмома брамами, в кожній із яких поставив по діжці з рисовою горілкою саке. Прилетівши за останньою своєю жертвою, змій спочатку випив саке, після чого Суса-Но розрубав тіло смертельно п’яної потвори на кілька частин так, що води річок стали кривавими. За аккадською міфологією, небо та земля з’явилися в результаті розтину навпіл тіла семиголової драконихи Тіамат — уособлення первісного хаосу.

Можливо, давньоруські билинні сюжети на цю ж тему, так само, як і християнізовані легенди про Кожум’яку, Юрія-Змієборця та інші, є трансформацією первісних міфів творення. Сюди ж можуть належати й казки, в яких разом зі смертю дракона руйнується його царство чи палац, що знаменує перемогу світла над темрявою, добра над злом, космосу на хаосом.

Інше забарвлення мають ті міфи, в яких із частин тіла драконоподібної істоти постають ті чи інші елементи всесвіту, живі істоти або певні речі.

Наприклад, у монгольському міфі про Гесера, що належить до групи космогонічних, із частин тіла вбитого героєм чудовиська виникло сім зірок Плеяди. За одним із варіантів ведійського космогонічного міфу, творення світу відбувалося з частин принесеного в жертву коня — постій­ного замінника змія у фольклорних творах. Цей відгомін чується в українських казках, коли кров убитого дракона перетворюється на річку, або коли герої, втікаючи від змія, кидають на шляху чарівні речі, здобуті у змієвому ж царстві, — гребінь, рушник, пасок, які перетворюються на ліс, море, гору тощо.

Давні люди по-різному уявляли світ. Однією з уявних моделей є так зване світове дерево. Його крона — це небесна сфера, стовбур — земний світ, коріння — підземні глибини. Змій зазвичай гніздиться під коренем і представляє підземний світ. Ось як сказано про це в замовлянні: «Розлилося синє море. На цьому морі стоїть дуб: під тим дубом лежить змія неусипущая...» Місце змія на світовому дереві мінливе. Змій може перебувати при корені, на верхівці або серед стовбура. От і в у казці «Семиліток» змій-супротивник героя мешкає в лісовому гнізді на двадцятьох дубах. Схоже місце змії бачимо і в замовляннях: «У полі — золота груша, на золотій груші — золоте гніздечко, у золотім гніздечку — гадюка-шевелюха, цариця...»; «На морі, на окіяні, на річці на Ордані — дуб золотокорий, а в тім дубі три гнізді, цар Савул, і цариця Олена, і царенко...»

Є фольклорні тексти, в яких змій перетворюється на дерево з отруйними плодами або повертається до лісу й обкручується навколо стовбура чи куща. Біблійний епізод про перетворення жезла Аарона на змія також спирається на міфологічні традиції. У грецькій міфології змія, яка звивається вгору по палиці або по стовбуру, є обов’язковим атрибутом Асклепія та Аполлона — богів, що мають дар зцілювати хвороби. В цьому ж сенсі цікавою є китайська композиція на посудині періоду бань-шань. На ній зображено вертикальну змію, яка ніби прагне досягти вінця між двома антропоморфними фігурами. Дослідники пов’язують цей малюнок із сюжетом про змія, який випив еліксир безсмертя людини. На Сході існує культ списа, який, на думку дослідників, позначає змія вертикальної структури. Зі списом тісно пов’язані й персонажі двох головних українських календарних циклів — св. Юрій та св. Дмитро: св. Юрій перемагає цією зброєю дракона, св. Дмитро сам гине від списа.

Нерідко у фольклорі трапляються випадки перетворення змія (пізніше — чорта) на голку, палицю тощо: «Якщо знайдеш таке — спершу перехрести, а тоді вже бери, а голку краще зовсім не брати, бо то нечистий голкою перекидається». У казці «Царенко Навішний» змій перетворюється на голку, коли герой приходить додому. Можливо, саме з цим пов’язані численні українські повір’я про палицю, якою розганяють змій. Вважається, що, побачивши гру змії з вужем або гру двох гадюк, потрібно розігнати їх кийком. Такому кийку приписують чарівні властивості: ним можна розвіювати грозові хмари, зупиняти пожежу, оберігати хліб та інші харчі від мишей, допомагати в судовій справі.

Загалом у слов’ян існував культ змія як окремого божества, який тісно переплітався із вшануванням духів дерев. Такими духами часто вважали зміїв та вужів. Цей культ був настільки розповсюджений, що залишки його наявні й досі в основних циклах слов’янських свят та ритуальній обрядовості, звичаях та повір’ях. Про ототожнення змія з духом дерева свідчать і численні описи слов’янських капищ. Обов’язковими їх компонентами були священний вогонь, різні види жертв, величезний камінь чи дуб (або вони оби­два), під яким мешкав змій (вуж). Змій вважався втіленням божества, якому це капище присвячувалося. Опис такого капища знаходимо в казці «Вуж-царевич і вірна жона», коли відразу після народження вуж просить батьків: «Татку, — говорить, — і мамко! Звеліть мені зробити кам’яну хатку і щоб ліжечко там було, і камінчик, і вогонь щоб там горів, і щоб у місяць мене оженити»

У багатьох фольклорних творах бачимо відбитки давньої слов’янської традиції вшанування вужів як тварин, присвячених Перуну. Такі вужі жили при корені спеціальних дубів і вважалися недоторканними священними істотами. Люди вірили, що вони наділені чарівними властивостями.

Найбільше уваги у фольклорних творах приділено підземному змію, що володіє численними скарбами і є уособленням таємничого вогню земних надр, як у замовлянні: «Під морем під Хвалинським стоїть мідний дім, а в тім міднім домі закований змій вогненний...» Вогняний змій виступає в тісному зв’язку зі змієм водяним: обидва вони є господарями потойбічного світу, обидва на­ділені шаленою руйнівною силою, обидва часто самі є втіленням своєї стихії (вогняна пекельна ріка, водяна стихія-змій), обидва впливають на сільськогосподарський цикл робіт і є ворогами героя-богатиря, обидва асоціюються з іншими демонічними персонажами: з чортом, водяником абощо.

У міфах і казках вогняний змій часто зображується як мешканець гори. Наприклад, дракон Фафнір у германському епосі про Зігфріда жив у залізному домі (тобто в горі), тоді як його скарб заритий був під землею. Людиноподібне чудовисько Феодул зі сказання про Єруслана Лазаревича тікає від героя до кам’яного міста — це трансформований образ печери. Іноді гора може замінюватися каменем, на якому сидить змій, або островом серед моря:
На морі-окіяні
            лежить біл-горюч камінь.
На тому камені змія-скарапея
пєсні пєє.
Змії і гадюки, чи ви острохвостії,
Чи ви шилохвостії,
Чи ви круглохвостії,
Чи ви ползучиї, чи ви гремучиї,
Я вас заклинаю, я вас ізмовляю:
Тут вам не блудити,
Рабу Божому (ім’я) не вредити,
Вам червоної крові не псувати,
Жовтої кості не ламати,
Синіх жил не томити,
Раба Божого (ім’я) не в’ялити і не сушити.

В українських і білоруських казках, легендах та переказах мовиться, що змій живе під каменем або на горі: «...коли розійшлася скрізь чутка, що в такім-то царстві, в такім-то государстві, там-то і там-то єсть золоті гори, і хто ті гори одбере од зміїв, то тому цар пів свого царства оддасть»; «Змій під каменем жив, у свої палаци зносив гроші та коштовності»...

Навіть епічне ім’я змія — Горинич, Горюнич, Горинчич — указує на його місце помешкання. Українське повір’я каже: коли люди упродовж тринадцяти років не потурбують змію, яка спить під землею, з неї виросте полоз. Це перегукується з легендами про ув’язнення дракона в горі. Так, монгольські перекази вказують на скелю в Хангаї, з якої за часів Чінгісхана виповзав на полювання змій. Його знищили, заклавши вхід величезним каменем.

Подібне розповідають і в Україні: «Кажуть, що Перунового острівка колись тут не було, а приплив на ньому змій звідкись ізгори. Як плив він, тоді, кажуть, одним боком бігли ідолопоклонці й викликали його на берег, а другим вийшли назустріч православні й почали молебствувати й заклинати. Де стояли православні із корогвами, туди він підплив і став... На острові була нора, збоку — від Дніпра. Вона, кажуть, була дуже глибока, та після того, як змій згинув, скеля зійшлася щільно — і нори нема».

(Далі буде).