Ринок землі: некомпетентність чи зрадництво?

Перш ніж розпочати практичну частину своєї дипломної роботи, мені довелося вивчити всю теоретичну основу цього питання. Най­краще вона була викладена у десятитомному збірнику академіка ВАСГНІЛ Василя Робертовича Вільямса — вчителя Тихомирова, а також у багаторічних збірниках міжнародних конгресів луговодів. Саме в цих авторитетних документах я й почерпнув знання про ціноутворення на ринку сільгоспугідь у країнах Західної Європи, Америки, Австралії, Новій Зеландії.

У ті вже далекі від нинішніх часи ціна гектара родючої землі коливалася від 5 до 20 тисяч доларів залежно від типів полів та природно-кліматичних умов. Сьогодні ціна в Європі — від 7 до 25 тисяч євро, в Америці — від 15 до 75 тисяч доларів. Виходячи з цього, я спробував скласти таблицю вартості наших вітчизняних ґрунтів за світовими цінами згідно з їх кадастровою класифікацією. Ви­йшло — від 10 до 60 тисяч доларів за гектар.

Кожну з наведених у таблиці цифр я можу стовідсотково обґрунтувати. Скажімо, типи ґрунтів і природно-кліматичні умови Закарпаття й Буковини схожі з тими, що є в Угорщині. А гірські лугові ґрунти майже ідентичні зі швейцарськими й австрійськими. Землі Західної і Північної України схожі з польськими й німецькими. Основні ж земельні багатства зосереджені в Центральній, Східній, Південній Україні та в Криму. Тут зустрічаються масиви так званих глибоких чорноземів, шаром понад дев’яносто сантиметрів (вони болотяного походження). Їх здатність самовідновлюватися настільки висока, що кошти, витрачені на придбання таких земель, можна повернути впродовж чотирьох польових сезонів. Для звичайних чорноземів потрібно не менше семи років. Крим може стати для України головним постачальником садовини й винограду завдяки прекрасній землі.

За найскромнішими підрахунками, різниця між світовою ціною і ціною, запропонованою нашим урядом, складає загалом не менше трильйона доларів. Таке можливе тільки з двох причин. Перша — це абсолютна професійна некомпетентність людей, котрі готували даний законопроект. Отже, народу не варто витрачатися на їх утримання. Друга причина — свідоме зрадництво народних інтересів, аби дати зелене світло земельним спекуляціям. Приклад такого зрадництва ми вже маємо. Це так звана ваучеризація промисловості. Результат вражаючий: з одного боку — невеличкий відсоток олігархічних спритників, з другого — понад дві третини убогого населення. Впродовж двох десятиліть ніякого обіцяного економічного зростання в країнах СНД не відбулося і вже не відбудеться.

Аби щось подібне не сталося з земельними ресурсами, щонайперше, ціна за гектар повинна відповідати світовому рівню. Якщо брати за основу світовий досвід проведення реформ, то в нашому законі має бути обумовлено, що всі оборудки з землею, здійснені до прийняття закону, необхідно скасувати, а наділи повернути початковим власникам. Якщо власників уже нема, то — державі, яка надалі має контролювати й обмежувати кількість гектарів, придбаних у власність. Це необхідно для усвідомлення того, що земля не є засобом збагачення одних і нещадної експлуатації інших.
Реальна світова ціна — це щит для селянина, аби його силою не примушували віддавати свій скарб за ко­пійки. В центрі Європи не повинні існувати неофеодальні виробничі взаємини.

Своєрідним оберегом сучасного селянина має стати Земельний банк, створений Кабміном спільно з Нацбанком України. Його статутний фонд повинен складати не менше десяти відсотків спільної вартості земельних угідь нашої країни. Сформувати його можна як з грошей, так і з державних земельних ресурсів. Це, так би мовити, кістяк.
Окрема тема — вирішення всього комплексу питань з інтенсивного розвитку сільського господарства, що дозволить забезпечити робочими місцями працездатне населення, скоротивши безробіття, збільшивши бюджетні надходження. Головне ж, на що я хотів звернути увагу цією публікацією, — це узаконення реальних, світового рівня цін на землю. Адже без цього селянськими наділами маніпулюватимуть хто завгодно і як завгодно.

Тому прошу всіх, кого хвилює і навіть лякає така перспектива, приєднуватися до обговорення цього надзвичайно важливого питання. Адже земля — головне багатство України. Ми зобов’язані його зберегти.

Володимир СЕРГЄЄВ,
вчений агроном.