Від СНІДу врятує... моральність

Існує кілька шляхів зараження ВІЛ-інфекцією: незахищений (без презерватива) статевий акт; спільне використання заражених шприців, голок та іншого ін’єкційного інструментарію; переливання зараженої крові; передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері дитині — у час вагітності, пологів і при годуванні груддю; використання нестерильного інструментарію для татуювання та пірсингу тощо. ВІЛ передається через кров, сперму, вагінальні виділення і материнське молоко, при цьому не існує небезпеки зараження через інші біологічні матеріали (як-от як слина, піт, сльози, сеча).

Віруси не здатні розмножуватися самостійно. Для відтворення їм потрібна жива клітина, в яку вони вбудовують свою генетичну інформацію. Після цього клітина починає працювати як «фабрика» з виробництва вірусів. Виснажена, вона гине. Саме це і пояснює таку високу небезпеку ВІЛ: він вражає нашу захисну систему, змушуючи її працювати на своє відтворення.
Людина, яка живе з ВІЛ, може виглядати і почуватися добре впродовж багатьох років і навіть не знати, що інфікована. Однак з часом вірус руйнує дедалі більше клітин імунної системи. Коли їх кількість нижча від критичного рівня, людина стає вразливою до хвороб, у тому числі тих, до яких людина з нормальним іму­нітетом малосприйнятлива. Діа­гноз СНІД зазвичай ставиться через кілька років після зараження ВІЛ, коли розвивається одне або кілька серйозних за­хворювань, а виснажений інфекцією організм не може з ними впоратися.

Лікарські препарати, що за­стосовуються для лікування ВІЛ-інфекції, не вбивають вірус, а лише блокують його, порушуючи процес розмноження ВІЛ і придушуючи його активність. Одночасний прийом трьох або чотирьох лікарських препаратів називають високоефективною антиретровірусною терапією.

Багато людей бояться заразитися ВІЛ при звичайному побутовому контакті. Насправді ці страхи необґрунтовані, і побутовий контакт з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД, абсолютно безпечний.
Проблема поширення ВІЛ/СНІД в Україні, незважаючи на зусилля державних, неурядових і міжнародних організацій, залишається надзвичайно гострою. Масштаби епідемії продовжують збільшуватися, що свідчить про недостатність профілактичних заходів. За оцінками експертів, до 2014 року загальна кількість ВІЛ-інфікованих громадян України може наблизитися до одного мільйона осіб.
Про ситуацію з ВІЛ/СНІДом у нашій області розповів Станіслав Сервецький, головний лікар Одеського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. А ця ситуація продовжує залишатися неблагополучною, адже за показниками поширеності інфекції Одещина посідає в Україні четверте мiсце (пiсля Дніпропетровської, Донецької та Миколаївської областей).
За 9 мiсяцiв 2011 року показник захворюваності  в області виріс ще на кілька відсотків, склавши 511 випадків на 100 тисяч населення (по Україні  цей показник складає 257  випадків на 100 тисяч населення).

Станом на  1 жовтня 2011-го на облiку в центрі перебувало 13040 хворих на ВIЛ-iнфекцiю, з них хворих на СНIД — 1750 осiб. За 9 мiсяців цього року було поставлено на облік 1436 ВІЛ-інфікованих та 594 хворих на СНIД, з них дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, — 320 (22,3%).

З початку року від СНІДу померло 249 людей. На 12 із 32 адміністративних територій Одещини йде активізація епідемічного процесу. Поступово зростає у віковій структурі інфікованих питома вага молоді віком від 15 до  24 років, які в 90% випадків заражаються статевим шляхом.

В областi проживає 1329 дiтей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, з них з дiагнозом СНIД — 98, з підтвердженим діагнозом ВІЛ-інфекція — 368, у стадії підтвердження (серопозитивнi) — 863 дитини. На даний час високоактивну антиретровiрусну терапію (ВААРТ) в Одеській області отримують 2511осiб, з них дiтей — 257.
В Одесі та області, розповів Станіслав Костянтинович, відкрито 36 кабінетів довіри з надання безкоштовного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію, соціальної та психологічної підтримки тим, хто звертається анонімно та має позитивний ВІЛ-статус.

Основною зброєю в боротьбі з ВІЛ-інфекцією та СНІДом залишається профілактика. А це — безпечне донорство; проведення заходів з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини; переоснащення матеріально-технічної бази обласної станції переливання крові; забезпечення вільного доступу до консультування та безоплатного тестування на ВІЛ різних категорій населення тощо. Все це робиться, все, нехай і не так активно, як хотілося б, оновлюється й удосконалюється, все оплачується бюджетними грішми та спонсорською підтримкою. До речі, лікування від СНІДу в нас безо­платне й щорічно обходиться платникам податків щонайменше в 25 тисяч гривень у перерахунку на одного такого хворого.
Наостанок ще раз наголошу: людина, яка живе з ВІЛ, може виглядати й почуватися добре впродовж багатьох років і навіть не знати, що інфікована. Ось чому відповідальність за власну поведінку, моральність вчинків і дій кожного  виступають головними чинниками в убереженні від хвороби, від якої нема ліків.

Підготувала

Яна СТАСІНА.