Музична освіта: у майбутнє через традиції

Для успішного розвитку системи освіти не можна забувати про її якісний бік, який повернений до людини з усіма її дивацтвами, недоліками та достоїнствами, як писав В. Бахтін, «до людини, яка любить, приймає, пам’ятає». В освіті важливо набуття не лише формальних професійних рис, але й зростання особистості людини загалом. Людська культура, творча діяльність — це те, що сприяє розвитку цілісності особистості. Цілком очевидно, що деякі нові форми освіти не сприяють діалогу, взаєморозумінню між людьми, порушують можливості живого спілкування між учнем та вчителем. Інтернет — це зручно, якщо це інструмент, а не мета, якщо це підручний засіб, а не центральний пункт людського життя. Навчаючись за допомогою комп’ютера, людина втрачає уміння відчувати іншого і  мислити самостійно. Принцип співчуття, емпатії — один з найважливіших принципів вітчизняної освіти, який не повинні витіснити ніякі формалізації. Кажучи одеською мовою, вдала трансформація дозволяє залишатися в одному і тому ж руслі. У цьому сенсі досвід Одеської музичної академії можна вважати вдалим. У 2013-у консерваторії сповнюється сто років, і зрушити нас ні в фізичному, ні в моральному плані нікому не вдасться. Одеська музична академія зберігає традиції кращої музичної освіти. Одеська освітня традиція базується на принципах близького спілкування між людьми, і як наслідок цього принципу — надзвичайна повага до вчителів, пам’ять про яких зберігається впродовж усього життя. Одеський талант — уміння спілкуватися на близькій відстані. Набагато легше на відстані — по Інтернету. Але найбільш успішне спілкування, яке сприяє передачі знання і розуміння, — це довірливе спілкування на близькій дистанції.

Конференції, які організовує кафедра теоретичної та прикладної культурології ОНМА на чолі з професором О.М. Марковою дають саме таку можливість — поспілкуватися зблизька. Одним з перших, хто підтримав ініціативу їх проведення, був доктор мистецтвознавства, професор Московської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського Владислав Медушевський. Його виступ вразив присутніх вчених і студентів глибоким дослідженням у справі музичної естетики та культури.

— Трансформація освіти — це перетворення. Насправді ж освіта пов’язана з традицією, а саме слово «традиція» означає «передача світла». Музика дана людині для того, щоб зрозуміти свою божественну природу. Якщо намалювати систему координат, то в  житті людському обов’язково повинна бути вертикаль, яка втілює в собі головну місію людини, покликання, служіння, окрилення. Окрім того, існує горизонталь — життєві обставини. На жаль, вертикаль — головна вісь — не має значення у сучасній освіті. З’явилися нові категорії: зміст, концепція, а що таке концепція, якщо в ній нема краси? Навіть міріади часткових деталей не можуть виправити корінного незнання, якщо нема головного — вертикалі. Слово «культура» — багатозначне. Одне із його значень — зрощування плодів Раю. Місія культури — підняти людину над повсякденністю, перетворити її, щоб відкрилася вища краса.

Професор Медушевський у своїй доповіді порушував небуденні філософські теми, задаючи усій конференції щирий тон спілкування між людьми, яким є чим поділитися одне з одним.

Народна артистка України, професор, завідуюча кафедрою сольного співу ОНМА Галина Поліванова поділилася своїм досвідом виконання партії Чіо-Чіо-сан в опері Дж. Пучіні «Мадам Батерфляй». За 36 років на сцені Галина Анатоліївна виконала близько 40 провідних оперних партій, але роль японської дівчини стала для неї знаковою. Її досі вважають найкращою Чіо-Чіо-сан в історії Одеського оперного.

— Дебют у цій ролі відбувся несподівано. Мене поставили у четвертий склад виконавців, у «запасні», отже репетицій майже не було. Але раптово одна із солісток захворіла, й о другій годині дня керівництво театру запропонувало мені вийти ввечері на сцену. Це було для мене дуже сильним потрясінням. Допомогло величезне бажання співати — я знала напам’ять увесь клавір опери і легко рухалася по сцені (у шкільні роки займалась балетом). Артистки хору згодом зізналися мені: «Ми думали: яка молода нахаба, зовсім не хвилюється!». А насправді у мене під кімоно коліна дуже тремтіли.

Діапазон образу Чіо-Чіо-сан якнайширший — від безмірного кохання до смертної муки. Галина Анатоліївна поділилася своїми напрацюваннями у трактуванні цього образу. 22 роки поспіль вона народжувалася, помирала і воскресала знову на сцені Одеського оперного театру в образі японської дівчини. Її досвід — справжній подарунок студенткам кафедри сольного співу, в яких усе попереду.

З набутками музичної освіти у Польщі ознайомила присутніх проректор з міжнародних зв’язків музичної академії міста Бидгощ Анна Новак.

— Сьогодні завдяки тому, що зникли комунікаційні бар’єри, людина може стати не лише свідком, а й учасником будь-яких подій, які відбуваються у світі. Сучасний світ ставить перед музичною освітою нові цілі, нові завдання. Індивідуалізм у суспільстві викликав у мистецтві, і в музиці зокрема, втрату спільної мови, спільних людських цінностей, і це ставить перед музичними навчальними  закладами нові завдання. Навчання музикантів у Польщі, як і в Україні, триступеневе — музична школа, училище, консерваторія, і воно опирається, переважно, на класичний репертуар. Дуже рідко і дуже мало використовується у навчанні музика ХХ століття, сучасних композиторів. Креативність і творчість цінується у сучасному світі, особливо у бізнесі, понад усе. Музична освіта дає можливість шукати нові шляхи творчості, це готовність прийняти нові можливості, і не так важливо, з допомогою яких інструментів ми навчаємо — з допомогою підручника та зошита чи з допомогою комп’ютера.

Анна Новак продемонструвала учасникам конференції музику нових польських композиторів, студентів та випускників консерваторії.

У рамках конференції відбувся фортепіанний концерт професора Загребської музичної академії Джуро Тиквіци та його учнів.

Джуро Тиквіца, випускник Московської консерваторії, розповів про систему музичної освіти у себе на батьківщині.

— Хорватія — межа поміж різними світами, поміж Заходом та Сходом, тому так історично склалося, що музична освіта в нашій країні пов’язана і з Європою, і, як у колишній республіці Югославії, базується на радянських традиціях. Сьогодні, окрім місцевих педагогів, музику в Хорватії викладають професори з Німеччини, Італії, Австрії, з країн, де сильні музичні традиції. У нас існує Королівська музична академія Хорватії, центр музичної освіти у країні.

Підтримуючи думку інших доповідачів, Джуро Тиквіца зазначив, що надзвичайно важливо зберегти діючу систему музичної освіти, яка з дитинства формує професіоналів, і надалі розвивати її. У певний момент, вважає хорватський педагог, необхідно відділяти музично обдарованих дітей, розвиток яких відбувається більш стрімко, й напрацювати для них особливу систему навчання, що готує фахівців високого класу.

Доповідь Людмили Іваненко з Таганрога на тему «Юний Шостакович», складену на підставі особистих спогадів його близького друга, відкрила для присутніх цікаві моменти  непростої долі музиканта, його юних літ. Втім, якби не було труднощів — навряд чи ми почули б таку величну, надлюдську музику Шостаковича. Геній за все платить своєю долею.

Конференція, яку підготувала і провела кафедра теоретичної та прикладної  культурології ОНМА ім. А. В. Нежданової на чолі з професором Оленою Миколаївною Марковою показала, що у нас працює чудова система освіти гуманітарія, яку не можна втрачати, забувати, ігнорувати на догоду новим віянням та швидкоплинній моді. Наша музична освіта повинна залишатися зрозумілою та близькою і для педагогів, і для тих, хто навчається. Живлячись найкращими традиціями, музична освіта націлена на майбутнє.

Ольга ФІЛІППОВА.