Небесне
скерцо
Популярна музична картина «Політ джмеля» з опери Миколи Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана» може служити ілюстрацією для польотів пілота мотодельтаплана Олександра Шпуля, який понад 30 років працює в аероклубі «Одеса». Він — майстер спорту, неодноразовий призер обласних, зональних і республіканських змагань, тренер збірної команди Одещини, виховав шість кандидатів у майстри спорту з дельтапланеризму. Піонер парапланеризму в Одесі. Командир льотної ланки, пілот-інструктор міжнародної категорії FІ, яка дає йому право з нуля навчати льотній справі бажаючих. А ще Олександр — конструктор надлегких повітряних апаратів і регіональний інспектор з безпеки польотів.
Не випадково, коли уряд Індії попросив Україну направити до них спеціалістів, які допомогли б розвинути повітряні види спорту, вибір випав на Олександра Шпуля та його колегу Олександра Семененка. У штаті Утар-Прадеш вони організували аеро-клуб, у якому навчили близько ста індійських громадян польотам на параплані.
Якщо у згаданій на початку опері композитор створив фантастичну казку у музиці, то такий же чарівний світ чи не щодня відкриває Олександр у повітрі. На дельта-плані небо видно не у вікно ілюмінатора, як по телевізору, тут до нього можна доторкнутися руками. А зустрічний струмінь повітря, жодної перешкоди для зору, загостреного зібраними у жмуток нервами, складають ілюзію польоту на власних крилах. Одна семирічна дівчинка, яка літала з ним пасажиром, не стримуючи захоплення, сказала пілоту про це так: «Ми з вами як дві вільні птахи, тільки ви — велика, а я — маленька».
Автор цього матеріалу приєднується до неї, бо це справді незвичне відчуття. Коли сидиш у відкритій кабіні мотодельтаплана, а під тобою пропливають плеса Хаджибейського чи Куяльницького лиманів, передмістя Одеси, будинки й авто, які згори видаються іграшковими, то хочеться співати.

…Смачні шовковиці самі падають у руки. Зупиняєшся на хвильку, а затримуєшся надовго. Вже медово злипаються чорні пальці, і несила відірватися від тієї смакоти.
У селі Лиман цих шовковиць — повно. Ягоди солодкими плямами встеляють землю. Кажуть, шовковицю дуже корисно їсти для покращення серцевої діяльності.
Біля сільського дитячого садка «Колосок» теж ростуть ці розкішні дерева. Під ними добре ховатися у спеку. Зранку сонечко ще не дуже припікає, воно разом з вихователями лагідно зустрічає маленьких жителів Лиману. Дітлахи гуртуються, разом йдуть мити руки, снідають і швиденько збираються до автобуса.  Двічі на тиждень малят возять на море. Про це потурбувалася сільрада, організувавши транспорт.  На море їздять і молодші школярі, які відвідують пришкільний оздоровчий табір. Так що оздоровлення дітей у селі Лиман — турбота не лише батьків та вихователів, а й безпосередньо місцевої влади.

Про цю людину в нашій газеті вже йшлося. Стаття називалася «Біографія Павловського в історії району». Назва невипадкова: Юліус Васильович справді багато зробив для Березівщини. Зараз він живе у райцентрі і продовжує примножувати добрі справи.

Зустрілися ми нещодавно з ним у центральній частині міста на... пустирі. Так, у Березівці саме навпроти ринку є таке непривабливе для зору місце. Раніше, у 1950 — 1970-ті, тут «господарювали» кози та телята, а зо двадцять років тому з ініціативи тодішнього керівника району Івана Ніточка на кошти місцевих підприємств було збудовано дитячий майданчик. Численні спроби озеленити його закінчувалися цілковитою й остаточною перемогою кіз. Але час пливе, і, як кажуть, усе змінюється. Нині поблизу майданчика залишилося всього кілька садиб, де утримують живність. Власники виганяють своїх підопічних на випас та зустрічають під пильним контролем. Тепер повноправними і безроздільними господарями майданчика стали діти зі своїми батьками, бабусями, дідусями. А от зелені бракує…