У давньоримському календарі він був сьомим за рахунком місяцем. Звідси й назва — септембер, себто сьомий.
У нашому календарі з двана-дцяти місяців він став дев’ятим лише 1700 року. Раніше, як і в стародавніх римлян, перший осінній місяць був сьомим. З середини XIV століття рік починався від дня Симеона Стовпника, або Семена-літопроводця. Припадав він точно на 1 вересня за старим стилем.
Наші предки називали вересень по-різному. Рюїн або ревун — через шум дощів, рев осінніх вітрів і звірів, особливо оленів. Інші назви теж були пов’язані з сезонними природними явищами. Наприклад, вересень і вресень нагадують, що зима ще далеко, якщо зацвітає медоносний верес. А назва зоревник і золоте літо походили від можливості насолодитися вранішньою тишею і красою вкритого покривалом з жовтого листя лісу.

Загрозливі для врожаю екстремальні температури у Росії можуть не лише завдати збитків врожаю та експорту, а й наблизити зміни монетарної політики Центробанку РФ, який буде вимушений відповісти на зростання цін.
Неймовірна спека у європейській частині Росії може викликати зростання цін на сільгосппродукцію, урожай якої скоротиться, що підхльосне інфляцію і підштовхне регулювальника до підвищення процентних ставок, вважають оглядачі. На Поволжі, на півдні Уралу і в центрі європейської частини Росії, де розташовані основні сільськогосподарські угіддя, в останні тижні температура не опускається нижче 30 градусів. У багатьох регіонах оголошено надзвичайний стан, лютують лісові пожежі, пересихають річки. За прогнозом метеорологів, аномальна спека протримається як мінімум до кінця липня.

Такої повені на Дунаї, як в останні два тижні, не було з 1973 року. Але навіть і тоді, за даними Державної гідрометеорологічної служби, вода прибувала не так інтенсивно. Від повені цього року постраждали близько 10 тисяч жителів Ренійського, Ізмаїльського та Кілійського районів Одеської області.
Основною причиною повені є нечувана кількість опадів, які випали в Центральній Європі, що й призвело до підвищення рівня води в Дунаї. Однак, за словами представника України в Дунайській комісії, Надзвичайного і Повноважного посла України в Угорщині Юрія Мушки, ситуація цього року не була б такою критичною, якби глибина українського глибоководного суднового ходу (ГСХ) «Дунай — Чорне море» була такою ж, як у румунського Сулинського каналу.
Нині українську частину каналу серйозно замулено через перерозподіл води з допомогою спеціальної пастки — струмененапрямної дамби біля мису Ізмаїльський Чатал. Її було побудовано румунською стороною ще 1902 року, вона перекриває значну частину Кілійського рукава, спрямовуючи воду в Сулинський рукав, що не лише спричиняє повені, а й негативно впливає на флору та фауну регіону.

Найближчим часом всі люди на планеті можуть стати свідками рідкісної події, що відбувається раз на кілька тисяч років. За повідомленнями інсайдерів з обсерваторії Мауна Кеа на Гаваях, червоний гігант Бетельгейзе стрімко змінює форму. За останні 16 років зірка втратила круглу форму, відчутно стискаючись у полюсах, у той час як екватор зірки все ще утримується через відцентрову силу. Це явні ознаки того, що залишилося небагато часу до перетворення зірки в наднову.
Як виглядатиме ця рідкісна подія з Зем­лі? Раптово в небі спалахне дуже яскрава зірка. «Дуже яскрава» — означає ступінь яскравості, що порівнюватиметься, як мінімум, з повним Місяцем, як максимум — повним Сонцем. Триватиме подібне космічне шоу близько шести тижнів, тобто понад півтора місяця у певних ділянках планети настануть «білі ночі». Решта людей насолодяться двома-трьома додатковими годинами світлового дня і чудовим видовищем наднової зірки вночі.

2010-й — Міжнародний  рік  біорізноманіття

2 червня стартувала нова інформаційно-просвітницька кампанія, що має назву «Ми вирізаємо їх з нашого життя», організована всеукраїнською громадською організацією «Асоціація природоохоронних територій України» та підтримана Організацією Об’єднаних Націй. Вона триватиме до кінця року.
З цією кампанією Україна приєднується до більш ніж ста держав, які проводять громадські та медійні заходи на підтримку Міжнародного року біорізноманіття. Її суть полягає в демонстрації на бігбордах та сітілайтах у найбільших містах країни — Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Запоріжжі та Львові, а також вздовж головних автошляхів — п’яти образів: бурий ведмідь, зубр, беркут, морський коник та першоцвіт борошнистий. Всі вони — живі істоти, яких залишилося дуже мало або які майже зовсім зникли з природи України.
Займаючи менше шести відсотків площі Європи, Україна володіє приблизно 35 відсотками її біорізноманіття. Цьому сприяє її територія, розташована на перехресті природних зон та міграційних шляхів багатьох видів тваринного світу. Але деградація довкілля, викликана інтенсивною господарською діяльністю людини, призвела до масштабних зрушень у природних екосистемах. Внаслідок цього значно зменшилася чисельність або просто зникли багато видів тварин, рослин і грибів.
«Червона книга України» за останні 15 років потовщала майже на третину. Тварини, рослини, гриби, риби, амфібії вимирають прискореними темпами. Але цей факт залишається поза свідомістю громадян країни. Українці не знають, що втрачають.

Нещодавно відбулася прес-конференція першого заступника начальника Державного управління охорони навколишнього середовища в Одеській області Олександра Ставнійчука, який розповів журналістам про стан водних ресурсів у нашому регіоні.
Упродовж минулого року на різні потреби було використано майже 336 мільйонів кубометрів води — значно більше, ніж попереднього. Цю різницю спожили в основному промисловість та зрошення. Господарсько-питні витрати залишилися практично на тому ж рівні. Слід зазначити, що водопостачання області здійснюється як з поверхневих, так і підземних джерел. Найважливіші поверхневі постачальники — ріки Дністер, Дунай, озеро Ялпуг, два канали Ізмаїльського управління водного господарства.

МОРШИН, Трускавець — ці прикарпатські курортні містечка були і є на слуху. Цілющі мінеральні води, чисте повітря, помірний клімат, інші природні принади разом зі стараннями висококваліфікованих лікарів роблять справжні дива, повертаючи втрачене здоров’я людям. У радянські часи придбати профспілкову путівку у санаторії цих містечок вважалося великим щастям, встановлювалися черги на їх отримання. А кому те не вдавалося, прагнули придбати хоча б курсівку. Лікуйся у санаторії, а проживай і харчуйся у приватному порядку.
Мені жодного разу не випадала та профспілкова милість, зрештою, дякувати Богові, не було в тому особливої потреби. Та коли фонд Національної спілки журналістів України запропонував групі працівників ЗМІ з усіх регіонів країни побувати в Моршині, аби все на власні очі узріти і розповісти широкому загалу про наші враження від побаченого, почутого і відчутого у цій курортній перлині, про нинішні можливості моршинської оздоровниці, я з радістю збиралася у дорогу.
Щоправда, не вельми рожеві думки виникали. Певно, побачу таку ж розруху, запустіння, розлад, обшарпані, куплені-перекуплені санаторні приміщення, сліди дикого відчуження. Спритні ділки займають ці благодатні, безцінні місця, зводять на них приватні елітні котеджі, дачі чи багатоповерхівки невідомого призначення.

Проблема антропогенного впливу людини на планету викликає дедалі більше занепокоєння у громадськості. Сьогодні зміни клімату представляють загрозу для всього людства, і в тому числі для нас, українців. Щодня населення Землі відчуває на собі наслідки цих змін — посухи та повені, зменшення врожаю, нестача питної води, не кажучи вже про різкі зміни температури й екстремальні погодні явища. Про це говорилося на міжнародному форумі з питань екології та енергетики, який відбувся нещодавно в Одесі. Перед аудиторією виступили експерти ЄС з питань європейської природоохоронної політики. Мета цього заходу — привернути увагу громадськості до проблеми кліматичних змін, а також поінформувати про діяльність Європейського Союзу щодо захисту навколишнього середовища і впровадження Кіотського протоколу. Відбулася цікава розмова щодо екологічних ініціатив з подолання кліматичних змін за участю студентів, експертів, представників громадських екологічних організацій та органів влади.
Зокрема, Ханс Райн, керівник відділу з питань енергетики представництва ЄС, зазначив, що Україна займає одну з найгірших позицій у світі за кількістю викидів вуглекислого газу в атмосферу. Країна споживає надто багато енергії, витрачаючи її нераціонально. І це при тому, що порівняно з 1990 роком наша держава знизила викиди в атмосферу на 60 відсотків. Та такого результату ми досягли не завдяки енергозберігаючим технологіям, а через скорочення виробництва та економічну кризу. В Україні ще з радянських часів збереглися традиції найбільш енерговитратного та неекологічного виробництва. У цьому сегменті ми залишаємося однією з найнапруженіших країн. Викиди в атмосферу на одиницю продукції — найбільші у світі, і навіть більші за спожиту на виробництво енергію. Але ситуацію можна покращити, і це стосується не лише промислового виробництва, а й споживання енергоресурсів населенням. У найближчі роки Україна стане свідком впровадження інвестицій в уміле використання енергоресурсів, і Євросоюз готовий надати допомогу в цьому напрямку, — зазначив Ханс Райн.

Минулого тижня Одещину з робочим візитом відвідав міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Нестор Шуфрич. Під час поїздки він, зокрема, оглянув захисний протипаводковий комплекс вздовж української ділянки річки Дунай та провів засідання центрального міжвідомчого штабу урядової комісії з координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Про результати візиту міністра (бо поспілкуватися з ним на місці випала нагода представникам тільки деяких ЗМІ) на прес-конференції в Одесі розповів заступник голови облдержадміністрації Олександр Малін. Він поінформував: прийнято рішення щодо втілення проекту зі створення берегоукріплювальних споруд, які можуть витримати підйом рівня води в Дунаї до 6 метрів. Саме така висота зумовлена тим, що за останні 150 років вода у річці максимально піднімалася до 5,97 метра. Загальна вартість проекту — 364 мільйони гривень. Перша його частина повністю готова.  До речі, з основним обсягом робіт мають намір впоратися не за три, як планувалося, а за два роки. Цьогоріч, обіцяють, буде профінансовано 83,5 мільйона гривень. Олександр Малін наголосив, що очікується також прийняття рішення про виділення у 2010-му з резервного фонду Кабінету Міністрів ще 70 мільйонів для виконання базової частини робіт і закінчення всіх питань з проектуванням. Залишок грошей від 364 мільйонів планується отримати вже наступного року.
Заступник голови ОДА підкреслив: у випадку підтоплення прибережної території Дунаю збитки можуть сягнути від 2,5 до 3 мільярдів гривень. Тож реалізація цього проекту є обґрунтованою, доцільною. Більше того, він дасть можливість на декілька десятків років забути про те, що Ренійський, Кілійський та частина Ізмаїльського районів є зонами високої вірогідності надзвичайних ситуацій.

Закінчення. Початок у номері за 24 квітня

— Чи траплялися випадки, коли комусь із зимівників треба було надати необхідну медичну допомогу в умовах стаціонарної лікарні, як ви з цим справлялися?
— На жаль, такі випадки були. В мою зимівлю механік, рухаючись на снігоході, наїхав на прихований під снігом камінь і поламав ногу. Наслідки були складними — на сім місяців людина вибула з ладу. Іншого разу, це вже без мене, довелося евакуйовувати начальника станції, у якого зненацька відкрилася внутрішня кровотеча. Пам’ятаю, було ще два випадки, коли важко захворіли дизеліст і кухар. Незважаючи на суворе медичне обстеження, яке проходять полярники, застрахуватися повністю від усіх негараздів не можна.
В екстремальних випадках нам на допомогу приходять криголами американської антарктичної служби. Вони працюють там практично цілий рік. Їм вдавалося пробитися крізь льоди і взяти на борт потерпілих зимівників. Це коштує колосальних витрат, але треба віддати належне рятівникам — все робилося безплатно. В Антарктиді добре спрацьовує закон взаємовиручки — одна станція допомагає іншій, коли ті чи інші полярники потрапляють у складну ситуацію.

Справжнього одесита нічим не здивуєш, бо Одеса має до всього діло. Отож якщо мова заходить про Антарктику, на пам’ять одразу приходить китобійна флотилія «Радянська Україна», яка вела там свій промисел. Але від нього вже давно усі, крім деяких народів, для яких це традиційне джерело харчування, відмовилися на користь екології. Однак мало хто знає, що в Одесі живуть і працюють справжні дослідники Антарктиди, зимівники на полярних станціях.
Усі чули про славетні імена першопрохідників полярних широт: Фадея Беллінсгаузена, який у 1820 році відкрив Антарктиду, Рауля Амундсена, котрий у 1911-му досяг Південного полюса, та про десятки інших відважних полярників. Але за ними на незвідані простори прийшли сотні нових дослідників, аби дати людству повніші і систематизованіші знання про колись невідомі куточки Землі. Зокрема, сьогодні в Антарктиді і прилеглих островах постійно діють 34 станції 18 країн світу, на яких виконується величезний обсяг фундаментальних і прикладних досліджень. Серед них є українська станція «Академік Вернадський». Її колективу не позичати мужності і стійкості в роботі в екстремальних умовах. І кожен зимівник, хто хоча б раз побував в Антарктиді, заслуговує на окрему розповідь. А тим більше людина, яка чотири рази брала участь в антарктичних експедиціях, у тому числі тричі очолювала зимівлю на станції. Знайомтеся: це директор Гідрометцентру Чорного і Азовського морів, кандидат географічних наук, доцент Одеського державного екологічного університету Віктор СИТОВ.
— Вікторе Миколайовичу, чим же так полонила вас Антарктида, що ви раз по раз поверталися туди?

17  квітня — День  довкілля

У ці квітневі дні і в місті, і в селі можна побачити людей з граблями і лопатами. Вони прибирають прилеглі до своїх будинків території, скопують грядки та городи, підрізають гілля, білять стовбури дерев. І свіжішає на очах земля, а якщо ще пройде дощик і вигляне сонечко — любо-мило на неї дивитися.
З традиційним весняним прибиранням збігається День довкілля. Втім, зазначимо, він має ширшу мету: не лише впорядкування територій і виса­дження дерев та кущів, а й пропаганду дбайливого ставлення до природи взагалі, її збереження й охорону як середовища нашого існування. Це дуже важливий момент, бо ще багато хто вважає турботу про довкілля справою другорядною. Це, мовляв, — не власне житло, яке кожен прагне затишно обладнати, а вселюдське. А якщо загальне, то нібито нічийне. Бери, скільки заманеться... Щось подібне ми вже проходили, коли господарювали у колгоспах. Чи не тому так важко утвердитися переконанню, що природа — це наш спільний дім і дбати про нього треба не гірше, ніж про власне житло? Чи ж не з цієї причини так повільно пробуджується екологічна свідомість, і коли на шальку терезів лягають інтереси довкілля та сьогочасної вигоди, яка завтра може обернутися бідою, то нерідко переважає зиск? Отже, мало посадити деревце-друге — треба стати істинним природолюбом. «Усі ми хочемо жити не лише у найзеленішій, але й у найчистішій країні, де будуть народжуватися здорові діти — наше майбутнє», — йдеться у зверненні з цієї нагоди колективу Державного управління охорони навколишнього середовища в Одеській області.

Вже заведено, що, відзначаючи Міжнародний день птахів, у більшості країн особливу увагу приділяють пернатому, удостоєному високого титулу — Птах року. Йому присвячують виставки, збірки художніх творів, фільми, наукові статті. У рамках таких заходів відкривається стільки цікавого, незвичайного з життя пташки, що кожен починає усвідомлювати її значущість і необхідність. Дотримуючись цієї традиції, розповімо про польового горобця, якого Українське товариство охорони птахів спільно з Національним еколого-натуралістичним центром обрали Птахом року-2010.
На думку окремих фермерів, власників селянських господарств, цей пернатий не має права на такий високий титул, бо завдає шкоди. Він зграями налітає на поля та сади, лущить ще недозріле насіння, надщипує ягоди, а ранньої весни ласує бруньками аґрусу та смородини. Лунають навіть пропозиції щодо вжиття заходів для масового знищення горобців.
Справді, ці птахи певною мірою є шкідливими. Але якщо врахувати користь, яку вони приносять, то вона виявляється в рази більшою, ніж вартість з’їденого ними зерна чи ягід. Не слід забувати, що у харчуванні горобців переважають «дикі» корми: навесні і влітку — здебільшого комахи та їх личинки, а восени і взимку — насіння різних бур’янів та польових рослин. Ці малесенькі пташки знищують силу-силенну шкідливих комах та їх личинок. Ось кілька перевірених вченими фактів. Пара горобців приносить своїм пташенятам їжу близько 300 разів на день і за період вигодовування одного виводка знищує до 30 тисяч (!) комах. А таких виводків щороку не менше трьох.

Мабуть, нема людини, яку б не цікавив прогноз погоди. Він потрібен хліборобові й водію, мореплавцеві й авіатору, мандрівникові і рибалці... А хіба кожен з нас увечері після роботи не слухає, яку погоду синоптики обіцяють на завтра? Від цього залежить не лише як одягатися, а й плани на новий день, самопочуття тощо.
Згадайте, з якою великою увагою ми всі ставилися до прогнозів минулої жорстокої зими. У той період було зафіксовано 17 активних циклонів, які принесли опадів утричі більше, ніж звичайно. Перепади температур за одну добу, траплялося, сягали до 28 градусів. Але, незважаючи на всю складність передбачування таких явищ, працівники Гідрометцентру Чорного та Азовського морів справилися відмінно. Вірогідність їхніх прогнозів становила 95 відсотків. Завчасні попередження про сніговії та бурани дозволили зустріти стихію підготовленими, а відтак убезпечити багато матеріальних цінностей, подбати про нормальну життєдіяльність населення, роботу підприємств та організацій.
А якою буде погода на найближчі місяці? Чи закінчився період похолодання і прийшло потепління? Що головним чином впливає на клімат? Чи настане кінець світу у 2012 році?..
Відповіді на ці та інші запитання можна було почути на прес-конференції, яка відбулася 23 березня, у Всесвітній метеорологічний день, у прес-центрі інформаційного агентства «Міст-Одеса». Із журналістами спілкувалися директор Гідрометцентру Чорного та Азовського морів Віктор Ситов, ректор Одеського державного екологічного університету Сергій Степаненко та завідуюча кафедрою метеорології і метеопрогнозів цього ВНЗ Галина Івус.

Різноманітну, цікаву та корисну інформацію про діяльність людини на Чорному морі і про саме море у різні епохи можна отримати, досліджуючи затонулі судна. Йдеться про наукові розвідки з підводної археології. З цього приводу є чимало публікацій у науковій пресі та у засобах масової інформації...
Контр-адмірал у відставці, кандидат військово-морських наук, голова Севастопольського відділення Географічного товариства України Л. І. Мітін підготував монографію «Братські могили у глибинах Чорного моря», яка містила сотні карт, десятки таблиць. Нині чудового знавця морської справи Л. І. Мітіна вже немає, але деякі матеріали його досліджень та схема загибелі суден у Чорному морі наводяться у статті Р. М. Короткого «Последняя песня адмирала», надрукованій у міжнародному морському альманаху «Черноморские румбы» (2004). За підрахунками Л. І. Мітіна, за весь час судноплавства у чорноморсько-азовському регіоні (а це понад 30 століть) трапилося приблизно 50 — 60 тисяч корабельних аварій. На його думку, на морському дні реально могло зберегтися близько 2 тисяч суден, які затонули переважно за три останні століття.

Майже щодня ми чуємо про стрімке наближення страшної повені-2010. Чим вона загрожує Одещині? Якими будуть її наслідки? На ці та схожі запитання під час прес-конференції, присвяченій підготовці до пропуску весняного льодоходу та водопілля, відповідали начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації Олександр Міхеєв та начальник відділу захисту населення і територій цього управління Микола Лісничий.
На даний час, за інформацією Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів і Дунайської гідрометеорологічної обсерваторії, ситуація в басейнах річок Одеської області така: рівень Дунаю щодня підвищується на 3 — 10 сантиметрів, а в Дністрі протягом останніх 4 днів рівень води понизився на 10 сантиметрів. «Для нас прогнози хороші: паводок має бути в нормі або навіть нижчим за неї. Інтернет-інформація про те, що Одещину затопить — неправда»? — заспокоїв Олександр Миколайович. Де, за його словами, рівень води в річках підніметься вище норми, то це в Київській області.

Досі ще такої книги не було, яка б так різнобічно розповідала про наш український берег, іншими словами, про морський фасад України. Її написав відомий вчений-біолог Ювеналій Зайцев. Книга так і називається — «Чорноморські береги України». В ній йдеться про минуле і сучасне північного узбережжя Чорного моря, що входить до складу території України, — від дельти Дунаю до Керченської протоки, а якщо бути точнішим, то від протоки Мусура (державний кордон з Румунією) до мису Такил на південному заході Керченського півострова. Підраховано, що довжина цієї смуги, де море взаємодіє із суходолом, становить 1829,1 кілометра. Щоправда, ця відстань може коливатися.
У виданні розповідається про берегові ландшафти, затоки, бухти, острови та скелі, подаються відомості про водозбиральний басейн Чорного моря. Окремі розділи присвячені дельтам та гирлам річок, відкритим і закритим від моря лиманам та озерам, морському дну і воді, течіям і хвилям, мешканцям підводного світу. Автор не оминув також стосунків між людиною і морем, привернув увагу до найгостріших існуючих та можливих екологічних суперечностей, виховання особистої та громадської екологічної етики.
У книзі подано також інформацію для туристів, рекомендації щодо проведення самостійних спостережень за станом екології прибережної зони, анотовано список видів риб тощо. Написана вона легкою для сприйняття мовою і розрахована на широке коло читачів.
Пропонуємо калейдоскопічні уривки з цієї книги.

Золото не тільки під землею

Як освідчення у любові
До багатьох речей ми призвичаюємося і не бачимо в них ніякої дивини. От якби, думаємо інколи, гайнуть кудись на Таїті (на Гаїті з відомих причин не скоро заманеться). Але ж і у нас під боком є багато цікавого. Варто лише подивитися на це під іншим кутом. Скажімо, ну що та річка, яка тече на околиці міста чи села, — вода та й більше нічого. А чи знаєте ви, що вчені називають воду зоряним мінералом? Чому? Та тому, що вона, як і зірка, зберігає у собі три послідовні стани — газоподібний, рідкий і твердий. І виходить, що ми — люди Землі, але наші тіла на три чверті складаються із зоряного матеріалу. Отже, праві поети, які, можливо, навіть не усвідомлюючи цього, у своїх віршах часто ставлять слова «ріки» і «зорі» поряд.
А ще кажуть, що велике бачиться на відстані. Пригадується, як у дитинстві мріялося стати відважним мандрівником і вирушити у далеку подорож, овіяну романтикою пошуків та відкриттів, пропливши, скажімо, загадковими і знайомими з пригодницьких книжок ріками, як Ніл, Міссісіпі, Амазонка... До речі, географи відносять їх до найбільших у світі, так само як Янцзи, Конго, Меконг, Єнісей...

Німеччина хотіла б, аби її букові ліси були зараховані до спадщини ЮНЕСКО поряд з карпатськими пралісами. Німці сподіваються, що зможуть долучитися до поданої Україною і Словаччиною заявки, яку задовольнили ще 2007 року.
Офіційну заявку про зарахування п’яти букових лісів до світової природної спадщини ЮНЕСКО Німеччина подала 1 лютого в Парижі. Як розповів міністр довкілля федеральної землі Мекленбург — Передня Померанія Тіль Бакгауз, ідеться про п’ять унікальних букових лісів на території чотирьох німецьких федеральних земель — Гессен, Бранденбург, Тюрінгія і Мекленбург — Передня Померанія. Це найцінніші букові масиви на території сучасної Німеччини.  Німецьке подання має доповнити зроблену ще 2007 року заявку України та Словаччини про взяття під опіку ЮНЕСКО карпатських букових пралісів. Якби вдалося долучитися до українсько-словацького проекту, це дало б можливість уперше говорити про справді загальноєвропейську природну спадщину, зазначив Тіль Бакгауз.

Пам’ятаєте знаменитий радянський фільм «Іронія долі, або З легким паром», після показу якого традиція відвідувати баню 31 грудня стала культовою для багатьох чоловіків? Зрештою, вона й так була досить популярною. Але є й незвичні традиції. Наприклад, святкувати Різдво в одеських катакомбах. Так уже кілька років поспіль робить група спелеологічного клубу «Пошук». У перших числах нового року сміливці спускаються в катакомби, де розкладають базовий табір. Різдво зустрічають, як і годиться, — з кутею, святковими стравами, вином та запаленими свічками. Зважаючи на те, що період експедиції — новорічні свята, піднесену атмосферу створюють спеціально принесені та прикрашені іграшками ялинові гілки.
Цього року відстань між найближчим входом у катакомби і розкладеним базовим табором складала 7 кілометрів. Так далеко група спелеологів забралася не заради екстриму. Бо якщо в бані відпочивають, то в катакомбах — працюють. Основною метою перебування спелеологів під землею є картографування, що передбачає вивчення малодосліджених територій катакомб і, відповідно, креслення карти певної місцевості. Це дуже непросте завдання. Адже катакомби — складний неосвітлений лабіринт, в якому легко загубитися. Є багато небезпечних ділянок. Наприклад, можна наштовхнутися на відкритий глибокий колодязь, який доведеться перестрибувати. Більшість шляху треба проходити навприсядки, бо стеля занадто низька. Буває, що з неї стирчать глиби каміння, якими можна поранити голову, тож пересуватися катакомбами слід тільки в касці. Зважте на те, що спелеологам цей шлях доводиться долати з різним спеціальним обладнанням, вага якого на кожну людину приблизно десять і більше кілограмів.

Є теми, до яких у цю передсвяткову пору повертаються щороку. Це постачання в наші міста і села ялинок — чи не найголовнішого атрибуту Новоріччя і водночас їх охорони від незаконних вирубок. Про це і йшлося й на прес-конференції, яка відбулася в Одеському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. З журналістами зустрілися начальник управління Дмитро Подольський та його перший заступник Олександр Скрипник.

Але перш ніж перейти до основної теми, Дмитро Олексійович коротко розповів про результати господарювання лісівників Одещини цього року. Він озвучив вагомі цифри, які свідчать про належну турботу за лісом, зокрема про рубки догляду, санітарно-вибіркове та суцільне санітарне вилучення дерев, рубки головного користування. Внаслідок цього було отримано 63 тисячі кубометрів ліквідної сировини,  в тому числі чотири тисячі ділової, яка, в основному, була реалізована на внутрішньому ринку України, і її левова частина дісталася деревообробним підприємствам нашої області. Водночас посаджено лісів на площі 3500 гектарів, з них переважна більшість — на землях, не придатних для ведення сільськогосподарських робіт. На 2010 рік отримано 16 мільйонів 400 тисяч одиниць посадкового матеріалу різних лісових культур. Це, до речі, на три мільйони більше, ніж торік. Підготовлено три тисячі гектарів для створення нових лісів.

У понеділок в Копенгагені відкрився всесвітній саміт з проблеми клімату. Упродовж 12 днів представники 192 країн спробують узгодити конкретні дії, аби запобігти катастрофічним наслідкам потепління на планеті.

«Зміна клімату на Землі не знає кордонів, ця проблема стосується усіх», — заявив, відкриваючи саміт Ларс Лекке Расмуссен, прем’єр-міністр Данії. Чи вдасться до 18 грудня ухвалити в Копенгагені конкретні документи, все ще залишається незрозумілим.
Напередодні саміту керівник секретаріату ООН з питань клімату Іво де Боер висловлювався досить оптимістично: «За ті 17 років, поки ми ведемо переговори з проблем зміни клімату, ще ніколи так багато країн не виступали з конкретними заявами. Нині ж не проходить і дня, щоб не з’являлися нові цілі із скорочення викидів СО2 чи нові плани екологічних дій. Це безпрецедентно!»

Нещадне вирубування зелених насаджень, природні стихійні явища, техногенні аварії, пожежі призвели до значного зменшення лісів. Щоб виправити становище, Президент видав указ «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень». Цей документ став керівництвом до дії для місцевих органів виконавчої влади, яким доручено визначити земельні ділянки для створення молодих лісів. Ігнорування цього завдання може призвести до незворотних змін у природному середовищі.

Багато хто пам’ятає грандіозні проекти щодо випрямлення річкових русел, осушення водно-болотних угідь, будівництва меліоративних систем. Знаємо, чим це закінчувалося: жодне втручання людини у природу не дало позитивних наслідків. Навпаки — накоїло чимало біди. Отже, для збереження природного балансу будь-яка дія повинна бути максимально прорахованою, виваженою і науково обґрунтованою.

Глобальне потепління — проблема для планети величезна. На жаль, далеко не всі ще усвідомлюють її можливі наслідки. А вони можуть бути справді катастрофічними.

Чому відбувається глобальне потепління

Зміни клімату на Землі проявляються внаслідок природних процесів у всіх часових масштабах — вони можуть тривати від десятиліть до мільйонів років. В історії планети був льодовиковий період, коли клімат був холодніший за сьогоднішній. Потім були значно тепліші міжльодовикові періоди. Ці цикли викликалися суто природними причинами. Але з початку промислової революції зміна клімату відбувається прискореними темпами, і вагомий внесок у це робить людство. Адже його діяльність пов’язана зі спалюванням викопного палива, вирубкою лісів, розорюванням земель, урбанізацією тощо.
Відповідно до наукових досліджень, починаючи з кінця XIX століття і до цього часу середня глобальна температура на Землі збільшилася на 0,74°С, а до 2100 року прогнозується її підвищення на 1,4 — 5,8°С. Все це призведе до збільшення повеней — причому масштаби будуть такі, що під загрозою опиниться виживання чверті населення планети. Разом з тим танення арктичних криг призведе до змін океанічних течій в усьому світі. В результаті зміняться кліматичні показники, в тому числі у Північній Америці та в Європі. А це зашкодить місцевій флорі й фауні, сільському господарству та водозабезпеченню.

Узимку тут літають орлани-білохвости, завивають пронизливі холодні вітри, а лиманом пропливає сіра дніпровська крига. Навесні до лагун заходить на нерест кефаль і розквітають орхідеї. Влітку з’являються пелікани, пускає свої коси ковила і влаштовують шлюбні ігри каракурти. Осінь настає повільно, підбиваючи підсумки ще одного прожитого сезону.
Кінбурнська коса, земля поміж Чорним морем і Дніпро-Бузьким лиманом, вабить гостей своєю природою, історією та приязними мешканцями, нащадками прогноївських козаків.

На Кінбурні праця перемежовується з відпочинком, одне породжує інше, а разом складається в любов до цього невеличкого кавалка землі. Єдине, що хвилює місцевих мешканців, а також прихильників Кінбурна на «материку», — це зовнішнє втручання. «Ми маємо протриматися до створення національного парку, а тоді вже косі нічого не загрожуватиме», — усі як один сподіваються вони.
Основний транспорт на Кін­бурнській косі — «газики» й «уазики» радянського виробництва. Однак щороку більшає сучасних джипів: вони прокладають заповідним степом нові траси, винищуючи ніжну місцеву флору та вичавлюючи пташині й гадючі гнізда. Джипи є символом нахабного прориву цивілізації в життя трьох рибальських поселень на Кінбурні, тож викликають своєю появою щиру ненависть місцевих.

Працівники Агентства з аеронавтики та до­слідження космічного простору США в рамках одного зі своїх проектів з вивчення Місяця знайшли на його поверхні воду. «Це відкриття стало початком нової сторінки у нашому розумінні Місяця», — говориться у повідомленні, розповсюдженому прес-службою НАСА. У ньому наголошується, що попередній аналіз даних, отриманих із зонда LCROSS, довів існування водню в одному з кратерів, що постійно знаходився на темному боці супутника Землі.

Фахівці НАСА пояснюють, що нову інформацію вдалося одержати в результаті досліду, проведеного 9 жовтня. Він полягав у «бомбардуванні» поверхні Місяця — космічний апарат LCROSS було спрямовано в кратер Кабеус разом з ракетою Atlas 5. Від удару з дна кратера, який «протягом мільярдів років не бачив сонячного світла», піднявся стовп пилу. Дані про цю породу й аналізували вчені. «Ми відкриваємо таємниці нашого найближчого сусіда й Сонячної системи загалом», — прокоментував результати експерименту один з провідних фахівців з питань дослідження Місяця у вашингтонській штаб-квартирі НАСА Майкл Уарго. Він переконаний, що цей супутник Землі приховує величезну кількість загадок, а LCROSS наблизив людство до їх розв’язання.

Трохи більше року тому, 13 листопада 2008-го, з’явився указ Президента України «Про створення Нижньодністровського національного природного парку». Цей парк, як записано у положенні, є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Нагадаємо, що його загальна площа становить понад 21311 гектарів. Вона розташована на території Білгород-Дністровського, Біляївського та Овідіопольського районів.

Президентський указ довершив багаторічну роботу істинних природоохоронців, які наполегливо, долаючи всілякі перепони, захищали цей унікальний природний комплекс пониззя Дністра. Нарешті всі змогли полегшено зітхнути: справа увінчалася успіхом.
Але, як з’ясувалося згодом, задекларувати права національного парку це одне, а добитися їх неухильного виконання — друге.

Дендропарк у селі Гетьманівка Савранського району сьогодні важко назвати парком. Здається, що це ліс, який оточує село, забіг сюди та й залишився тут. Але це не так. Колись він створювався за всіма правилами паркового мистецтва. Тут і досі проглядаються промінчики старих алей, обабіч яких були висаджені і рідні, і чужі екзотичні дерева та влаштовано каскад ставків.

Ми побували у парку посеред осені, коли ще багрянився лист у кронах дерев. А вони тут одне від одного кращі.
Скажіть, чи ви бачили коли-небудь дерево, яке тоне у воді? А тут воно росте. Це паротія перська — листопадна рослина роду гамелідових. Інша назва — залізне дерево, яке повністю виправдовує свою назву — відзначається великою твердістю і міцністю. Густина його волокон становить до 1050 кілограмів на кубічний метр. Кажуть, цю деревину можна використовувати навіть у машинобудуванні.

Група японських та американських дослідників уперше в історії астрономії знайшла планету, яка обертається в напрямку, протилежному обертанню її власної зірки.

Як повідомляє Newsland, відкриття дозволив зробити потужний телескоп Subaru, розташований на Гавайських островах. З його допомогою фахівці Японської національної обсерваторії і Массачусетського технологічного інституту ретельно вивчили планету «HAT-P-7b», розташовану приблизно за тисячу світлових років від Землі в напрямку сузір’я Лебедя. Розмірами вона в 1,4 раза більша від Юпітера й обертається навколо зірки, діаметр якої у 1,8 раза перевищує наше Сонце.

Про тривоги Чорного моря, Всесвітній день якого відзначається 31 жовтня, йшлося на прес-конференції, що відбулася цими днями в інформаційному агентстві «Міст». З журналістами спілкувалися академік НАН України Ювеналій Зайцев, завкафедрою судноплавства Одеської національної морської академії Віктор Алексишин, завідувач кафедрою загальної та морської геології Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Євген Ларченков, історик Віктор Алексєєв, капітан далекого плавання Олександр Крайній, головний редактор морського альманаху «Чорноморські румби» Роберт Короткий.

Видатний учений Ювеналій Зайцев говорив про проблеми з погляду екології. Він, зокрема, відзначив, що в біосферному сенсі Чорне море, висловлюючись образно, є своєрідною стічною ямою для великої території Європи та Азії. У нього дуже обмежений водообмін з Середземним морем і тим більше — з океаном. Цей фактор був сприятливим для морських організмів до початку епохи посиленої дії на море. Наприкінці 1960-х в результаті інтенсивного землеробства у море хлинули добрива — почалася «зелена революція». Різко побільшало водоростей, які після «цвітіння» осідали на дні, розкладаючись і поглинаючи кисень. Це викликало гіпоксію живих організмів моря. Такі процеси відбуваються на глибині від 10 до 30 метрів, на найбільш плодючих площах шельфу. У результаті вчені спостерігали так звані «замори», коли на берег у великих кількостях викидало мертву рибу. Перший такий випадок був зафіксований у серпні 1973 року поміж гирлами Дунаю та Дністра, де особливо інтенсивно нагромаджувалися добрива, і на території три з половиною тисячі кілометрів усе живе у морі загинуло. Та й сьогодні, як результат нестачі кисню, бачимо на узбережжі безліч напівживих організмів, які з задоволенням поїдають птахи. І це лише результати бездумного використання добрив, але існують ще небезпечніші, більш токсичні речовини: важкі метали, пестициди, радіонукліди, наслідки Чорнобильської катастрофи...