Фонд держмайна може вдатися до повторної приватизації одного з найбільших виробників азотних мінеральних добрив в Україні — Одеського припортового заводу.
Як заявив голова ФДМ Олександр Рябченко, який це буде конкурс, що саме буде продаватися (розмір пакета), поки що сказати неможливо. І все ж, за його оцінками в ході торгів вартість ОПЗ може зрости до 6 млрд  грн.
Для початку процесу приватизації ОПЗ необхідне рішення Кабінету Міністрів, кажуть у ФДМ. «Наразі тема продажу ОПЗ у Кабміні не обговорюється. Більш актуальне питання — приватизація підприємств теплової генерації, якими цікавляться вітчизняні та зарубіжні інвестори», — стверджує високопоставлене джерело газети «Комерсант — Україна» в уряді.
Якщо приватизація ОПЗ все ж відбудеться, основними претендентами на актив експерти називають російських інвесторів.
Нагадаємо, спроба приватизації ОПЗ відбулася торік 29 вересня. Але все закінчилося скандалом: ФДМ відмовився визнати покупцем компанію «Нортіма», яка виграла тоді торги, запропонувавши за завод 5 млрд  грн.

Так, саме парадом талантів став День знань у технічному коледжі Одеської національної академії харчових технологій, який тут святкували 31 серпня.
Вітаючи першокурсників, що поповнили лави студентів цього, одного з найстаріших навчальних закладів Одеси (у березні він відзначив 80-літній ювілей), старшокурсники влаштували справж­ній концерт, на якому своїми вокальними, танцювальними і драматичними талантами порадував студентський театр «Дюк». Так що нове поповнення навіч переконалося у правдивості слів директора коледжу, заслуженого вчителя України Анатолія Коваленка: вчитися у них — значить не тільки гарантувати собі одержання високого рівня знань (коледж входить у десятку кращих навчальних закладів цього рівня в Україні), а й успішно розвивати всі свої таланти.

Хтось із дотепників, як про мене, дуже влучно охарактеризував наше з вами сьогоднішнє життя-буття: нині, мовляв, час спринтерів, тоді як спільноті вкрай потрібні саме стайєри. Особливо молоді хочеться усього найліпшого й бажано одразу, причому з мінімумом затрат, як фізичних, так і духовних.
Не в дивину, що в герої дня часто просуваються приткі й гнучкі, а від того, в очах декого, буцімто й успішні. Невелика ж ціна тим скорострільним статкам і визнанням. То минуче, бо воно нічого, окрім докорів совісті, людині не залишить. За щастя, що на противагу всьому швидкоспеченому й хиткому, якого, зазвичай, не тримає коріння порядності й совісті, маємо інші приклади. Так би мовити, приклади сумлінного стайєрства, яке проявляється у багаторічній відданості своїй професії, вмінні вчитися кращому й учити тому інших, небайдужості й життєвому таланту за будь-яких обставин залишатися самим собою.

З початком нового навчального року першими їх привітали медики. Не зовсім весела традиція, якої впродовж багатьох літ дотримується медичний персонал дитячого відділення Одеського обласного протитуберкульозного диспансеру, що на вулиці Бєлінського, 11.
Тяжку недугу в стінах цього спеціалізованого закладу долають і зовсім ще крихітки, і діти шкільного віку. Маленькі пацієнти навчаються факультативно, тобто мають уроки з предметів, які відпо­відають шкільній програмі. Викладати доручено вчителям із школи, що неподалік. Хтось із малих, закінчивши курс лікування, вже через місяць-другий повернеться додому, до свого класного учнівського гурту, до друзів з інтернату чи з сиротинця (серед них є сироти й дітки, які вимушені жити без батьківської опіки), а комусь у лікарняних стінах доведеться зустрічати й Новий рік.

Тільки-но починаються літні канікули, перед батьками школярів постає питання: де оздоровити дітей, куди прилаштувати, аби не тинялися вулицями? Причому, щоб було це не надто обтяжливо для скромного родинного бюджету. У Великому Дальнику думають про це не лише батьки, а й сільський голова Валентин Григорович Рибак. Саме за його ініціативи депутатський актив при­йняв рішення виділити доволі значні кошти всім трьом школам — двом великодальницьким і тій, що працює у недалекому селі Розселенець. Таким чином майже для всіх учнів молодших класів відпочинок був безплатним.
В останні дні літа я завітав до школи-гімназії  № 1, яку очолює досвідчений педагог Людмила Олександрівна Ганчак. Вона й розповіла мені про пришкільний оздоровчий табір «Дивограй». Орга­нізовуючи його, розуміли: це не будинок відпочинку чи туристична база, а тимчасова оселя з денним перебуванням дітей. Отож упродовж дня вони мають бути нагодовані, доглянуті й займатися чимось цікавим, змістовним. Саме це й забезпечили малим школярикам відповідальні за роботу табору педагоги С. Зиміна та Л. Лінник.
Чого лише не повигадували! У таборі діяв свій перелік законів: не гаяти часу, підтримувати порядок, берегти довкілля, з повагою ставитися до дорослих, з’їдати все, що дають на обід, не заважати, коли хтось говорить, і, звісно ж, бути один за всіх і всі — за одного. Кожен ранок починався з робочої лінійки і підняття Державного прапора. Коротко підсумовували вчорашній день і повідомляли дітям, що на них чекає сьогодні, до чого підготуватися.

Минулої неділі на Куликовому полі за підтримки міської влади відбувся ХХ рок-фестиваль «Пікейні жилети», присвячений па­м’яті відомого одеського музиканта Ігоря Ганькевича.
Цей рок-музикант був лідером групи «Бастіон», одесити звали його просто Ганя. На початку 1980-х він організував групу «Ілюзіон», який через чотири роки змінив назву на «Бастіон». Група Ігоря знімалася у фільмі «Диск-жокей», виступала на фестивалі «СиРок-88» у Москві, де прозвучали пісні «Пам’яті жертв перебудови» та «Пам’ятаєш, як в Одесі були краби». Ігор Ганькевич автор хіта «Прогулянка Одесою», пісні «Старий рокер», яка стала гімном одеського рок-клубу. З 1991-го у нашому місті щороку проходять рок-фестивалі пам’яті музиканта  — «Пікейні жилети» (таку назву мали в кінці 1920-х і на початку 1930-х дрібні одеські підприємці, що розорилися після відміни НЕПу, як назвали їх відомі сатирики, «уламки довоєнного комерційного Чорноморська»).

Два дні Одеса — демократична, волелюбна, непогамовна у своїй життєрадісності, а найголовніше — Одеса молода, повна енергії та бажання змінити щось у житті — святкувала 19-у річницю Незалежності України.
Основні події урочистостей, зорганізованих для городян, передусім для молодих одеситів, міською владою, розгорталися на Приморському бульварі.
Проте розпочалося найголовніше свято країни і багатьох українців (поки що, на жаль, ще не всіх) біля пам’ятника Тарасові Шевченку, предтечі нашої Незалежності, батькові нації та її Пророку.
Спочатку представники влади, громадських організацій поклали квіти до підніжжя пам’ятника і поїхали. А народ усе прибував та прибував, хоч і хотілося, щоби його було тут ще більше. Прийшли і ті, хто проти народу, хто називає українців націоналістами — називає, власне, свідомих українців: тим, хто хоче панувати в нашій Батьківщині, свідомі не потрібні. Є у цьому своя правда: якщо націоналісти — це ті, хто прагне реальної незалежності, а не диктованої нам аж надто зацікавленою нашими справами сусідкою, хто не хоче сприймати нашу історію включно з її героями та нас самих чужими очима, хто любить на свято вишиванку, розмовляє по-українськи, — тоді нехай буде якнайбільше таких націоналістів.
Тож, незважаючи на завивання воріженьків через дорогу від пам’ятника, мітинг під гаслом «Не бійся! Не зраджуй! Не мовчи!» усе-таки вони не зірвали і настрою святкового не зіпсували.
А після коротких, бо не час для довгих балачок, виступів кількох очільників політичних організацій Одещини — лягли квіти і до пам’ятника Іванові Франку, автору ще одного, дуже нині актуального національного гімну «Не пора». Давно не пора, та знову, бач, повернуло на круги давні, замшілі...

Поклали квіти і до барельєфа В’ячеслава Чорновола, людини, котра, за словами лідера обласної організації Народного руху України Геннадія Щипківського, «доклала сил і розуму до нашої Незалежності, яка сьогодні дуже хистка». Так, звісно, у тому числі і з вини мільйонів громадян держави. Тут же, біля пам’ятної дошки колишнього керівника НРУ, десятеро молодих одеситів отримали посвідчення членів Народного руху.
Ідея патріотизму пронизувала все дводенне святкування — і свято Державного прапора, і вишиванковий фестиваль на Потьомкінських сходах. Якщо минулого року у вишиванковому ланцюжку стояли 73 одесити, то цього разу прийшло рівно утричі більше, а наступного буде, є надія, понад тисяча. Кожен учасник отримав у подарунок синьо-жовтий стяг. І ярмаркове розмаїття народного декоративно-ужиткового мистецтва вздовж Приморського бульвару, від Дюка починаючи. Синьо-жовті стрічки на грудях учасників свята — молоді люди роздавали їх усім бажаючим — немовби символізували причетність кожного до майбутнього держави. Ті стрічки, наче символ свята, багато одеситів та гостей міста понесли далі міськими вулицями. І спільна молитва священнослужителів більшості (хоч і не всіх) релі-гійних конфесій на помості поза Дюком — за Україну, за Одесу, за одеситів — також закликала до любові, взаєморозуміння та миру, бо ж у всіх релігіях Бог значить — любов.

Україна стоїть на порозі чергових виборів. Одеська молодь, зважаючи на новий закон про вибори, боїться знову залишитися поза органами місцевого самоврядування. Гасла політичних партій на кшталт «Дорогу — молодим!» з року в рік означають те саме: активна молодь вкотре стане дешевою робочою силою у виборчій кампанії.
Нещодавно в Одесі відбувся «круглий стіл» «Молодь і вибори до органів місцевого самоврядування», організаторами якого виступили молодіжна організація «Колокол» та регіональна організація Національної спілки журналістів України. Участь у заході взяли молодіжні лідери, незалежно від політичного забарвлення. Вони сподіваються, що, об’єднавши зусилля, молоді люди зможуть претендувати на вирішення своїх проблем.

Не гроші і не сила м’язів правлять світом. Не мафія і навіть не масони. Світом правлять почуття. Саме вони визначають розподіл і розстановку сил, політичні впливи і залежність або ж визволення країн від колоніального гніту.
Любов і Ненависть правлять світом — ці два найсильніші почуття, здатні робити неможливе — знищувати або ж відроджувати імперії, творити нові держави або ж руйнувати їх назавжди, воскрешати змертвілі та збайдужілі нації і повертати національну пам’ять — чи обертати їх на порох, що осідає на завойовницьких чоботях.

Молодіжні організації Одеси підготували свято до Дня Незалежності — «Вишиванковий фестиваль». Усі, хто прийде на Приморський бульвар 23 — 24 серпня, знайдуть собі заняття до душі, — обіцяють організатори. А тих, що з’являться у вишиванках, очі-кує особливий сюрприз…
Програма фесту складалася таким чином, аби кожен, від малого до великого, вподобав свято. Як уже повідомляли «Чорноморські новини», упродовж двох днів проходитимуть різноманітні виставки (вишиванок, українських прикрас, витворів народних умільців) та майстер-класи («витинанка», «бісероплетіння», «гончарство» тощо). Готуються також тематичні концерти та розважальні заходи: вікторини, ігри, малювання шаржів, поїдання вареників на швидкість...

Минуло зовсім небагато часу з того дня, як Юрій Лужков поєднав демонстративне заперечення територіальної цілісності України та «дружню зустріч» з людиною, яка, принаймні за посадою, мала б цю територіальну цілісність оберігати та гарантувати — з Віктором Януковичем, — йдеться у заяві Політичної партії «Наша Україна».
Очевидно, це засвідчило всім шовіністично налаштованим російським політиканам, що Україна за нової безхребетної влади є ідеальним місцем для задоволення власних великодержавних комплексів. Безкарність Лужкова привела на українську землю чергового російського гастролера — Геннадія Зюганова.
Якщо Лужков ставив під сумнів, принаймні публічно, лише територіальну цілісність України, то Зюганов пішов далі, і на території суверенної європейської держави засумнівався в самому існуванні українців як нації, паралельно охрестивши існування незалежної України «трагедією»: «...наша спільна трагедія, що в 1991 році ми не вберегли єдину країну. Для мене росіяни — це великороси, малороси і білоруси. Я вважаю, що головна трагедія наших народів — поділ, який тоді відбувся. Він проти-природний, аномальний, аморальний, а багато в чому — злочинний».
На завершення громадянин іноземної держави, який мислить категоріями чорносотенців початку минулого століття, дозволив собі публічно закликати українську владу відмовитися від «непо-трібної» державної незалежності та «возз’єднати» єдину імперію.

Усі знають, що із серпня за газ ми платитимемо на 50 відсотків більше. Можливо, такого суттєвого підвищення цін сьогодні ще не відчуваємо, однак газовики впевнені: вже восени зміни відчуємо сповна.
Цими днями в інформагентстві «Міст» відбулася прес-конференція представників управління експлуатації газового господарства м. Одеси. Вони розповіли, що працівники служби зараз перевіряють показники газових лічильників. «Я дуже всіх прошу забезпечувати доступ. Це і в інтересах абонентів, і в інтересах «Одесгазу», — зазначила заступник начальника абонентської служби управління Людмила Карлюга. За її словами, ті, хто не впустив працівника «Одесгазу», заплатять на 150 відсотків більше. Звісно, це не стосується випадків, коли абонентів просто не було вдома. У такому разі абонентові залишають інформацію з номером телефона контролера, за яким можна буде подзвонити і визначити зручний час візиту працівника газової служби. Продиктувати показники лічильника одесити можуть і за телефонами диспетчерам управління експлуатації газового господарства: 741-11-21, 723-33-34.

Мис Тарханкут, що у західній частині Криму, — улюблене місце тих, хто любить попірнати з аквалангом. 24 липня тут висадився десант науковців з Одеси у складі 12 осіб. Вчені до 7 серпня дослі-джували прибережну зону півострова завдовжки 56 кілометрів — від смт Міжводне до мису Урет. Основна робота експедиції полягала у вивченні, дослідженні й документуванні морських печер, їх рослинного і тваринного світу. Цими днями в інформагентстві «Міст» відбулася прес-конференція, під час якої учасники експедиції розповіли про свої багаті знахідки журналістам.
Як зазначив керівник команди, директор Підземного палеонтологічного музею ОНУ ім. І. І. Мечникова Костянтин Пронін, підводні печери через технічну складність дуже рідко досліджуються вченими. Тож під час експедиції, у якій взяли участь науковці різних напрямків, пов’язаних з Чорним морем, було знайдено 98 нових морських гротів та печер, з яких 9 — повністю підводні. Переважна частина цих об’єктів раніше не вивчалася. Печери отримали власні імена, вони задокументовані, нанесені на карту і будуть включені до кадастру геологічних об’єктів. Так, незабаром на водних картах з’явиться стометровий грот Одеського університету.

Для тих, хто займається організацією туризму, завжди цікаво ознайомитися з досвідом у цій справі сусідів. Такою нагодою для мене стала недавня участь у виїзному засіданні, яке відбулося на базі Миколаївської та Херсонської областей в рамках реалізації проекту «Зміцнення інтеграції прикордонних регіонів у сфері розвитку сільського зеленого туризму».
Його учасники відвідали такі об’єкти, як «Зелені хутори Таврії» (м. Цюрупинськ), українська садиба «Чайка» (м. Гола Пристань) на Херсонщині та агротуристичний комплекс «Кременевські страуси» (Веселинівський район на Миколаївщині). Знайомство з ними засвідчило, що в умовах економічної кризи розвиток сільського туризму сприяє підвищенню рівня зайнятості на селі, розширенню можливостей вирощування та продажу екологічно чистих продуктів, збереженню історико-культурного надбання минулих поколінь для нащадків.
За проектом «Зелені хутори Таврії» на суміжних землях Цюрупинського та Голопристанського районів поступово планується ввести 45 екскурсійно-туристичних об’єктів під відкритим небом. На облаштованих островах вже сформовані та продовжують виникати нові зелені садиби, які є чудовою формою поєднання етнографічного, екологічного, водного, кінного та інших видів розважально-пізнавального туризму.

* Машина підкоряється думці. * Від Італії до Китаю — без водія. * Диво техніки — на дорогах України.

Які легковики пам’ятають зі свого дитинства люди старшого покоління? «Побєду», «Москвича», «Волгу», «Запорожця»... У ті роки поява іномарки була рідкісним явищем. Згодом, коли автомобілі іноземного виробництва заполонили наші шляхи, ми були вражені великим різноманіттям їх моделей. Тепер чи не щороку з’являються машини з новими характеристиками, які свідчать про те, що прогрес в автомобілебудуванні — безкрайній.
Яким же буде автомобіль майбутнього? З фантастичних фільмів і книжок він чомусь постає сигароподібним, таким собі гібридом легковика і ракети, чи ще якимось незвичайним за формою і способом переміщення. Але над цим замислюються не лише фантасти, а й сучасні конструктори. Основні тенденції автомобілебудування нині такі: економічність, збільшення потужності, екологічність, безпечність, досконала обтічність кузова, зменшення розмірів авто. І справді, сучасні двигуни споживають значно менше пального, ніж їхні попередники. З розвитком науки і технологій зросла й потужність машин. Нині вони менше забруднюють довкілля. У салонах на випадок аварії з’явилися подушки і ремені безпеки. Збільшенню економічності і потужності двигунів сприяють плавні форми дизайну авто. Крім того, автомобілебудівники враховують те, що машин з кожним роком більшає, а дорожній простір не розширюється. Через це вони вдалися до зменшення розмірів авто. До речі, такі зараз дуже популярні у Європі. Втім, існує й протилежна тенденція до збільшення розмірів машин, пов’язана насамперед з прагненням до комфорту їх власників.
Багато що буде залежати від двигунів. Сьогодні існує чимало варіантів, чим замінити у майбутньому бензин. Найреальніший – електромотор. У Німеччині і Китаї є фірми, які вже оголосили про масовий випуск електромобілів у 2013 — 2014 роках. Але наразі запас ходу такого авто обмежений. На кожен кілометр пробігу потрібна хвилина простою біля розетки. Тому прийнятнішим варіантом видається гібрид машини з електромотором і тради-ційним двигуном внутрішнього згоряння.

До Дня Незалежності України

Нам треба любити все своє, а передусім те, що ненавидять наші — отак лагідно сказати б — воріженьки, недруги. І тоді все у нас буде добре в країні, вилюдніємо. Треба любити нашу державність і її символи — національний наш прапор і наш малий герб (діждемося колись і великого). Любити й інші свої національні символи, такі як вишиванки та вишивані рушники, наше правічне слово та рідну пісню, все те, що вирізняє українців не лише у світі, а й від сусідів деяких відрізняє (та й доморощених їхніх підспівувачів), для котрих Україна не є державою, бо ніяк не змиряться вони з тим, що ми обрали свободу і що ми та вони — це дві, як мовиться, великі різниці. Треба любити все, що становить основу нашу як нації, основу нашої ідентичності, нашої національної свідомості. Якщо два слова цих — національна свідомість — викликає у них лють, її має бути якнайбільше. Святкуймо наші свята — наперекір тим, хто ненавидить їх. Святкуймо широко, масово, святкуймо по-українськи.
День Незалежності — це найбільше національне, державне свято. Не одне століття українці були без держави, тож добре знають, що це таке — бути бездержавною нацією.
Нині відзначаємо вже 19-ту річницю Незалежності, державності України. Серед багатьох святкових моментів буде віддано шану нашому національному, Державному прапорові. Про це розповів «Чорноморським новинам» керівник департаменту молодіжної та сімейної політики Одеської міськради Андрій ЮСОВ.

Крейсерська яхта «Іваноїс», яка належить порту «Південний», перетнула Атлантичний океан і зараз знаходиться на островах Кабо-Верде. Після проведення дрібного ремонту вітрильник попрямує до Гібралтарської протоки.

На запит прес-служби порту «Південний» заступник начальника управління з фізичної культури та спорту Одеської міської ради Ірина Яковлєва минулої суботи зв’язалася з капітаном крейсерської яхти «Іваноїс» Станіславом Трізною. Як повідомив капітан, екіпаж здійснив тривалий складний перехід через Атлантичний океан і зараз відпочиває на островах Зеленого Мису. Після проведення поточного дрібного ремонту вітрильник попрямує вздовж західного узбережжя африканського континенту до Гібралтарської протоки. За попередніми розрахунками, до Одеси «Іваноїс» повернеться у жовтні цього року.

Так оцінюють потенціал України одеські вчені, досліджуючи вплив зміни клімату на врожай озимої пшениці
* Як глобальне потепління позначиться на вирощуванні сільськогосподарських культур? * Чи призведе трансформація погодних умов до появи нових рослин в Україні? * Що вже сьогодні вирощують вчені Одеського державного екологічного університету на своїх дослідних ділянках?

«Росте папайя в мами на городі...»
Інколи дуже корисно заглядати в геологічну історію нашого краю. Якби ми сіли у машину часу і відправилися у минуле на 65 чи трохи більше мільйонів років тому, то на місці Чорного побачили б велетенське море Тетіс, яке котило свої хвилі від Атлантичного до Тихого океану. На його берегах водилися динозаври, а у воді — іхтіозаври. Якби тією ж машиною дістались іншого періоду, приблизно 18 — 20 тисяч років тому, то вже не помітили б ніякого Тетіса, замість нього хлюпотіло б Новоексинське озеро-море. На його берегах було б дуже холодно, воно й зрозуміло — зледеніння. І, напевно, нас подивували б песці, загорнуті у розкішне хутро, та олені, які прийшли у наші степи з півночі...
Все це не просто осягнути звичайним людським розумом, але такі періоди, як твердять вчені, справді були на Землі. І можна зробити припущення, що й нинішній історичний період — це лише етап між тим, що вже відбувалося, і тим, що буде.

У всьому світі Одеса відома не лише своїм лагідним морем і дивами архітектури, а й двориками, які давно вже стали її своєрідним брендом. І якщо море, Потьомкінські сходи, оперний можна вважати обличчям міста, то дворики — це, скоріше, його душа.
Час іде, міняються покоління, в двори заселяються нові родини, на сонячних балконах гріються інші коти, але все це разом знову й знову складається в той самий одеський дворик, — мабуть, там аура така. Та однієї лише аури для підтримки й процвітання бренду замало. Міська влада це чудово розуміє, тож навесні ни-нішнього року за ініціативи громадської організації «Улюблене місто» й особисто мера Едуарда Гур-віца стартував соціальний проект «Одеський дворик». Програма націлена не лише на реставрацію старих дворів, вона сприятиме об’єднанню їх мешканців, відродженню комунікативних традицій, залученню до спільної справи молоді, і навіть розвитку туризму.

Останнім часом зріс інтерес до національних та історичних традицій. А жителі сіл, селищ і міст дедалі частіше виявляють бажання мати, за прикладом європейських територіальних громад, власну символіку. Є свої першопрохідці у цій справі і в Одеській області. На засіданні геральдичної колегії при Одеській обласній раді відразу три райони — Савранський, Іванівський та Біляївський, а також село Глибоке Татарбунарського району одержали свідоцтва про реєстрацію офіційних символів — гербів та прапорів. Раніше такі символи вже отримали п’ять терито-ріальних одиниць нашого краю.
Ця подія стала своєрідним підбиттям підсумків багаторічної роботи обласної геральдичної колегії, яку очолює заступник голови облради Георгій Арабаджи. Нагадаємо, що геральдична колегія при Одеській обласній раді була створена у 1998 році. Головним результатом її роботи стало створення герба і прапора нашої області. Ще один напрямок діяльності — сприяння місцевим радам у реалізації їхнього права на створення власної символіки, передбаченого 22-ю статтею закону «Про місцеве самоврядування». Важливим досягненням у цій справі було видання перших в Україні методичних рекомендацій із питань геральдики. Адже при упорядкуванні територіальної і муніципальної символіки потрібне чітке дотримання геральдичних норм і принципів.
Георгій Арабаджи із задоволенням відзначив, що керівники районів, крім того, що займаються господарською діяльністю, соціально-економічними, політичними й іншими питаннями, почали активно цікавитися традиціями свого краю.

Сьогодні в області налічується 419135 дітей, що на три тисячі менше, ніж торік, розповіла журналістам начальник обласної служби у справах дітей Людмила Швирьова.
Незважаючи на загальну тенденцію до зменшення народжуваності, спричинену загальносвітовою кризою, позитивний приріст дитячого населення спостерігається у містах Теплодарі, Южному та в Комінтер-нівському районі.
На Одещині проживає 6833 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За перше півріччя нинішнього року було виявлено та поставлено на первинний облік ще 650 неповнолітніх, які потребують піклування. З них 421 дитина влаштована у родини та дитячі будинки сімейного типу.
Державна політика в Україні спрямована на реалізацію прав кожної дитини на виховання у сім’ї, тож служба у справах дітей докладає максимальних зусиль, щоб малі громадяни потрапляли саме у родини, зазначила Людмила Швирьова. Кількість дітей в інтернатах зменшується. Змінилося не лише державне ставлення до дітей цієї категорії, а й суспільства загалом. Про це свідчить збільшення кількості сімей, які звертаються до служби з бажанням всиновити дитину і дедалі частіше роблять це ті, хто має власних дітей (раніше переважали бездітні). Сьогодні банк даних кандидатів в усиновлювачі налічує в області 120 осіб.

Ним виявився найпростіший мікроб, який оголошений вченими джерелом біологічного життя на Землі та у Всесвіті в цілому.
Науковий колектив з бразильського Ріо-де-Жанейро провів серію експериментів з бактерією деінококкус радіодаранс, за результатами яких зробив висновок, що ці організми є «насінням біологічного життя», повідомляє ІТАР-ТАСС.
Як з’ясувалося,  бактерії володіють практично необмеженою здатністю до виживання. Під час проведених експериментів вони витримували смертельні для всіх інших відомих біологічних організмів дози радіації, агресивні хімічні середовища, граничні температури (як холод, так і тепло), тривале знаходження у вакуумі.

Міністр освіти і науки Дмитро Табачник зняв з посади ректора Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Валентина Сминтину.
Як зазначається у відповідному наказі, «...у зв’язку із закінченням строку дії контракту». Виконуючим обов’язки ректора ОНУ призначено директора Інституту соціальних наук, професора Ігоря Коваля.
Народний депутат від «НУ — НС» Леся Оробець,  коментуючи звільнення Валентина Сминтини, заявила журналістам, що репресії проти політично небажаних керівників українських вишів набирають обертів. «Ситуацію навколо Бориса Мокіна (в.о. ректора Вінницького університету. — Прим. Ред.) ще можна було назвати випадком, але після брутального й абсолютно нелогічного звільнення ректорів провідних національних університетів доводиться констатувати появу сумної тенденції в кадровій по-літиці нинішнього керівника Міносві-ти», — зазначила вона. За словами політика, останні кадрові рішення Табачника у передвиборчий період нагадують практику 1930-х, коли тоталітарна держава намагалася «нейтралізувати» насамперед осві-тянську інтелігенцію, що традиційно не сприймала «адміністративно-командних» методів управління галуззю.

Поспіхом підготовлений і миттєво прийнятий Закон про місцеві вибори законсервував вади нинішньої системи місцевого самоврядування. З нього стирчать вуха очевидного політичного інтересу володарів адмінресурсу — таку думку озвучила в інтерв’ю УНІАН член європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) Марина СТАВНІЙЧУК.
— Пані Марино, у чому полягають головні претензії до нового Закону про місцеві вибори?
— Україна у виборчому законодавстві вкотре не дослухалася до європейських рекомендацій щодо строків його прийняття. Ухвалений закон є не чим іншим, як набором механічних змін, що не несуть жодних якісних позитивних зрушень для системи місцевого самоврядування. Більше того, з точки зору доцільності й раціональності вибору самої якості виборчої системи, технологічних процедур організації виборчого процесу, забезпечення умов відкритості та неупередженості, рівності участі у виборах, цей закон є кроком назад, чинить перешкоди для розбудови нових партійних структур.
Основні претензії до виборчої системи щодо місцевих виборів стосувалися закритості пар-тійних списків, відриву партійних структур від інтересів територіальних громад. Україна знову має те саме, а на додаток ще й мажоритарна система...
Проект закону про місцеві вибори потребував, звичайно, радикального доопрацювання: виборча система на місцях повинна, з одного боку, зберігати природу місцевого самоврядування, прив’язувати депутатів до територіальної громади, а з другого — надавати партіям як суб’єктам політичної системи можливість мати представництво в місцевих органах влади, принаймні на районному рівні.

Так, так, здається, зажевріла ця принадлива надія. І я вже тішу, налаштовую себе відродити давню сімейну традицію: частувати гостей на Новий рік чи на свій день народження, як бувало колись, власною фірменою стравою — фаршированим кроликом. Рецепт іще не забувся. Візьму й натру того кролика спеціями, обмажу сметаною, нашпигую часничком, начиню фаршем з рису, грибів, чорносливу, печінки і запечу у духовці. Гості мої пальчики оближуть. Смакота! А скільки почую приємних слів на свою адресу!
Та повернімося від мрій на грішну землю. Чи часто ви натрапите нині на того кролика? Хіба що на базарі бездарно випатраного, де ні печінки, ні іншого цінного субпродукту, чи зрідка ще в супермаркеті. Далеко не кожен і купити може — до ціни не доступитися, надто кусюча.
Тож цікаво було почути ідею розвитку на Одещині кролівництва і можливості її втілення на засіданні робочої групи «Сучасний агропромисловий комплекс та переробна промисловість» регіонального комітету з економічних реформ облдержадміністрації. Вів засідання заступник голови ОДА Анатолій Новаковський. Питання слухали конкретне: «Нарощування виробництва продукції кро-лівництва за рахунок реалізації в області інвестиційних проектів». Запросили до розмови заступників голів райдержадміністрацій з агропромислових питань, начальників упра-влінь агропромислового розвитку районів, у яких впроваджуються інвестиційні проекти в галузі кролівництва. Мали розглянути кілька питань, серед яких — «Створення кролівничого фермокомплексу з розгалуженою мережею міні-ферм на присадибних ділянках населення Одещини», інвестиційний проект «Кролики України», досвід фермерського господарства «Світ кроликів» Овідіопольського району, можливості комплексного забезпечення з боку компанії «Еко-Груп».

Рурська область пройшла шлях від забрудненої промзони до зеленої культурної столиці Європи. Тепер колишня велика «копальня» Німеччини є театральним і мистецьким центром, вельми привабливим для туристів, зазначає «Німецька хвиля».
Експонати, таблиці, екскурсії й натовпи туристів із камерами на шиї — усе як у звичайному музеї. Проте таким навряд чи можна назвати «Золльферайн» (на знімку) — одну із шахт Рурської області на півночі німецької землі Північний Рейн — Вестфалія. Адже музеєм її зробили, не намагаючись відтворити чи зібрати щось, а навпаки — залишивши все в максимально «цнотливому» стані.
Те, що традиційно відлякує більшість пересічних жителів будь-якої країни від промислових зон, сьогодні притягує до Руру сотні тисяч туристів з різних країн світу. Одні лише музеї різного штибу, яких тут близько двохсот, відвідує щорічно десь мільйон людей. А цьогоріч гостей буде ще більше, адже Рур обрано однією з культурних столиць Європи 2010-го.
Це другий випадок в історії Європи, коли це символічне звання отримує не окреме місто, а цілий регіон — 53 міста, в яких проживає загалом 5,3 мільйона людей. Це трохи більше за населення українського регі-ону — побратима Руру — Донбасу, який, на відміну від німецького «брата», є однією з найменш привабливих у туристичному сенсі українських місцин.

Майже шість мільйонів гривень штрафів накладено у першому півріччі на водіїв за порушення правил безпеки дорожнього руху. Як повідомила прес-служба Міністерства юстиції, упродовж шести місяців в органи державної виконавчої служби надійшло 1271114 виконавчих документів про стягнення з водіїв адміністративних штрафів. Загальна сума накладених штрафів за шість місяців – 576967281 гривень.
Найбільша кількість постанов про стягнення з водіїв адміністративних штрафів припадає на великі індустріальні області – Донецьку (154634), Дніпропетровську (101769), Луганську (75932) та місто Київ (89587), що, за словами Міністра юстиції, співвідноситься з кількістю населення, яке проживає у цих регіонах. Велика кількість адмінштрафів за порушення правил руху припадає на Одеську (65939), Київську (63911), Львівську (54109) Хмельницьку (45541) та Житомирську (36793) області.

Едуард Матвійчук обіцяє, що напередодні виборів — у жовтні — в Одеській області російська мова, якою він, нагадаємо, пише неграмотно, отримає статус регіональної.Едуард Матвійчук обіцяє, що напередодні виборів — у жовтні — в Одеській області російська мова, якою він, нагадаємо, пише неграмотно, отримає статус регіональної.
«Зараз йде робота з документацією. Жоден закон України і загалом у світі не містить жодних норм для того, щоб надання статусу російської мови як регіональної можна було скасувати як незаконне», — цитує Едуарда Матвійчука канал «1 + 1».
«Після оформлення всієї необхідної документації з 1 вересня будуть проведені громадські слухання з цього питання», — розповів журналістам голова ОДА.