Ми маємо право скільки завгодно скаржитися на Президента, уряд і Верховну Раду разом узятих. Ми вільні плювати в екран телевізора або закохано дивитися в очі майбутнім нашим обранцям, коли вони обіцяють нам рай на землі. Кожен з нас умовно має дуже багато прав і свобод, бо живемо в демократичній державі. Принаймні, так задекларовано у нашій Конституції, яка має найвищу юридичну силу. Але чи користуємося наданими нам правами? Чи доступні нам, звичайним громадянам України, ті блага цивілізації, що прописані в Основному Законі країни? Свободу ніби й отримали, а от користуватися цим благом  ще й досі не навчилися.
«Та кому вона треба, ота ваша незалежність?!» — бурчать літні люди. Молоде покоління, як завжди, не розуміє, чим невдоволені пенсіонери. А насправді вони сумують за минулим усталеним порядком, до якого звикли за часів радянського авторитарного правління, коли зверху спустили вказівку — у низовій ланці беззастережно виконали. Начальник сказав — підлеглий зробив. Все просто.
Однак час не зупинити, він стрімко летить вперед. Одна історична епоха змінює іншу, і те, що вчора було добре, сьогодні вже стає застарілим і непотрібним. Людині похилого віку боляче розлучатися з колишніми привілеями, забувати про приємні звички, втрачати бодай яку надію затримати все, як було колись. От і бурчать. А хто ще й досі з тих часів залишився при владі, прив’язують колишні правила гри до реалій сьогодення. Виглядає це як поганий сон при яскравому світлі. І хочеться прокинутися, та жахливі сновидіння не відпускають…

Останнім часом ці сновидіння у химерному вигляді почали перевтілюватися у реальність. Хворобливий стан дежавю набуває чітких ознак: це вже бачили і чули, це вже було в нашій історії, і комусь дуже вигідно повернути авторитарний режим у демократичну державу: «вгорі» пальцями смикнули, а внизу ляльки-маріонетки затанцювали.
Відчувається, що хтось когось якось хоче залякати. Однак не спрацьовує механізм всезагальної покори, бо мікроб Свободи оволодів-таки критичною масою населення. І хоч як би нас не намагалися переконувати, що «нова влада» є новою, ми чітко бачимо ознаки недавно минулого часу. Та закони фізики ніхто неспроможний відмінити. Час — незворотний. Можна стрілки годинника перевести назад, але Час непідвладний нікому.
Тому авторитарні вигуки з владного Олімпу аж ніяк не позначаються на житті населення, яке живе за своїми правилами. Анархія — мати порядку. Довіра до державної влади знищена самими народними слугами. І якраз державні службовці найбільше бояться тієї влади, яку представляють. А народ собі збоку спостерігає за боротьбою влади із самою собою, а потім плює і йде працювати далі…

Вікторія ОЛЕКСІЄНКО.