Багатомісячна підготовка, тривалі перемовини з режисерами та акторами, прискіпливий підбір кінопрограми, тисячі запрошень — усе це передувало Одеському міжнародному кінофестивалю. А ще раніше, років зо двадцять тому, був «Золотий Дюк», теж «Одеський міжнародний кінофестиваль». Причому, по-справжньому «міжнародний»: його відвідували легенди кіно, на кшталт Марчелло Мастроянні… А що було цього разу?

Інтригу тримали до кінця

Було багато обіцянок, і всі — від організаторів (президента ОМКФ Вікторії Тігіпко, бізнес-леді та дружини віце-прем’єр-міністра України, та її «команди»). Найуживаніші: червоним килимом пройдуть кінолегенди, а сам фестиваль поновить статус Одеси як столиці кіно. І поки організатори робили свою справу, місцеві журналісти свої справи покинули. Замість того, аби видзвонювати вищезгадану пані-президентку, вони телефонували одне одному, перепитуючи: «А про дрес-код — допуск на кінодійство — знаєш? Невже справді без фрака і вечірньої сукні медійникам не обійтися? Навіть у Каннах такого «дрес-код-режиму» немає!»
І тут виникає перше запитання: навіщо висувати такі умови журналістам? Звісно, вечірня сукня у кожної жінки, котра поважає себе, знайдеться. А от де взяти кошти на прокат фрака — близько 300 доларів за один вихід? Зрештою, організатори схаменулися, подобрішали, і чотириста акредитованих медійників видихнули з полегшенням: умови змінені — строгі плаття та костюми.
Так утримувалася інтрига: якщо організатори прискіпливі до таких деталей, то подія і справді готується масштабна чи, принаймні, помпезна…

Фестиваль одягу

Нарешті, 16 липня перед Одеським театром опери та балету, де планувалася церемонія-відкриття, розстелили червону доріжку. Вона, як і на інших кінофестивалях, звичайнісінька (за складом волокна). Особливою її роблять відбитки ніг незвичайних людей — кінозірок. Одеському «червоному килиму» не пощастило: його топтав місцевий бомонд, а не «зіркові ноги». Серед гостей, які крокували до входу в оперу, людей, що мали стосунок до кіно, було мало. Тисячний натовп з «простих смертних», які сподівалися хоч одним оком подивитися на своїх кіноулюбленців, порадували лише Остап Ступка, Лариса Удовиченко, Володимир Горянський, Рутгер Хауер, Ольга Сумська, Володимир Машков, Борис Барський, Георгій Делієв, Михайло Жванецький, Борис Бурда та актори одеських театрів.
Обіцяний Жерар Депардьє не приїхав. Напередодні відкриття фесту він потрапив на своєму мотоциклі в аварію, зламавши ногу. Тепер актор не скоро пройдеться червоною доріжкою, принаймні «на своїх двох». І в цьому відчувається іронія чи, скоріше, сарказм долі: в Одесі артист мав презентувати фільм «Мамонт», де грає головну роль і безтурботно ганяє на мопеді…
Церемонію відкриття розпочав виступ акробатів, але шоу було дуже коротким і простим, як для такої події. З промовами виступили міський голова Едуард Гурвіц, голова облдержадміністрації Едуард Матвійчук, актори Рутгер Хауер та Володимир Машков. Останньому вручили «Одеський діамант» — нагороду «За внесок у культурне життя Одеси».
Із того, що лунало зі сцени, запам’яталися слова Михайла Жванецького. Він, як справжній сатирик, жартував: «У жінок з’явилася можливість показати свою сукню більш ніж двом-трьом домочадцям. Отже, головне завдання кінофестивалю — виконане».
До речі, якщо стільки уваги приділено вбранню, — кілька слів і про це. Одеським мадам та мадемуазель варто пояснити, що таке «виглядати елегантно». Тому що дехто з присутніх виглядав вульгарно: занадто відверте декольте (і водночас — оголені ноги, відкрита спина), дискотечний макіяж, завелика кількість прикрас (не варто носити все, що зберігається у шкатулці, одразу!)…

Фестиваль кіно

Втім, це ж фестиваль кіно, а не людей. І з огляду на те, скільки фільмів було заявлено у його програмі, вийшов він схожим на кіномарафон. Адже за дев’ять фестивальних днів у кінотеатрах міста показали близько ста стрічок! Усіх їх поєднує одне — почуття гумору. Фільми обиралися такі, що спроможні якщо не розсмішити глядача, то бодай викликати у нього посмішку. Причому будь-яку — іронічну, зневажливу, щиру…
До конкурсної програми відібрали шістнадцять картин з престижних світових фестивалів (Каннського, Берлінського, Венеціанського, «Кінотавру»), які досі не виходили у прокат в країнах СНД. Поза конкурсом продемонстрували близько вісімдесяти фільмів, серед яких — унікальні стрічки, зняті на Одеській кіностудії ще у 1920-х роках, а також ретроспективні покази робіт Федеріко Фелліні та Кіри Муратової.
І тут з’являється друге запитання: а що з «нашого» заявлять наступного року? (Адже фестивалю пророкують довге життя…) Кіра Муратова — чи не єдиний наш «кіноаргумент». Іншої «постаті» у вітчизняному кінематографі нема. І враховуючи те, що нині коїться (а не знімається) на Одеській кіностудії, доведеній до банкрутства, такі постаті не скоро з’являться…

А судді — хто?

Переможців серед номінантів на звання «Кращий фільм», «Краща акторська робота» та «Кращий режисер» визначить міжнародне журі на чолі з відомим голландським режисером Йосом Стелінгом, автором фільмів «Ілюзіоніст» та «Душка». Головний приз ОМКФ — 15 тисяч доларів та статуетка «Золотий Дюк» (за кращий фільм).

«Броненосець Потьомкін» знову в Одесі

Родзинкою кінопрограми анонсувався показ відновленого буквально кадр за кадром «Броненосця Потьомкіна».
Фільм Сергія Ейзенштейна, що прославив його та Одесу на весь світ, продемонстрували просто неба, там, де знімалися ключові сцени картини — на Потьомкінських сходах. І все це — під супровід Одеського національного симфонічного оркестру, який виконав перший саундтрек до фільму, написаний Едмундом Майзелем. Композитор не єдиний, хто «озвучив» стрічку, але його музику Ейзенштейн вподобав найбільше. Тому організатори обрали саме Майзеля.
За різними оцінками, того вечора, 17 липня, картину подивилися десять тисяч осіб. От тільки ніхто не береться підрахувати кількість глядачів, що проглянули стрічку від початку до кінця. Під час показу одні приходили, інші йшли: хтось простояв півфільму, а хтось і п’яти хвилин не витримав… Навряд чи винен у тому Сергій Ейзенштейн. Його стрічка заслужено визнана численними критиками «Кращим фільмом усіх часів та народів». Отже, фільм не міг не зачепити глядача…
Гостям фестивалю відвели спеціально огороджені місця неподалік від екрана, який був настільки маленьким, що всі, хто у віп-зону не потрапив, ледве читали титри. Певно, з цим і пов’язане те, що не всі подивилися фільм повністю…
Примітно: на екрані матроси виступають проти класової нерівності, проти поділу на «вищих» і «нижчих», проти знущань свого начальства, а навпроти екрана досі по різні боки огорожі — «віп-персони» — «вищі» та звичайні одесити… Хіба «нижчі»?

Виглядає як хроніка, а діє як драма

Показу фільму передувала лекція Наума Клеймана, кінознавця, директора Музею кіно Російської Федерації. Він запевнив журналістів: «Це сповідальний, а не проповідницький фільм. Особлива мова кінострічки схожа на японську поезію — хоку і танка. Так само, як і в японській мові, картина насичена словами-омонімами, значення яких залежить від того, як їх вимовляють».

За партою кіношколи

Запам’ятався фестиваль не стільки своїми фільмами, скільки майстер-класами, які проходили щодня на Одеській кіностудії. Організатори об’єднали їх назвою — «Кіношкола ОМКФ». «Вчителями» були всесвітньо відомий актор Рутгер Хауер, класики режисури Йос Стелінг, Кіра Муратова, Сергій Чліянц, Вадим Перельман та інші.
Перший «урок» дав Рутгер Хауер, відомий за фільмами «Попутник» та «Той, що біжить по лезах», який трохи скрасив відсутність Депардьє. Він мав на меті зняти короткометражку і задіяти у цьому процесі присутніх на майстер-класі. Реалізувати плани виявилося складно: підводила техніка…
Забагато сподівань було на виступ француженки Еммануель Фассійон, голови аудіо-візуального сектору Французького культурного центру. Тема її майстер-класу «Аудіовізуальні фонди у Франції: як отримати гроші на фільм — копродукція, гранти, медіа-проекти, приватні та державні фонди». Але корисної інформації присутні отримали мало. Француженка хіба що радила: «Не бійтеся шукати спонсора у державних установах». Чи реально цією порадою скористатися? Можливо, у державних установах Франції кінематографістів приймають і слухають, а от в українських…
Інші майстер-класи були «врожайними»: зі сцени сипали цікавими думками, говорили цитатами.

Економіка фестивалю

Ходять чутки, що на фестиваль витрачено близько мільйона євро. Як розподілилися кошти, не розголошується (скільки пішло на гонорари зіркам і т.д.). Точно відомо: на оренду клубів «Otrada Beach Club» та «Остров», де пройшов коктейль-відкриття кіноподії та щоночі гриміли тематичні вечірки, гроші не витрачалися.
На одній з них виступив колишній учасник «Океану Ельзи» Дмитро Шуров з проектом «Pianoboy». Аплодували артистові журналісти й «учні кіношколи ОМКФ» — молоді режисери та актори-початківці. Тобто — юнь… А передбачалося, що вечірки відвідуватимуть люди солідніші — поважні режисери та знані актори.
І що?
Сьогодні увечері в Оперному театрі знову буде багато блиску: там відбудеться закриття Одеського міжнародного кінофестивалю. Про переможців конкурсної програми «Чорноморка» обов’язково повідомить у наступному номері.
А наостанок ремарка (організаторам): фестиваль допоміг глядачам — прикрасив їхнє дозвілля, але допомагати треба ще й кіно, його митцям. Будь ласка, врятуйте наш, український, кінематограф! Якщо ж зробити це можна тільки кінофестивалем… Нехай буде ОМКФ-2011!
І все ж таки хочеться, щоб Україну знали за її фільмами, а не лише кінофестивалями.

Олена МИЛОСЕРДНА.